МОЗ УПОВНОВАЖЕНЕ ПОВІДОМИТИ: ЗА 15 РОКІВ ДОНОРІВ В УКРАЇНІ ПОМЕНШАЛО УДВІЧІ
«Чарівний еліксир, що повертає до життя, дарує сили, молодість, красу». Такими словами цілителі здавна наділяли кров. Щоправда, наші предки наївно уявляли, ніби, випивши кров людини або тварини, поранений вмить компенсує крововтрату.
Услід за давньоєгипетськими військами гнали стада баранів, кров яких використовували для лікування поранених. У Стародавньому Римі старі та епілептики пили кров гладіаторів, що вмирали, а папа Інокентій VII, котрий жив у XV столітті, віддавав перевагу крові десятирічних хлопчиків...
У 1540 році іспанець Мігель Сервет вперше описав мале коло кровообігу, та за це інквізиція спалила вченого на вогнищі. І лише десятиліття по тому, у 1628 році, з відкриттям англійським вченим У. Гарвеєм законів кровообігу, було зроблено перший крок до справді рятівного методу – переливанню крові. Метод цей то обожнювався, то заборонявся на державному рівні. Зміни сталися лише після відкриття груп крові та резусфакторів. Першим добровільним донором в історії став бідний паризький робітник, услід за ним на незвичну справу почали наважуватися родичі тих, чиє життя могло врятувати переливання. У ХХ сторіччі їхній приклад наслідували вже мільйони людей. Лише у період Другої світової війни в СРСР зареєстровано 5,5 млн донорів!
У 1960 – 1980 роках радянською службою донорів було сформовано чітко працюючу систему, що не лише забезпечувала потреби медицини, а й сформувала ставлення до донорства як до морального обов’язку членів суспільства. З розпадом СРСР розпалася й ця система. Однак кров для переливання людям потрібна, як і раніше. Вона може знадобитися будь-кому з нас або наших близьких.
– За радянських часів ми були "попереду всієї планети", посідали перше місце за збиранням крові! А нині щодень чуєш від співгромадян: "А що, хіба, окрім мене, вже більше нікому здавати кров?..", – бідкається головний лікар Київського міського центру переливання крові Людмила Заневська. – У порівнянні з тим періодом, нинішня ситуація вкрай погіршилась, передовсім – через ставлення до донорства людей. В ОХМАТДИТі всі стурбовані: де шукати донора, як йому платити? Не секрет, що нині мами платять донорам. Хоч, якщо перекладати це слово з латини, "доноре"– означає "дарувати"...
А колись, завдячуючи Червоному Хресту та його взаємодії з підприємствами, до будь-якого з пунктів прийому крові щодень вишиковувалася довжелезна черга. Люди знали, що їм за законом належать три додаткові оплачувані дні до відпустки, пільги з квартирної плати, проїзду, позачергові путівки на санаторно-курортне лікування, місця у дитсадках тощо. Крім того, бути донором було просто почесно. За 40 безоплатних здавань крові людину нагороджували знаком "Почесний донор СРСР"...
Дещо з цих пільг збереглося й до наших днів. За 40 безоплатних здавань крові людина може стати "Почесним донором України"; активним донорам надають додатково до відпустки іще два дні. Та навіть у Києві кількість платних і безоплатних донорів розподіляється у співвідношенні 50:50.
– Літр крові нині коштує 160 гривень, і держава якось знаходить можливість, аби вчасно розрахуватися після кожної донації, – каже Л. Заневська. – Між іншим, у розвинених країнах донорство – суто безоплатна справа. Там навіть якщо мільйон запропонуєш – людина відмовиться...
Колись за літр донорської крові платили по 40 грн. Бажаючих з’являтися на пунктах переливання або у центрах крові меншало, тож вирішили збільшити розмір державної компенсації у чотири рази. Попервах, спостерігався приплив, що майже дорівнював "радянському"! Але потім знову настав спад. Мабуть, скільки б нашим співвітчизникам не платили, їм все одно тих грошей буде мало...
– Згідно з законами ринку, у період економічного спаду у платні донори могли б податися тимчасово безробітні або "недовантажені" на основній роботі. Чи існує ризик через таку комерціалізацію донорства наразитися на кров, що непридатна для подальшого її використання?
– Будь-хто з наших медиків відповість на це таким чином: найбільш придатна для переливання кров – це та, яку здали безоплатно, від чистого серця, – вважає Л. Заневська. – Якщо ж хтось сподівається, ніби на регулярних кровоздаваннях можна заробити грошенят, – нічого хорошого від цього очікувати не слід.
Тепер про заходи "знезараження" крові. Передусім прагнемо залучати до кровоздавання тих, хто є в нашій базі даних. Звичайно, і до цієї категорії донорів неможливо потрапити тим, хто часто хворіє, у кого поганий зір (-6), хто колись лікувався від ВІЛ-інфекцій та сифілісу. Але якщо прийшла людина, котра не значиться у базі, ми обов’язково беремо в неї печінкові проби, дивимося, в якому стані нирки, робимо кілька аналізів сечі, вивчаємо рентгенограму на предмет наявності туберкульозу. Окрім заповнення спеціальної анкети, потенційний донор має обов’язково поговорити і з терапевтом, відповісти на декілька доволі "хитрих" запитань. Приховати теперішні або колишні захворювання на кшталт гепатиту В, гепатиту С, сифілісу, СНІД (це, до речі, чотири обов’язкові проби ВООЗ), – вкрай проблематично. Ще на першому етапі ми забраковуємо 20 відсотків бажаючих здати кров. Після тестування крові їх меншає іще на 14 відсотків; отже бракуємо понад третину потенційних донорів...
– Повернемося до дефіциту донорів. Хто ж ті люди, які здають зараз кров, попри відомі всім економічні негаразди?
– В основному – "стара гвардія", тобто ті, хто починали здавати кров ще за часів радянської влади і тепер "дотягують" до звання "Почесний донор України", яке передбачає хоча і дуже втяті, та все ж якісь пільги. Звання дають після 40 кровоздач. Деяким нашим ветеранам лишень по кілька разів здати лишилося.
– А як залучаєте до шляхетної справи нових людей?
– Існує в нас ще й виїзна форма забору крові. Домовляємося із керівництвом та профкомом підприємства (установи), читаємо лекції в разі потреби; потім за оголошенням люди приходять здавати. Дуже добре в цьому сенсі співпрацювати із Національним аграрним університетом, із Національним торговельно-економічним університетом, заводом ім. Антонова, "Ленінською кузнею" (от де багато "старих кадрів"!..), "Укртелекомом". Дуже допомагають із донорською кров’ю й органи МВС. Їхнє Міністерство ми називаємо "суперорганізацією", хоча і здогадуємося, що іноді міліціонери здають кров у наказному порядку...
– Чув, ніби існує вікове обмеження...
– Справді, здавати кров можна до 60 років. Тут постає питання: а що робитимемо, коли вся "стара гвардія" досягне цього віку? Конче потрібно задіяти учнів навчальних закладів середньої ланки, студентів вишів. Бо якщо не вживемо заходів, негативна динаміка набуде катастрофічного характеру. Судіть самі: одному хворому для операції на серці треба кров у середньому п’яти донорів. Навіть у тих лікарнях, де планові операції на серці не провадяться, все одно трапляються термінові – при пораненнях та нещасних випадках. Кров потрібна для породіль із великою крововтратою, онкохворих, при врятуванні дітей. Зараз буває, що хірурги напередодні операції змушені скеровувати рідних хворого з рідкісною групою крові (найрідкісніша – 4, резус негативний – авт.), аби вони закупили кров у нашому центрі або на іншій станції. Доводиться залучати до кровоздавання й родичів.
У Київському центрі крові процедура і для новачків, і для "ветеранів" однакова. Спершу вас перевірять за єдиною комп’ютерною базою (для цього потрібно надати паспорт), потім запропонують заповнити анкету і поміряти тиск. Після цього медсестра за допомогою лазерного перфоратора швидко й безболісно добуває кілька крапель крові з пальця для визначення рівня гемоглобіну; якщо у вас рівень низький, кров не візьмуть, бо то є небезпечно для здоров’я донора. Відповідь електроніка дає миттєво: гемоглобін у нормі, можна починати...
Звичайно, в столиці, за наявності американського приладу "Еббот" (повна його назва – автоматичний імунофлюоресцентний аналізатор АКСІМ компанії Abbot) немає потреби відправляти досліджуваний матеріал за межі клініки або центру крові. Це допомагає уникнути вірогідності помилок.
Складніша ситуація у містах і містечках, де обладнання не замінювалося з дня відкриття пунктів (а це 60 – 80 роки минулого століття). Там переважно використовуються тест-системи вітчизняного виробництва компанії "Діапрофмед", які закуповуються централізовано МОЗ України за бюджетні кошти. За словами Л. Заневської, жодний виробник тест-систем ніколи не дає 100-відсоткової гарантії безпеки.
Наразі через складну економічну ситуацію в Україні проблеми з придбанням обладнання та матеріалів для забору крові та заготівлі плазми крові, тест-систем для тестування донорської крові на трансфузійні інфекції, використання застарілих технологій призвели до дефіциту безпечних препаратів крові.
Мушу відкрити вам «секрет»: будь-який тендер щодо закупівлі медобладнання – це Клондайк! – говорить президент Діабетичної федерації України, народний артист України Богдан Бенюк. – Ми чудово знаємо, хто зацікавлений в нав’язуванні продукції конкретних виробників, зокрема вітчизняних. Ці люди, як правило, при владі, їх можна бачити завдяки прямим телетрансляціям з Верховної Ради... Взагалі ми, українці – дуже дивна нація. Найбільше свято для нас – це "гробки". У першу неділю після Великодня на цвинтар, де поховані рідні й близькі, приїздять звідусіль; а поки люди живі, їм чомусь мало хто поспішає допомогти. Скажіть, прошу, чому тільки після 60 років людина починає розуміти, як важливо здавати кров і що ласка людська передається передовсім кров’ю?..
Керівники столичного Центру крові дуже занепокоєні багаторічним небажанням земляків ділитися кров’ю. І наводять як позитивний приклад нашу Одесу, де живуть надзвичайно щирі люди, де на практиці діє славнозвісне "одеське братерство" і де, до речі, у 1922 році уперше в Україні перелили кров. Цієї жертовності, що бере початок з наших "внутрішніх" одеських дворів, гостро не вистачає співгромадянам з Центральної України...
Втім, на самій Одеській станції переливання крові ситуацію схильні оцінювати набагато песимістичніше. На думку керівництва станції, якби не чоловіки вагітних жінок, власне медперсонал та городяни, які, на жаль, зітнулися із проблемою нестачі донорської крові, – наш регіон теж можна було б прирівнювати до "зачерствілого душею" центральноукраїнського. Так, до медустанови, що у Бісквітному провулку, навідуються представники й інших категорій співгромадян. Та, на жаль, серед них чимало наркоманів та людей без постійного місця проживання. Вони десь почули про нову ціну за літр здаваної крові (щотижня її можна здавати по 450 грамів) і вже порахували свій "прибуток" на місяць наперед. Та після ретельної перевірки такі горе-донори відбраковуються.
До речі, медобстеження, якому піддаються усі кандидати у донори, коштує для держави 1000 гривень. Навряд чи хтось з читачів "ОВ" назве хоч одну медустанову, де б погодилися піддати людину повній диспансеризації "за спасибі". А на Одеській станції переливання крові, заради "припливу свіжої крові", на це йдуть залюбки.
Якби ж оцю безкорисливість ще й цінували наші владці!
Востаннє ремонт будівлі робили 11 років тому. Дах – в разі сильного дощу – дозволяє воді швидко "опанувати" усі підвали, "нагадавши" про стихію всім, хто в цей час перебуває на робочих місцях на різних поверхах. Напередодні Всесвітнього дня донора, що відзначався 14 червня, обласна рада виділила Одеській станції 820 тисяч гривень. Цієї суми вистачить на ремонт лише лабораторії для перевірки крові на наявність ВІЛ-інфекції та СНІД...
Довідка "ОВ". Станом на сьогодні в Україні функціонує 70 станцій переливання та центрів крові, з них 24 обласних, 1 республіканська та 37 міських, що підпорядковані МОЗ, та 8 відомчих – три Міністерству оборони та п’ять «Укрзалізниці». Є також 187 лікарень, що здійснюють заготівлю крові.
За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, для задоволення потреб у донорській крові необхідно, щоб 1-3 відсотки населення регулярно здавали її. Але у 73 країнах світу показники донорства становлять менше 1 відсотка населення, 70 з них є країнами, що розвиваються, та країнами з перехідною економікою. 31 країна в світі не в змозі перевірити всю донорську кров на наявність однієї чи більше основних трансфузійних інфекцій, до яких належать ВІЛ, гепатит В, гепатит С і сифіліс. За даними ВООЗ, саме кров та її компоненти, отримані від людей, які здають її усвідомлено на постійній безоплатній основі, є найбільш безпечними з точки зору можливості зараження реципієнтів інфекційними захворюваннями.
