Подружжя Міхничів із Старих Маяків про виховання чужих дітей і не думали. Виростили доньку Олену, вивчили. І жили усталеним життям. Та одного разу у своїх знайомих побачили двох дуже гарненьких дівчаток. Дізнавшись про те, що вони створили прийомну сім’ю, одразу навіть трохи здивувалися. А потім Олена попросила:
– Мамо, давай і ми візьмемо одне чи двоє діток. Будуть у мене молодші братики чи сестрички.
Обміркувавши на сільській раді, поїхали до райцентру і дізналися все про прийомні сім’ї. Настав час і діток підбирати. Та особливо вибирати й не довелося. Коли приїхали до Березівського притулку, першим назустріч їм вибіг маленький хлопчик. І одразу ж кинувся на руки до Тамари Андріївни зі словами:
– Тьотю, візьміть мене. Будьте мені мамою.
Сподобалось хлоп’я і всій родині. Та було одне «але»: у Романка в притулку виховувалися ще братик Артурчик та сестричка Тетянка. Проте Міхничі й тут довго не розмірковували. Олена, побачивши всіх діток, гірко розридалась і сказала:
– Мамо, давай заберемо їх якомога швидше!
З того часу минуло два роки. Нові члени родини Тамари Андріївни та Юрія Івановича прижилися. І дуже задоволені. У діток є все необхідне. Новий батько – фермером, а мати має власну крамницю. Отож матеріально родина забезпечена. А от те, що часу в батьків не вистачає на виховання, компенсує бабуся Федосія Мефодіївна – мати Тамари Андріївни. Причому робить вона це професійно. Адже понад 35 років пропрацювала в школі. А одинадцять з них – заступником директора.
Спілкуючись із батьками, дітками та старшою сестрою Оленою, відчувала, що тут уже склалося усе гаразд. Тут дітей не ділять на рідних та прийомних. Хоча Тетянці, Романчику та Артурчику відповідно 8, 7, та 6 років, прийомні батьки вже чимало зробили для того, аби кожному із них в дорослості дати власне житло та матеріальне підґрунтя.
Тамара Андріївна не може нахвалитися своїми новими дітками:
– Вони такі гарні, розумні. Тетянка і Романчик дуже гарно малюють. А ще всі мають нахил до спорту.
Артурчик нам продемонстрував свої здібності. Доки ми спілкувались, він стільки вправ виконав! А ще часто тулився до названої матусі.
Щодо проблем, то Тамара Андріївна навіть трохи здивовано сказала:
– А які у нас можуть бути проблеми? У нас усе гаразд.
Зрозуміло, що це нас порадувало.
У сім’ї Охмадецьких, що мешкає в Ширяєвому, теж виховується прийомний син Андрійко. Історія появи хлопчика в родині трохи схожа на попередню. В родині є двоє дорослих дітей. 29-річний син вже одружений. Та донька, якій 25 років. Поки що вона живе біля батьків. Дивлячись по телевізору передачу, в якій закликали «Візьміть в родину дитину», Людмила Миколаївна ще згадала розповіді свого свекра, який виховувався в дитбудинку, і вирішила взяти на виховання хоча б одну дитину.
– Ми тримаємо велике господарство, маємо город, ще працюємо. Тож вирішили, що зможемо ще виховати і поділитись родинним теплом із знедоленим малюком, – розповідає жінка.
Кровні діти підтримали наміри батьків. Так в Охмадецьких з’явився ще один син Андрійко. Нині він закінчив 5-й клас. Дуже любить грати в шахи, шашки. А ще він незамінимий помічник в господарстві, та й у хаті. Любить поратися на кухні.
– Коли ми перший раз привезли Андрійка на канікули, – згадує Людмила Миколаївна, – я захворіла. Мені стало дуже зле. Була висока температура, не могла підвестися з ліжка. Домашніх нікого не було. Так Андрійко пішов на кухню, перемив посуд і почав робити мені бутерброди.
Тепер же хлопчина справжній господар. В його обов’язки входить зустрічати з череди корів. Їх в господарстві аж дві: Красуня і Муха. Годує поросят.
Біологічна мати Андрійка померла. Тож певний період він виховувався біля бабусі, яка дуже хвора і навіть не могла обійти себе. Тепер він часто спілкується з нею по телефону. І, як розповідає Людмила Миколаївна, найперше запитує, як її здоров’я.
На початку прийомні батьки трохи зазнали клопоту. Основна проблема полягала в тому, що хлопчина не був привчений до дисципліни. Він любив ходити собі, куди заманеться. Тепер все владналося.
Ще був один цікавий випадок. Коли вже родина взяла хлопчика на виховання, узгодивши все із старшими сином та донькою, та не знали як сказати батькові Людмили Миколаївни, дідусеві крутої вдачі. Тож з певним острахом приїхали з прийомним сином до нього в гості. Спершу дідусь сприйняв його за правнука Назара. І сказав звичне: « Що, дати на морозиво?»
Людмила сказала , що то не Назар, а їхній прийомний син Андрій.
Микола Петрович мовчки глянув на хлопця , так само мовчки пішов до хати. Усім стало якось ніяково. Та через кілька хвилин дідусь повернувся, підійшов до Андрійка, дав йому 10 гривень, сказавши:
– Це тобі на морозиво. А це – на штани, і дав ще сто гривень. А повернувшись до доньки та зятя, коротко підсумував:
– Ви зробили добре діло.
Як розповіла начальник служби у справах дітей Ширяївської РДА Алла Ростиславівна Жилан, всього в районі таке добре діло зробили десять сімей. Вже і в цьому році взяли в прийомну сім’ю двох хлопчиків. Як показує досвід, найпроблемнішими є перші три місяці. Йде адаптація. Діток доводиться навчати жити в родині. Здебільшого, вони не знають елементарних речей. Іноді, зіткнувшись з цим, прийомні батьки в перші місяці розгублюються. Не варто забувати, що в основному ці дітки приходять з неблагополучних сімей, де їх ніхто не навчав правил поведінки. Та що там говорити про поведінку. Нерідко вони просто не вміють помити тарілку, застелити ліжко, випрасувати сорочку. Чимало упущено і в навчанні. Але, як зазначає Алла Ростиславівна, в досить короткий час ці діти спільними зусиллями із прийомними батьками надолужують прогаєне. І нині всі ці дітки навчаються добре.
Є ще одна проблема. І тут відіграє роль як погана спадковість, так і те, що в перші місяці та роки життя ніхто їхнім здоров’ям особливо не клопотався. Чимало малюків прийомні батьки зразу ж починають лікувати. Причому є багато досить проблемних випадків.
– Діти із чотирьох сімей пройшли комплексне лікування, включаючи і терапевтичне, і хірургічне. В однієї дитини була пухлина на ребрі, її видалили. Є дитина, що має проблеми із зором. В інших алергічні захворювання, – розповідає Алла Ростиславівна.
Ще про одну досить вагому проблему, пов’язану із створенням прийомних сімей повідав заступник голови Ширяївської РДА з соціальних питань Юрій Вілійович Акенфієв:
– Дуже погано, що в цьому році не діють курси з навчання кандидатів у прийомні батьки. У нас є люди, які фінансово забезпечені і морально готові взяти в свої родини діток, а от через те, що вони не пройшли згаданих курсів, не можуть офіційно стати прийомними батьками. До того ж у нас зараз є дітки, біологічні батьки яких ось-ось будуть позбавлені батьківських прав. Тож дуже хотілося б їх влаштувати в хороші сім’ї, щоб вони минули дитбудинки або притулки.
– Є ще й така проблема. В одній родині вже більше двох років виховуються двоє діток. Вони стали справжньою сім’єю. Батьки багато зробили для їхнього оздоровлення, виховання, полюбили їх. Дітки теж відчувають себе щасливими. У цьому році їхня біологічна мати повертається після закінчення терміну покарання із місця позбавлення волі. Згідно з чинним законодавством, вона має право через суд поновити свої батьківські права. Звичайно, за умови, що вестиме нормальний спосіб життя і буде матеріально забезпеченою. Такий поворот подій дуже турбує прийомних батьків. До того ж, чергова зміна сім’ї зможе призвести до нових психологічних травм дітей,» – розповідає Алла Ростиславівна.
Згідно з чинним законодавством всі дітки, що живуть у прийомних сім’ях, мають право спілкуватися із своїми кровними родичами: бабусями, дідусями, тітками, двоюрідними братами і сестрами. І цього пункту закону дотримуються в усіх прийомних родинах Ширяївського району.
Ще є одна приємна деталь. Ніхто із прийомних батьків не звертається із скаргами на якісь вагомі проблеми, а тим паче ніхто не повертав дітей. Це ще раз свідчить, що всі, хто вирішив поділитись своїм родинним теплом із знедоленими дітками, зробили це виважено, з добрими намірами і щирим серцем.
Безперечно, що найкраще, коли діти живуть разом із своїми рідними батьками, але, якщо вже сталася якась трагедія або кровні батьки не дбають про своїх дітей, то слава Богу, що є люди, які здатні поділитись не тільки шматком хліба, а й теплом свого серця, створивши прийомну родину.
