Завтра – день аеромобільних військ

«Не совершает ВДВ чудес…»

Повітрянодесантнівійськасвійбойовийлітописзапочаткували2 серпня1930 року, колинанавчанняхпідВоронежемвпершескинулинапарашутахдесантнийпідрозділукількості12 чоловікдлявиконаннятактичногозавдання. Цядатаівважаєтьсяднемзаснування«крилатоїпіхоти».

ВУкраїні, згіднозУказомПрезидента№ 937, виданогоу1999 році, 2 серпнявідзначаєтьсяДеньаеромобільнихвійськ. На сьогодні дві бригади «блакитних беретів» дислокуються в Житомирі і Дніпропетровській області, два полки в Миколаєві і Львові.

Як для «строковиків», так і для професійних військовиків настає день, коли доводиться йти в запас. Але недарма кажуть: «Десантників колишніх не буває...»

Проти збройного спецназівця КДБ міг піти лише колишній десантник Михайлович

Цей випадок мені розповів років п'ять тому головлікар портової медсанчастини Микола Семчишин. Один з інженерів Ренійського порту, у минулому майор КДБ, який два роки воював у В'єтнамі, під старість став страждати на алкоголізм. Одного разу, коли в нього був напад білої гарячки, озброївшись вогнепальною зброєю, він забарикадувався в приміщенні: "Не підходь, усіх покладу!". Викликали міліцію. Але ніхто не наважувався наблизитися навіть до дверей. Треба було щось робити – пацієнт був небезпечний для навколишнього оточення. І тоді головлікар зателефонував бригадирові мехмайстерень порту Віктору Михайловичу Потиліко (на знімку), у минулому сержантові ПДВ – тільки він міг холоднокровно піти на цю "амбразуру", обеззброїти і скрутити несамовитого спецназівця. Що він у свої, тоді 55 років і зробив.

В.М. Потиліко потрапив до Псковської десантної дивізії у 1968 році. У той час "гарячих точок" на політичній карті світу вистачало. Будучи виконувачем обов'язків комвзводу, брав участь у радянсько-китайському прикордонному конфлікті на річці Уссурі (весна 1969 року). В одному з боїв був контужений.

Розповідає, у школі молодшого командного складу навчили багато чому. Тактика розвідувальної діяльності. Метання ножа в ціль. Прийоми штикового бою. Бойове самбо. Одним ударом Михайлович може вбити насмерть, однак такі прийоми десантники застосовують лише в екстрених випадках реального бою. "Ніколи нікого не боявся і не боюся", – говорить бригадир зварників.

Чи придалася школа ПДВ у мирному житті? Звичайно. Наприклад, далеко не кожен може провадити ремонтні роботи на портових кранах на висоті 30 і більше метрів. Для бригадира ж, у якого на рахунку 18 бойових стрибків з парашутом, працювати зварником на кранах не становить проблем.

Будучи бригадиром, В.М. Потиліко, можна сказати, застосовує ПДВешні принципи керівництва: ніякої дідівщини, але чітке виконання кожним виробничих завдань. Над усе у кожній людині він цінує професіоналізм. Тому і не відпускають бригадира на пенсію – у Михайловича в бригаді порядок.

На запитання, чи доводилося застосовувати навички рукопашного бою на "гражданці", Віктор Михайлович говорить:

– Зазвичай десантники – мирні люди. Але якщо хтось змушує... У молодості, після армії, сподобалася мені дівчина в сусідньому селі. А тамтешні хлопці вирішили віднадити "чужинця". Одного разу йду на побачення – на мосту мене чекають троє. Ну що робити, довелося покидати хлопців у річку. Чим закінчилося? Одружився, виростили з Валентиною Павлівною двох синів.

Подивіться, будь ласка, на це фото, зроблене під час жнив у Болградському районі, і визначте, хто із цих хліборобів служив у ПДВ? Вірно, крайній ліворуч. Військова постава і "гора м'язів" видають у Костянтині Волкові колишнього кадрового військовика Болградської аеромобільної дивізії.

Коли "війська дядька Васі" з Болграда були виведені, залишилося чимало фахівців, які втратили можливість служити далі. Але "крилата піхота", як правило, не залишається без діла. Костянтин Волков пішов працювати в сільське господарство, і "доріс" до виконувача обов'язків начальника загону жниварів ТОВ "Агропрайм Холдинг". Дисципліна, обов'язковість, вміння оперативно ухвалювати вірні рішення і діяти в найважчих умовах – всі ці якості, виховані у ПДВ, дуже затребувані на "гражданці".

...Спекотний червневий день. На полях біля села Жовтневого кипить робота. Задіяно 10 зернових комбайнів. До кожного з них прикріплено два «камази". Костянтин Волков не розстається з мобільним телефоном – з кожним комбайнером, з кожним водієм у нього надійний зв'язок. Завдяки своєчасним командам робота кипить без зупинок і збоїв.

Жнива справді чимсь нагадують напружені навчання на військовому полігоні. Тому К. Волков почувається "у своїй тарілці". Керуючий володіє оперативною інформацією – тут же розташовано польовий штаб, де ведеться облік. Костянтин особисто контролює якість роботи кожного комбайна, то там то тут по-пластунськи досліджуючи щойно прибрані ділянки – чи немає втрат зерна?

На жаль, поговорити з Волковим про службу в "крилатій піхоті" часу не було – під час "атаки" не до мемуарів. Він лише з гордістю констатував, що у ТОВ "Агропрайм Холдинг", що почало функціонувати в Болградському районі три роки тому, на роботу прийняли багатьох колишніх військовослужбовців, яким довірені найвідповідальніші пости. Правдиво співається в пісні, присвяченій творцю "крилатої піхоти" Василю Маргелову: "Не совершает ВДВ чудес – успех зависит от труда и пота".

«Блакитним беретам» – 79!

Святкуванню79-їрічницізнагодистворенняаеромобільнихвійськбулаприсвяченапрес-конференція, щовідбуласявОдесі, уприміщеннірегіональноїорганізаціїНаціональноїспілкижурналістівУкраїни.

Того дня про славетне минуле, сьогодення та перспективи удосконалення виучки та професійної майстерності частин елітної «крилатої піхоти» розповіли широкому колу представників ЗМІ воїни-десантники різних поколінь: від тих, хто крок за кроком наближав свято Перемоги на полях Великої Вітчизняної війни, – до тих, хто надів блакитний берет за часів незалежності України.

Як підкреслив у своїй промові колишній командир повітряно-десантної дивізії генерал-лейтенант у відставці Лев Горєлов, історія створення ПДВ країни сягає далекого 1930 року. Адже саме тоді, під час проведення великомасштабних бойових навчань під Воронежем вперше було успішно проведено висадку десанту.

– Це сталося 2 серпня, і відтоді, вже 79-й рік поспіль ми з гордістю відзначаємо наше професійне свято, – зазначив він.

У боях Великої Вітчизняної війни загартовувались «блакитні берети», зміцнювалося їхнє непохитне бойове братерство.

Зміцнювалося воно й після Великої Вітчизняної. Особливо в період перебування на посаді командувача ПДВ країни легендарного Героя Радянського Союзу, генерала армії Василя Пилиповича Маргелова. Саме при ньому, велику увагу приділялось переоснащенню частин та з’єднань новими зразками озброєння та техніки, удосконалювалася матеріально-технічна база та система підготовки воїнів-десантників.

Десантники, аеромобілісти ніколи не зраджували своєму головному девізу: «Ніхто, крім нас».

На цьому під час прес-конференції акцентували та наводили конкретні приклади з власного досвіду й інші представники цього елітного роду військ. Зокрема, учасник бойових дій в Афганістані, голова Одеської обласної спілки ветеранів-десантників полковник запасу Микола Лата й перший та останній начальник факультету аеромобільних військ Одеського інституту Сухопутних військ полковник запасу Лев Кіндеркнехт. Вони згадували гірські афганські шляхи. Розповідали, як зароджувалися аеромобільні війська у незалежній Україні та як гідно виконували свій миротворчий обов’язок воїни-десантники у республіках колишньої Югославії, Іраку та в інших гарячих куточках планети.

– Я закінчив факультет аеромобільних військ у 2000 році, – висловився від імені теперішнього покоління захисників Вітчизни капітан Володимир Кухар. – Пишаюся тим, що належу до «крилатої гвардії», переконаний, що від таких мобільних, швидкого реагування підрозділів завжди залежатиме успіх при здійсненні будь-якої військової та миротворчої операції.

В’ячеслав ДІОРДІЄВ,м. Одеса

Перший стрибок

Звістка, що служитиму у повітряно-десантних військах, мене, вісімнадцятирічного юнака, спершу збентежила, потім порадувала. На заздрість однокласникам та друзям з Великої Михайлівки я буду «ангелом неба» — так називали десантників у наш час. Це було у далекому 1961 році. Невдовзі нашу призовну команду з 25 чоловік почали готувати до військової служби. Капітан ПДВ два тижні навчав нас укладати парашут, мобілізувати тіло під час приземлення та іншим десантським премудрощам.

Невдовзі кандидатів у десантники повезли до Одеси, де у парку імені Шевченка ми здолали останній психологічний бар’єр – стрибали з парашутної вишки. Цей іспит витримали всі.

Травневого ранку 1961 року призовників з Великомихайлівського, Любашівського, Роздільнянського, Біляївського районів повезли на аеродром, посадили в „кукурузники”.

І ось я в небі. Коли внизу будинки та дороги перетворилися на іграшкові, пролунала команда: «Пішов!» Один за одним ми почали стрибати у відкритий люк. Коли дішла моя черга, легенька біла хмаринка застелила переді мною землю, ніби запрошуючи покататися. Я стрибнув. Важко передати відчуття вільного польоту, який тривав якусь мить. І ось я гойдаюся під куполом парашута. Навколо мене радісно усміхаються мої товариші: Сергій Підгорний і Володя Хмельниченко з Любашівки, однофамілець-земляк Михайло. Почув, як хтось вітається з небом: „Привіт, синьооке!”

На землю я опустився уже справжнім десантником.

Строкову службу проходив в роті спеціального призначення, що базувалася в Слободзеї Молдавської РСР. За роки служби нас добряче тренували для захисту Вітчизни. Нескінченною чергою йшли стрільби, марш-кидки. Доводилося вдень і в ночі вдосконалювати майстерність парашутиста, стрибати з різної висоти на землю та на воду. Але найперший стрибок запам’ятався на все життя.

В. СІНЬКОВСЬКИЙ, с. Демидівка, Любашівський район

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті