«Довкілля: свята і святість» та «Чорні дні вікового дуба» – так називалися статті нашого спеціального кореспондента Богдана Сушинського, з якими той виступав на захист заповідного дуба, пам’ятки природи, що росте неподалік Одеського політехнічного університету, і які знайшли відгук у багатьох захисників природи. Сьогодні ми знову повертаємося до цієї теми.
Під величезною, вражаючою своєю пишністю кроною цього дуба встановлено меморіальну дошку, на якій написано: «Дуб «Чорна ніч», саджений року 1792, на розстанях нерубаїв із чорноморцями з козацької столиці війська на Кубань». За цим текстом – давня сторінка козацької історії нашого краю, яка засвідчує, що, по-перше, дереву цьому минає 217 рік, а по-друге, що дерево це повинно сприйматися нами не лише як пам’ятник природи, але й як пам’ятка історії. Щоправда, одразу ж зауважу, що меморіальний знак слід замінити, оскільки на ньому має бути текст, викладений зрозуміліше, аргументованіше, українською літературною мовою. Та це вже інша тема.
У двох попередніх статтях я докладно зупинявся і на історії цього дуба, і на юридичних та морально-етичних проблемах, породжених забудовниками, які не знайшли для своєї споруди іншого місця, аніж заповідна територія під самою кроною заповідного дерева. Незважаючи на обурення екологічної громадськості міста, на пікетування, яке відбувалося біля вікового дуба, виступи преси та відсутність у господарів будови необхідних дозвільних документів, будівництво споруди завершено, а відтак кинуто виклик усім: природоохоронним відомствам, громадській думці, законові, нашій з вами історичній пам’яті…
Одним із перших на статті про долю «вікового дуба» відгукнувся наш постійний читач, почесний член Товариства охорони природи Микола Попов, який пише: «Це добре, що статтю «Довкілля: свята і святість» опубліковано було саме в День охорони довкілля. В останні десятиліття цей патріарх витримав не один замах на своє життя. Знаходилися забудовники, які прагнули спорудити поблизу нього той чи інший об’єкт. І їм нема діла до того, що природоохоронне законодавство передбачає повну ліквідацію будь-яких будівель у заповідній зоні пам’ятників природи. Браконьєрство – особливий вид злочину перед майбутнім. Його підступність полягає в тому, що природа не може дати «здачі», вона беззахисна. Коли над нею заносять сокири – вона мовчить. Захищати її покликані ми, люди. Отож я задаюся запитанням: «Чи є у нас в місті екологічна влада?». І відповідаю: «Нема. А що ж є? Є лише її видимість». Проте природа незабаром помститься, і не одній людині, а всім нам» – пророкує цей знаний у місті екологічний активіст.
«Як громадський інспектор по охороні природи, – пише одеситка Анна М’язіна, – я уважно стежу і за публікаціями в «Одеських вістях», і за подіями, що розгортаються навколо вікового дуба «Чорна ніч». Здавалося б, виступи преси і думка громадськості повинні були б зворушити серця і свідомість працівників відповідних екологічних організацій та представників влади настільки, щоб вони зупинили будівництво, проте цього не сталося. Дивно, але факт: мовчить навіть інспекція екологічної безпеки Одеської міськради, хоча давно повинна була б втрутитися».
Відомо, що першими заступилися за дуб козаки, громадські інспектори Чорноморського гайдамацького з’єднання, очолюваного отаманом, заступником голови громадської ради при Держуправлінні охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Сергієм Гуцалюком. Саме вони почали звертатися до природоохоронних організацій та представників влади, влаштовували пікетування поблизу будови, підготували матеріали для розгляду справи в суді. Готуючи до публікації цей матеріал, я зателефонував отаманові Гуцалюку і поцікавився, якими новинами у справі захисту дуба «Чорна ніч» володіють його козаки. Й ось, що він повідомив:
– На превеликий жаль, новини невтішні. Суд і досі не розглянув цієї справи, поки що ми займаємося тим, що доносимо все нові й нові папірці, а тим часом будівництво об’єкта під кроною заповідного дуба вже завершене. Тобто, власники цієї будівлі проігнорували і громадську думку, і відсутність належних дозвільних документів, і все наше природоохоронне законодавство. Події, що розгортаються навколо заповідного дуба, ще раз примушують нас пильно придивитися до того, наскільки безпомічною виявляється наша влада перед свавіллям підприємців, та наскільки інертними постають наші природоохоронні організації. На мій погляд, правоохоронні органи повинні принципово поставитися не лише до дій самих забудовників, але й до всіх тих людей, які давали дозволи на дане будівництво.
І з думкою цього громадського екологічного активіста важко не погодитися. Безпомічність та інертність і наших природоохороннних структур і нашої влади, які проявилися в історії з будівництвом під кроною заповідного вікового дуба майже в центрі Одеси, якоїсь там чергової торговельної точки, змушують констатувати, що нам час змінювати і природоохоронне законодавство, і функції та повноваження окремих природоохоронних організацій, і, що дуже важливо, персональний склад їх керівництва, оскільки далі таке беззаконня на природоохоронній ниві продовжуватися не може.
