Завтра – день державного прапора України

Символ єдності, честі та гідності

Кожна нація на шляху самовизначення та боротьби за незалежність обирає символи своєї єдності, честі та гідності. Національні символи є своєрідним генетичним кодом нації, свідченням її високого духу, історичних прагнень та унікальності.

Перше, що відбувається одразу ж з набуттям незалежності, це її закріплення у атрибутах державного суверенітету. Причому у кожного із державних символів є своя особлива місія.

Так, прапор окреслює та відзначає державну територію. Він є уособленням держави, її найбільш абстрактним, а отже, містким та лаконічним символом. Герб у графічній формі втілює свідомість, світосприйняття та історію народу, що створив державу не як політико-адміністративний інститут, а як державу-світ, державу-універсум, форму та систему свого матеріального та духовного буття. Гімн оспівує державу і є словесним, музикальним втіленням ідеї прапора та герба.

Однак, такий звичний для нас комплекс державних атрибутів остаточно сформувався лише у ХІХ столітті. Історично першим серед них став прапор.

Відомо, що прапори походять від штандартів, які уперше з’явилися на Близькому сході приблизно 5000 років тому. Спочатку штандартом вважалася тичина з фігуркою птаха або звіра на вершині, які асоціювалися зі швидкістю, силою або бойовим духом. Найпершим, наприклад, римським штандартом був маніпулус (дослівно – «ручний»). Це був віхоть соломи, закріплений на списі. Він служив сигналом для збору солдатів маніпули (підрозділу легіону), а також засобом зв’язку. Пізніше кожна маніпула обзавелася своєю власною емблемою. Найбільш важливою із них у ієрархії давньоримських символів вважалася фігура орла. Цей птах значився атрибутом Юпітера – верховного бога римського пантеону, символом усього легіону, а згодом став символом всієї Римської імперії.

Більш звична для нас форма прапора у вигляді полотнища, прикріпленого збоку до древка, як це не дивно, з’явилася у Давньому Китаї, де у другому тисячоріччі до н.е. білий прапор такого формату вважався символом влади й могутності імператора.

У західному світі першим справжнім прапором став вексилум (від латинського – штандарт). Створений для вершника, це був шмат темно-червоної матерії з фігурою й написом або символом. Штандарт прикріплювався до поперечини, що несли на піці. Римський імператор Костянтин Великий, котрий на початку ІV ст. н.е. зробив християнство панівною релігією, вирішив об’єднати у штандарті символ влади земної й духовної.

З формуванням середньовічних монархій та розвитком геральдики у ХІІ – ХІІІ ст. прапори стають складними багатозначними емблемами, в яких поєднувалися елементи династичних гербів, духовна та територіальна символіка. Згодом, у фарватері становлення сучасних національних держав та з розпадом імперій, з’явилися прапори з більш абстрактною, переважно кольоровою, символікою.

Історія свідчить, що прапори завжди стають першими індикаторами соціально-політичних перетворень у житті будь-якої країни. Так, українські традиції геральдики та прапорництва часто потерпали від впливів, спричинених іноземним пануванням або ідеологічними експериментами.

Вважається, що українська національна символіка сягає своїми коренями у дохристиянську добу, коли два кольори – жовтий та синій – домінували у народних обрядах та символізували вогонь та воду. Однак існує й інша точка зору, згідно з якою головним національним кольором українства повинен бути червоний. У цих здогадках зіткнулися дві точки зору. Згідно з першою, національним символом повинен бути найдавніший прототип національного прапора. Прихильники іншої наполягають на тому, що національним прапором стає той, під яким вперше було проголошено державність.

Прообразом сучасного прапора у давніх слов’ян були стяги. Стяг – це тичина із пучком трави, кінського волоса або звірячою шкурою, прикріпленими до її верхівки. Згодом, коли головною частиною стяга став матерчатий клин, він перетворився на символ княжої влади і став виконувати дві функції. По-перше, стяг вважався прапором княжної дружини, за допомогою якого воєвода «стягував», «згуртовував» своїх воїнів для військового походу. По-друге, стяг виконував роль прапора території – знака-символа володіння певною землею. Як свідчать старовинні мініатюри та літописи, стяги Київської Русі були переважно червоного кольору. Інші кольори (синій, зелений, білий) зустрічалися значно рідше. Червоний колір княжого стяга символізував владу людини сміливої, вольової, авторитетної.

Подальша історія вітчизняної прапорової символіки пов’язана із часами, коли, після монголо-татарської навали, значна частина українських територій опинилася у складі інших держав. Зокрема, у 40 – 60-х рр. ХІV ст. Чернігово-Сіверщина, Поділля та Київщина увійшли до складу Великого князівства Литовського, а землями Галича та Волині заволоділа Польща. З 1569 р., після укладання Люблінської унії, українські землі опинилися у складі Речі Посполитої. Відтоді розвиток символіки українських земель став визначатися геральдичними традиціями цих держав, які, в свою чергу, відчували дуже значний вплив західноєвропейської геральдичної культури. Однак етнічна символіка українського народу зберігалася, хоча й фрагментарно. Так, при заснуванні у 1471 р. Київського воєводства, його символом знову стало зображення Архангела Михаїла. Поступово відроджувалися й старовинні емблеми, що брали свій початок з часів удільних князівств Чернігова та Переяслава.

Наступний етап у становленні вітчизняної прапорової символіки розпочався із Визвольної боротьби 1648 – 1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Українське козацтво віддавало перевагу червоному кольору, в основному малинового відтінку. (Хоча були корогви й інших кольорів). У ХVII ст. в Україні було розповсюджено два типи гетьманських хоругв червоного кольору. Перший тип – зображення на червоному тлі Архістратіга Михаїла, другий – червоне полотнище із зображенням особистого гетьманського символу. Символіка Речі Посполитої вже не використовувалася. І хоча у символіці запорожців малиновий колір домінує далі, однак все частіше з’являються й інші барви: зелена, голуба, жовта. Так, українські та польські історичні джерела свідчать, що ХVII ст. на Січі зустрічалося багато синьо-жовтих прапорів. Зокрема, відомо, що Ілля Рєпін, працюючи над знаменитим полотном «Запорожці пишуть листа турецькому султану», використовував велику козацьку корогву для морських походів, на одній стороні якої було зображено двоглавого орла, а на другій – корабель із козаками.

Після підписання Переяславської угоди у 1654 р. та поглиблення процесів, що поступово змінили місце та роль козацтва у соціально-політичному житті українських земель, змін зазнає і національна символіка. Окрім традиційних хрестів, зірок та півмісяця, на козацьких знаменах починають з’являтися нові емблеми. По сусідству із знаменитим козаком із мушкетом на них розташовувалися елементи російської імперської символіки, як, наприклад, зображення двоглавого орла, лики святих тощо. З ліквідацією гетьманської адміністрації у 1764 р. та Запорізької Січі у 1775 р. процес уніфікації гетьманських знамен прискорився. З перетворенням козацьких полків на регулярні військові частини остаточно зникають і українські знамена.

Весна народів, що у 1848 р. прокотилася революційною хвилею по Європі, відкрила нову сторінку в історії українського прапора. На західноукраїнських землях, які на той час входили до складу Австралійської імперії, вперше з’являється прообраз сучасного державного прапора України. У червні 1848 р. як національний символ над міською ратушею Львова було піднято жовто-блакитний прапор. Як гласить легенда, Габсбурги, тогочасні австрійські правителі, збентежені приязним ставленням населення українських провінцій до російських військ, що увійшли до Австрії для утихомирення революційних повстанців, вимушені були визнати та підтримати український національно-визвольний рух. На знак підтвердження щирості намірів австрійського уряду, тогочасний губернатор Галичини у 1847 – 1848 рр. граф Франц Стадіон, подарував галичанській громаді блакитно-жовтий прапор, стрічку до якого, начебто, особисто вишила мати імператора Франца-Йосипа.

Однак реальний поштовх до широкого розповсюдження жовто-блакитної символіки дала Лютнева революція 1917 р. у Російській імперії. 22 листопада 1917 р. з проголошенням Української Народної Республіки жовто-блакитний прапор набуває статусу національного. 22 березня 1918 р. Центральна Рада ухвалює закон, згідно з яким жовто-синій прапор стає державним прапором України. У тому ж 1918 році, після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського, порядок кольорів у прапорі було змінено на синьо-жовтий. Таким він залишився і під час правління Директорії. Синьо-жовтий прапор залишився як національний на землях, відторгнутих під час громадянської війни та інтервенції. З ним населення Західної України зустрічало Червону Армію у 1939 році.

Що ж символізують синій та жовтий кольори національного українського прапора? Традиційно вони тлумачилися так: синій – чисте небо, жовтий – пшеничне поле, символ багатства України. Хоча існують й інші точки зору. Так, синій та жовтий кольори пов’язують і з язичницькими культами східних слов’ян, і з часами Київської Русі, і з геральдичною культурою Галицько-Волинського князівства, і з прапором королівства Швеції, державні кольори якого було даровано українському війську, і з символікою імперії Габсбургів. Але жодних переконливих доказів на користь однієї із версій досі немає. Взагалі, відсутність офіційних тлумачень національних кольорів є досить поширеним явищем як у країнах Європи, так і у всьому світі. Адже трактування символіки кольорів завжди буде залежати від зміни соціокультурних уподобань населення та його політичних переконань.

Говорячи про історію розвитку вітчизняної прапорової культури, не можна обійти увагою і її радянський період. У 1919 р. прапором УРСР стало червоне полотнище із золотими буквами «У.Р.С.Р.». У 1937 р. на пролетарському прапорі УРСР з’явилося зображення серпня та молота. Однак по закінченні Великої Вітчизняної війни прапор УРСР зазнав суттєвих змін. У 1949 р. він став двокольоровим. Безумовно у країні, де єдино можливою ідеологією було визнано марксизм-ленінізм, символічне навантаження червоного кольору не передбачало переосмислення. А ось голубий колір, з подачі радянських геральдистів, тлумачився подвійно: і як колір Богдана Хмельницького, і як емблема природних (морських та річкових) багатств України.

Цей прапор протримався офіційно до початку 1992 року, 28 січня 1992 року Верховна Рада України ухвалила затвердити державним національний прапор.

Ми добре пам’ятаємо, що саме національний прапор став головним символом самовизначення українців у період перебудови.

Згадаємо хронологію подій. 24 липня 1990 р. президія Київської міської Ради народних депутатів постановляє підняти жовто-блакитний прапор поряд із червоно-лазуровим прапором УРСР перед будинком міської Ради на Хрещатику.

Після проголошення незалежності у серпні 1991 р. вже 4 вересня жовто-блакитний прапор було піднято над куполом українського парламенту, а 18 вересня Президія Верховної Ради України приймає постанову, яка нормативно закріплює дозвіл використовувати жовто-блакитний прапор у офіційних заходах до прийняття Конституції України. У 2000 році на згадку про київські події 1990 року 24 липня було оголошено Днем прапора. Однак, з огляду на те, що це свято відзначалося тільки у Києві на місцевому рівні, у серпні 2004 р. на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України Указом Президента України було встановлено відзначати щорічно, 23 серпня, День Державного прапора України. З цього часу означена дата міцно закріпилася у святковому календарі незалежної України.

У державному прапорі України сфокусовано традиції українського державотворення, його історія та сьогодення. Ставлення народу до прапора, як символу державного суверенітету, завжди відображує зрілість нації та держави, ціннісні, культурні, ідеологічні та політичні пріоритети суспільства. Водночас, гідне та шанобливе поводження з державними символами є запорукою високого авторитету країни у світі, адже ставлення до символів держави є чітким індикатором рівня національної свідомості її населення. Все це надає питанню прапорового етикету державної ваги.

Надання почестей символам держави – це не просто формальні вимоги, а, передусім, реалізація принципів міжнародного права. Звідси у міжнародних відносинах прояв неповаги до прапора держави прийнято розглядати як образу її честі та гідності, зневажання її суверенітету.

Поряд із загальновизнаними нормами офіційного прапорового етикету, у кожній країні існує своя специфічна культура ставлення до державного прапора. Своїм трепетним ставленням до національного прапора відомі американці, британці, французи, мексиканці, шведи. У деяких країнах світу День прапора відзначається як справжнє національне свято. Серед них Албанія, Аргентина, Італія, Канада, країни Балтії, наші сусіди – Російська Федерація та Білорусь. Не так давно до їх кола долучилася й Україна.

Сподіваємось, що День Державного прапора України стане слушною нагодою у справі виховання молодих громадян нашої країни у дусі поваги до символів державності, зміцнення патріотизму нашого народу, його об’єднання навколо спільних цінностей та переконань. Адже прапор, як символ держави, у якому відображена історія нації, народу, державності, засвідчує нерозривний зв’язок між минулим та сьогоденням, закріплює наступництво поколінь. Створити повноцінну, розвинену, конкурентоспроможну, квітучу державу до снаги тільки тим, хто пишається її минулим і сьогоденням, хто з надією вдивляється у її майбутнє, хто готовий усе зробити для своєї Батьківщини, захищати її, служити їй, любити її.

Елла МАМОНТОВА, кандидат політичних наук

Що для вас Державний прапор?

Алла Павлова, м. Арциз:

– Особисто для мене Державний прапор – святиня. З одним не згодна. Чому кажуть «жовто-блакитний», коли треба «блакитно-жовтий»? Верх – це небо, низ – хлібні лани. І тільки так! Якби я була депутатом Верховної Ради, обов’язково домоглася б, щоб древко прапора було зеленим. Україна – зелена країна. А зелень – колір життя.

В нашій родині в усі роки прапор вивішували на фасад будинку у дні державних свят. У жовтневі, на День Перемоги і День Конституції, 23 лютого і 1 Травня. Йдеш, бувало, вулицею, дивишся на прапори – і почуття гордості переповнює тебе. Дух патріотизму тоді був дуже високим. За часів незалежності України вивішувати прапор на приватних будинках заборонили. І даремно. Згодна, якщо цей прапор вигорів, порваний, то не можна його вивішувати. Це образливо. І тоді на заходах під час внесення або винесення Державного прапора люди галасують, сміються, рухаються – це також обурливо і неприпустимо. Якщо живемо ми в цій країні, отже, зобов’язані поважати її Прапор, Герб, Гімн.

Мені зараз пригадується те хвилювання, з яким я дивилася телепередачу: до зали Верховної Ради вперше вноситься Державний прапор України. Дивилася і плакала – від почуття гордості за нашу країну.

Було б дуже правильно, якби під цим прапором народ України жив гідно. І в тісній дружбі з іншими народами. Протистояння ні до чого доброго не призведе.

Оксана Лозінська, випускниця Одеського технічного коледжу академії харчових технологій, смт Миколаївка:

– Я дуже люблю свою родину, люблю рідну Україну. Для мене символи країни є святими.

Найкраще для людини – це щасливе життя під блакитним мирним небом, з повними засіками зерна та щедро накритим столом. Коли знайдено порозуміння в суспільстві, тоді приходять радість і благополуччя, тоді все миле серцю: і щедра земля, і прапор над головою, і наша щира народна пісня. Думаю, що ми цього варті, і це неодмінно відбудеться у нашій незалежній державі.

Абдель Акадірі , уродженець Беніну (Африка), підприємець з села Богуславка Великомихайлівського району:

– Я громадянин України і цим пишаюсь. У мене є дружина Алла, син Абдель молодший, який тут народився, і я тісно пов’язаний з цією землею. Український прапор дуже красивий. Він – як українська земля. Коли їду з Одеси додому у село, то завжди милуюся полями і небом, які уособлюють цей національний символ.

Прапор Беніну трикольоровий: червоний, зелений і жовтий. Він відображає всю історію нашого народу, який століттями боровся за свою свободу, нашу землю і сонце.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті