Найвищийбал, тащейзпохвалоюпоставиладиректорОдеськоїгімназії№ 1 ЛюдмилаТопчійусім, хтовклавсвоєстаранняі, безперебільшення, душуувідновленняїїприміщення, якепотрапиловбіду.
«Минесподіваємося, мивпевнені, щопершийдзвінокугімназіїпролунаєсамепершоговересня» – несумнівалисянівшколі, нівмерії, щофінансуєбудівельніроботи, щерівномісяцьтому, колиздавалося, щофронтробітурозпаліінедаєпідставдлярайдужнихнадій.
Але очі бояться, а руки роблять.
– Тут напрочуд збіглися сподівання і замовників, і будівельників. Важко переоцінити, з якою сумлінністю вони підійшли до зваленого на себе обов’язку. І ось результат – цей перший дзвінок, як щира вдячність, звучить сьогодні і на їхню честь, і на честь керівництва міста, і на честь батьків та нашого колективу, які майже по-сімейному згуртувалися перед труднощами, які звалилися на нас, і разом перебороли їх, – із хвилюванням говорила Людмила Семенівна, урочисто відкриваючи новий навчальний рік.
Гімназію № 1 сумна доля застала зненацька у розпал навчального процесу у грудні минулого року. За мить на очах почав роз'їжджатися різнорівневий фундамент прибудованих один до одного старого та нового корпусів школи. По стінах зазміїлися тріщини, небезпечно затріщали балки перекриттів. Довелося у терміновому порядку "оголосити евакуацію" дітей. Їх під своє крило без усіляких відмовлянь взяли прилеглі школи № 52 та № 68. Хоч не пишно, але затишно навчальний рік для дітлахів закінчився, і на літні канікули вони розлетілися, все ж таки сподіваючись, що повернуться восени до рідної школи, де й стіни допомагають навчатися.
А усе літо в три зміни і навіть частенько без вихідних під стінами гімназії гуділа будівельна техніка. Будинок обростав рятівним колом з майже 200 паль, що ґрунтовно зміцнили фундамент. А паралельно йшли і внутрішні ремонтні роботи, що впали на плечі самої гімназії. Доки арматурний корсет метр за метром оперізував фасад, клас за класом вдихав аромат нових шпалер та натертого паркету на усіх трьох поверхах.
– Зненацька радісною, втім, справді, закономірною, стала й співучасть батьків у загальному процесі. Підсобляв хто чим міг: хто грішми, хто будівельними матеріалами, хто своїми зусиллями. А вже гімназисти забігали зграйками і запитували, чи не потрібно чим допомогти – так їм хотілося повернутися. Носили і розставляли парти, драїли вікна, розвішували фіранки, повертали на місця квіти, які теж проводили канікули в оселях учнів. Життя перед початком занять просто кипіло, і все крутилося, – з гордістю не нахвалиться директорка. – Але найкращий урок, який винесли і діти, і їхні батьки, і колектив гімназії, що, згуртувавшись разом, можна гідно перебороти будь-які випробування.
