Запитання на засипку: яка у нас нині медицина? Безкоштовна? Звичайно ж, ні: ось уже два десятиліття хворі в Україні фактично лікуються за власний рахунок. Отже, платна. Але ж Конституцію ніхто не скасовував, а там записано, що медичне обслуговування у державних і комунальних закладах охорони здоров'я здійснюється безкоштовно. Чи, можливо, медицина у нас страхова? Теж ні: за 18 років незалежності Україна навіть не розпочала медичної реформи, а прецеденти страхування у найкращому разі існують у зародковому стані. То яка ж вона – вітчизняна медицина? Грабіжницька. Ми у жодному разі не хочемо скривдити чесних медиків, однак такий висновок напрошується після розповіді мешканки Рені Олени Василенко. Їй довелося «зануритися в атмосферу» одного з одеських пологових будинків, і її інтерв'ю, зізнаюся, просто шокувало нас.
Гроші –
на операційний стіл!
– До обласного центру мене направили ренійські лікарі, тому що вагітність проходила з ускладненнями, і я могла навіть втратити дитину, – говорить молода мама. – Взагалі, я повинна була опинитися в одеському пологовому будинку ще на сьомому місяці вагітності, однак місцеві медики припустилися помилки: за результатами ультразвукового дослідження термін розвитку плоду було визначено на три тижні більший, ніж насправді.
До Одеси я приїхала з високим тиском і прогресуючою набряклістю, тому мене одразу поклали в реанімацію. Здавалося б, це такий "заклад", де пацієнти повинні відчувати особливу турботу з боку персоналу, але я одразу зустрілася з підкресленою байдужістю. Лікарі заворушилися тільки тому, що їх стривожив мій тяжкий стан, і наступного дня вони вирішили робити мені кесарів розтин. Я дуже переживала за дитину, тому що вона повинна була з'явитися на світ восьмимісячною. Відомо, що новонароджені з цим терміном виживають рідко – набагато більше шансів у семимісячних. Проте попередня лікарська помилка не залишила мені вибору.
Розпочалися "переговори" щодо оплати за операцію. Розмовляючи з лікарем у моїй присутності, медсестра поскаржилася: мовляв, у мене на даний час стільки-то грошей, і я не знаю, чи вдасться вкластися у цю суму. Лікар відповів: вкладемося. Проте, мені дали зрозуміти, що треба приготувати нову "порцію" грошей. Медсестра сама купила необхідні ліки, які обійшлися в 1400 гривень, а після операції мені заявили, що я винна ще тисячу.
Організаційні питання мені допомагала розв’язувати рідна сестра. Вона пообіцяла довезти гроші через день, але потім ми помітили, що медики начебто не наполягають на додатковій оплаті. І ми з сестрою вирішили так: коли персонал мовчить – можна не платити, тим більше, що ми не такі багаті, щоб кожному дати "на лапу". Та ба ! Як тільки мене перевели до звичайної палати, прийшов анестезіолог і нагадав про мій борг. У підсумку сестра була змушена заплатити. Медики безсоромно використовують безпорадність породілей і їхню готовністю іти на будь-які жертви заради здоров'я і безпеки дитини. Зрозуміло, розщедритися згодні і наші родичі, то чому б не заробити на такому відповідальному моменті?
Ще під час операції я зрозуміла, що вимагацтво у пологовому будинку – звичайна практика. Не встигла я отямитися після наркозу, як мені "ненав'язливо" натякнули, що санітарці треба дати 30 гривень, а черговій медсестрі – 50. Пізніше я довідалася, що це стандартна "такса" після кожної операції. Свої запити медсестра пояснила тим, що родичі породілей віддають всі гроші лікарям, а ті не діляться з молодшим медперсоналом. От і доводиться бідненьким просити за труди безпосередньо у пацієнток. Що залишалося робити? Заплатили.
Невдовзі мені вперше принесли дитину. Медсестра одразу попросила 30 гривень за те, що вона дивиться за немовлям у післяопераційний період. На той час у мене були при собі тільки 50 гривень, які я планувала витратити на молочну суміш. Я сказала, що гроші мені передадуть наступного ранку, на що медсестра заявила: "Ну, а що, хіба до ранку вам не вистачить 20 гривень?" Я здивувалася, адже молочна суміш коштує дорожче. І тільки потім я довідалася, що дітей у пологовому будинку годують безкоштовно, тобто суміш можна було взагалі не купувати. Отже, персонал свідомо не розповідає про це жінкам, і вони не тільки купують молочне харчування за власний рахунок, але ще й доплачують за таку "увагу".
Медсестрі я так і не заплатила. Переконавшись, що винагороди не буде, вона промовчала і віднесла дитину у палату для немовлят. Проте на цьому вимагацтво не закінчилося. Наступною платною послугою, прошу вибачення, виявилося справляння природних потреб. Я поцікавилася у санітарки, як пройти до туалету, але вона звеліла не турбуватися, нагадала про те, що мені ще не можна ходити самостійно, і запропонувала підкласти "утку". За 50 гривень. Я відповіла, що поки що не хочу до туалету. "Добре, покличеш мене, коли буде потрібно", – сказала санітарка і пішла. Тоді я встала, абияк сходила в "утку" і поставила її біля сусіднього ліжка. Звичайно, я сподівалася, що хтось прийде мене провідати, адже лікарі, медсестри і санітарки зобов'язані регулярно відвідувати мамочок і стежити за їхнім самопочуттям. Нікого не дочекавшись, я ще раз сходила в ту саму "утку". Час ішов, але про мене навіть не згадували. Нарешті, я встала і вийшла з палати. Мимо саме йшла медсестра. Я запитала у неї, чи далеко туалет – мені "утку" треба вилити. Медсестра покликала санітарку. Та прийшла тільки через півгодини, всім своїм виглядом висловлюючи невдоволення.
Крадуть і продають тим,
у кого вкрали
Далі – більше. Мені потрібно було зробити три крапельниці. Медсестра, яка повинна була зробити процедуру, порилася у моїх ліках і заявила, що немає жодної системи. Але я-то знала, що до того мені прокрапали ліки двічі, причому однією системою. Отже, дві залишилися. Куди ж вони поділися? Згодом я одержала відповідь і на це запитання: персонал пологового просто краде придбані пацієнтами або їхніми родичами медикаменти і продає їх "наліво" – найчастіше тим самим пацієнтам! Наприклад, після кесаревого розтину немовлята три доби утримуються окремо від матерів, і медики щодня просять у кожної породіллі сім шприців, сім пар рукавичок і сім памперсів. Але у повному обсязі все це не використовується, а "надлишками" торгують. Я особисто купила у медперсоналу 35 памперсів. "Бізнес" іде чудово: на той час (липень поточного року – А.П.) аптеки продавали їх по дві гривні, тоді як співробітники пологового будинку пропонували по півтори. От і "економлять" мамочки 50 копійок на кожному памперсі, хоча насправді двічі платять за той самий товар!
Але повернімося до моєї крапельниці. Медсестра погодилася зробити її "своєю" системою за умови, що я поверну за це гроші. Я знову відмовилася платити, зателефонувала сестрі і попросила її принести систему. Сестра, зрозуміло, виконала моє прохання. Тут треба відзначити, що упаковка для системи з одного боку поліетиленова, а з другого паперова. Медсестра взяла її в руки, покрутила і ніби ненавмисно проткнула папір пальцем, після чого сказала: "Ой, а вона порвана і вже не стерильна". Неважко здогадатися, що це була маленька помста за відмову платити. Я почала доводити, що в аптеці не могли дати систему з дірявою упаковкою. "Добре, дитинко, Бог з нею, – "утішила" мене медсестра. – Але треба хоча б десять-п'ятнадцять гривень за крапельницю".
Потім мені знову принесли дитину – донечку треба було привчати до грудей, хоча у мене ще не було молока. Хвилин через сорок вона заплакала, але за нею ніхто не приходив. Я вийшла у коридор. На посту сиділа та медсестра, яка напередодні пошкодила мою систему. Я попросила її покликати когось, щоб забрали дитину – дівчинка хотіла їсти. Медсестра сказала, що зателефонує до відділення для немовлят, але так і не зателефонувала. Це була ще одна маленька помста за те, що вона так і не одержала від мене ті самі 10-15 гривень. Зрештою, я звернулася до випадкової санітарки, і тільки після її дзвінка за дитиною прийшли. Увечері "мстива" медсестра заглянула до мене в палату і знову нагадала, що треба все-таки заплатити. Я відповіла, що грошей немає – купила памперси...
Особливо мене вразило зізнання сусідки по палаті. Її дитина перебувала у реанімації, а мамочок зазвичай туди не пускають. Але ця жінка дуже хотіла відвідувати своє немовля, і лікарі зробили для неї виняток. За "послугу" брали 50 гривень у день. Хочу підкреслити: мати платила тільки за те, що їй дозволяли просто постояти поруч з дитиною і подивитися на неї. Але і це ще не все. При виписуванні з пологового будинку теж треба платити: за кожну довідку просять, знов-таки, 50 гривень. Ну, а коли молода мама вже залишає лікарню, і їй на сходах вручають дитину, медсестри і санітарки просять символічний "викуп" за дитину... В остаточному підсумку перебування у пологовому будинку обійшлося мені у 5 тисяч гривень. Сума, до речі, більш-менш скромна: якби я погоджувалася "відстібати" у відповідь на кожне вимагацтво з боку персоналу, то мої витрати були б більші.
У когось може скластися враження, що мені просто не пощастило – трапилися дуже жадібні медики. Але це не поодинокі факти. І навіть не жадібність. Це вже система, повсякденна норма поведінки медичного персоналу – ось що страшно. Знаєте, коли породілля приходить до пологового будинку, і до неї приходить лікар, він передусім оцінює не фізичний стан жінки, а її "прикид": як вона одягнена, скільки на ній золотих прикрас тощо. Мета такого огляду – якомога точніше визначити статус і матеріальні можливості пацієнтки. Якщо заможненька – з неї можна сміливо викачувати гроші. Якщо бідна – для неї ж гірше, але і в цьому разі особливої поблажливості чекати не доводиться. Логіка проста: хочеш здорову дитину – віддавай останнє. Медицина починається потім...
Ми втрачаємо медицину
Розповідь Олени – аж ніяк не одкровення і не випинання "поодиноких фактів", як вона сама сказала. Це справді "нормальна" буденна практика. Місяців два тому моя знайома, яка теж народжувала в Одесі, заплатила 700 доларів тільки за те, що пологи у неї приймав лікар, а не рядова акушерка. І це незважаючи на те, що за положенням Міністерства охорони здоров’я, лікар зобов'язаний бути присутнім при пологах. Проте "присутність" – поняття розмите: гінеколог у цей час може просто курити у сусідньому кабінеті. Отже, хабар є єдиною гарантією того, що людина у білому халаті виконає свій обов’язок фактично, а не номінально.
Не дуже давно українські ЗМІ розповіли ганебну історію. Лікарі Криворізького пологового будинку № 1 заробляли гроші на новонароджених, причому, як вважають у прокуратурі, це призводило до смерті малят. Як стверджують батьки і правоохоронці, у 2008-му і 2009 роках медики змушували матерів купувати дорогі імпортні ліки "Куросурф", які насправді в Україні видаються безкоштовно. Якщо ж мати не могла придбати препарат, працівники пологового будинку змушували її писати розписку, що вона добровільно відмовляється від введення "Куросурфу" своїй дитині. Ці ліки вводять недоношеним дітям, щоб у них розкрилися легені, і вони могли дихати.
Як пише газета "Сегодня", ціна одного флакона "Куросурфа" – майже 4 тисячі гривень, і, звичайно, така сума багатьом батькам не по кишені. Саме тому для пологових будинків дорогий препарат закуповується за бюджетні гроші, але лікарі змушували матерів купувати його в аптеці. У прокуратурі не виключають, що наслідком невведення ліків могли бути багато смертей немовлят. Адже тільки у 2008 році 15 немовлят у цьому пологовому будинку померли від нерозкриття легенів.
Злочинні дії медперсоналу були виявлені випадково. При проведенні перевірки витрат бюджетних коштів у пологовому будинку правоохоронці з'ясували, що медики просто списували "Куросурф". Слідчі установили, що лікарі збували препарат у "свою" аптеку, а потім туди ж відправляли батьків.
Можна довго розмірковувати про правові аспекти і моральний бік подібних явищ у нашій медицині. Можна закликати до Конституції і вимагати від влади її дотримання. Можна затаврувати жадібних лікарів ганьбою. Проте, заради справедливості не будемо забувати про першопричину зла. Безперечно, вимагання грошей у хворих – це злочин, а у медичному контексті – ще й моральне злодіяння. Але хіба злиденна, відверто принизлива зарплата лікаря і медсестри – не злочин? Хіба мізерне фінансування лікарень – не злочин? І найжахливіше те, що цей злочин породжується, стимулюється і, по суті, санкціонується нашою державою. Тим самим держава виступає в ролі системного всеосяжного злочинця, який втягує до порочного кола власних громадян.
Процес деградації охорони здоров'я лякає не тільки своєю потворною "комерціалізацією". Перетворюючи медиків у здирників, українська держава остаточно знищує вікові традиції гуманізму цієї професії – традиції, що створювалися з часів Гіппократа і Парацельса. "Ми втрачаємо його!" – кажуть лікарі "швидкої допомоги", коли пацієнт помирає. Ще трохи – і ми втратимо медицину. У принципі.
