Більш ніж про три десятки машинобудівних підприємств Одеси довелося писати за свою багаторічну журналістську практику. Але коли на черговій редакційній «літучці» одержав від головного редактора завдання підготувати матеріал до Дня машинобудівника, виконати його виявилося досить непросто. Більшість заводів, що випускали необхідну народному господарству продукцію, після розвалу СРСР і так званої приватизації закрилися. А тисячі висококваліфікованих фахівців втратили роботу, у найкращому разі, торгують на базарах турецьким та китайським ширвжитком.
Виручив генеральний директор Одеської міської організації роботодавців Олександр Заборський, який підказав адресу одного підприємства – ВАТ "Одеський завод ковальсько-пресових автоматів", який ще залишається на плаву – єдиний у своєму роді на усьому просторі СНД.
Підприємство унікальне. Воно, повторюся, єдине на усьому пострадянському просторі, яке випускає холодно-висадочні автомати, на яких виготовляють металовироби, зокрема шурупи та цвяхи. Одного разу, повертаючись на теплоході зі Стамбула, я з подивом довідався, що наш, вітчизняний підприємець везе до України не щось оригінальне, а, саме ці вироби, закупивши їх у країні "півмісяця". Справа в тому, що устаткування одеситів із задоволенням закуповували за кордоном, насамперед, Туреччина та Польща, Росія та Білорусь. В Україні таких верстатів одиниці. І не тому, що наші підприємці дурніші за закордонних, а, насамперед, тому, що металурги продають метал у своїй країні за ціною набагато вищою, ніж за кордоном. Тобто металомістка продукція в нас виходить дорожчою, ніж у тих же турецьких або польських виробників...
Однак закордонний ринок перенасичений таким устаткуванням. А українського практично не існує.
– Що можна сказати? – запитанням на запитання відповідає голова правління ВАТ Володимир Москалець. – Сьогодні колектив намагається вижити. Однак, з усією відповідальністю стверджую, що протягом останніх десяти років у нас не було випадку, щоб ми не виплатили заробітну плату або мали заборгованість з податків. Щоправда, починаючи з директора і закінчуючи технологом, крім робітників, довелося практично удвічі скоротити заробітну плату. Змушені були піти на деяке скорочення персоналу. Але не продали жодної одиниці технологічного устаткування. Скаржитися на світову кризу, уряд – даремно. Але скажу відверто, політика держави стосовно вітчизняної промисловості неправильна і навіть згубна. І її плоди ми усі сьогодні пожинаємо.
І в цьому на власні очі можна переконатися на заводі ковальсько-пресових автоматів. Випуск основної продукції довелося значно скоротити. Замість двадцяти, випускають два-три верстати за квартал. І якщо тут щось роблять, то лише на замовлення підприємств із Російської Федерації, Білорусі та частково Молдови.
За рахунок чого ж виживає підприємство?
– Ми поставили перед собою мету за будь-яких обставин зберегти завод, – далі говорить Володимир Костянтинович. – А отже, змушені були освоїти інші види діяльності, раніше не властиві нам.
Таким чином, тут почали займатися металообробкою, виготовленням різних деталей для найскладніших машин, зокрема для портальних кранів, землечерпалок, ліфтів, не лише на замовлення одеських підприємців, а майже з усієї України, ковальських та зварних виробів. Освоїли також виробництво бетономішалок і навіть вікон та дверей із кращого німецького металопластику. Усього не перерахуєш. Така стратегія і тактика виживання.
І якщо колектив вирішив відстояти завод, то не заради самого заводу. Він потрібний і буде потрібний місту, навіть якщо він стане винятково рекреаційною зоною.
