Ми розмовляли з Катериною Фроліною незадовго до її від'їзду до Києва на Олімпіаду працівників органів Державної контрольно-ревізійної служби України. Вона готувалася до участі у змаганнях з плавання, щоб репрезентувати одеське КРУ в столиці.
Стати плавчихою Катерина вирішила ще будучи школяркою і домоглася чималих успіхів, тренуючись в "Динамо", – стала майстром спорту СРСР. Напевно, причетність до цього допомагає їй і "форму тримати", і в роботі, Катерина Фроліна – начальник відділу контролю у сфері культури, інформації, сім’ї, молоді і спорту.
Є в її долі й інші цікаві віхи, пов'язані з фізичною підготовкою. Після закінчення Одеського університету ім. І.І. Мечникова вона разом із чоловіком виїхала за місцем його служби до Старого Криму. Там за контрактом у званні прапорщика довелося служити у бригаді спеціального призначення, пізніше переформованій у повітряно-десантну частину. Тут регулярно провадилися заняття, до яких були включені стройова підготовка, стрільба з пістолета і автомата, а також стрибки з парашутом. Зрозуміло, разом з товаришами по службі Катерина марширувала на плацу, брала участь у марш-кидках, стрільбах, і, звичайно ж, одного разу їй довелося вперше стрибати з борта вертольота з парашутом.
– Моя служба в цій частині проходила з 1995-го по 1998 роки. І от одного разу, після закінчення чергових занять з підготовки до стрибків, настав час "Ч". Коли гелікоптер завис над майданчиком, на мій сором, я не змогла перебороти свій страх, – згадуючи про ті часі, розповідає Катерина Леонідівна. – Можливо, я була недостатньо підготовлена, тому і інструктор, і мої подруги поставилися з розумінням до того, що я не стрибнула разом з усіма. А тим часом, я була старшою за званням деяких з них. Тому наступного разу налаштувалася рішучіше, і наважилася на свій перший стрибок.
Потім був наступний, взагалі ж я стрибала 12 разів. Дехто любить додавати, я ж зізнаюся, що для мене щоразу це було непросте випробування. І якщо перші секунди, доки летиш у вільному падінні, а потім якийсь час під куполом, можна було розглянути, як гарно навкруги – все-таки це Крим, то, що ближче до землі, ставало страшніше. Раптом вітер занесе на дроти або дерева?
Приземлення потрібно було переживати особливо.
Але, слава Богу, зі мною нічого не траплялося, обходилося без неприємностей. Мені було трохи прикро лише тому, що на стрільбах я практично ніколи не набирала необхідних очок, стрілець з мене не вийшов однозначно. До речі, і в школі на фізкультурі, коли ми займалися в тирі, влучністю я не відзначалася. Мабуть, не дано.
До кінця 90-х Катерина Леонідівна здобула другу вищу освіту і разом з сином повернулася до Одеси, де жила мама. З тих пір вона працює в КРУ.
– Цивільне життя набагато м'якше, разом з тим, набуті навички і гарт залишаються назавжди, – ділиться своїми враженнями Катерина Леонідівна. – І бажання бути у формі також. Люблю бувати в тренажерному залі, ходжу в басейн. У нашій справі використати можливість розслабитися – річ дуже важлива. Шкода тільки, що вільного часу обмаль. Практично всю свою увагу я приділяю синові. Цього року Олег став студентом, він навчається в Одеському морському університеті, на факультеті транспортних систем і технологій, займається водним поло в спортивному клубі "Політех". Став чемпіоном України у своїй віковій категорії. Наприкінці року йому виповниться 17, але він дуже надійна, доросла людина, моя опора і надія.
