Саме так, майже хрестоматійно, хочеться мені озаглавити статтю про черговий концерт чудового піаніста, заслуженого артиста України, соліста Одеської філармонії Володимира Саксонського.
Перший концерт на початку сезону, нова програма, повна зала, телевізійні камери. Концерт вів дуже урочисто заслужений працівник культури України Роман Бродавко. Та й маестро явно був в ударі. Були бурхливі оплески, багато квітів. Із самого початку я запідозрив, що цей виступ не зовсім звичайний, явно до чогось присвячений. І справді – як з'ясувалося, незабаром Володимиру Саксонському виповнюється 80 років. Так би мовити, напередодні ювілею. Після завершення концерту Роман Бродавко вручив піаністові Почесний знак Одеського міського голови.
Слава Богу, вік над Володимиром Саксонським не владний. Програма, яка називалася "Музика на всі часи", була складена так, щоб надати можливість піаністові продемонструвати його проникнення у музику різних епох, опанування різних стилів та індивідуальних музичних світів. Ось Бах у транскрипції Феруччо Бузоні – знаменита "Чакона". Некваплива, негучна, розміряна хода, неухильний, дуже точно витриманий ритм. Піанізму Саксонського взагалі властива якась висока суворість та вивірена точність. І це – гідна оправа для переможної багатозвучності, урочистості великої бахівської краси.
А потім – 32 варіації для фортепіано Людвіга ван Бетховена. Твір ще молодого, але який вже усвідомив свою силу, майстра. Виконується він, чомусь, нечасто, – його, мабуть, затьмарили фортепіанні сонати та концерти, які створювалися одночасно. Але ж яка мелодійна та ритмічна розмаїтість, яка краса! Саксонський грає варіації блискуче – з майже юнацькою захопленістю, і музика звучить свіжо та обдаровує нас радістю буття. Щедрість бетховенського генія римується із щедрістю виконавця.
А у другому відділенні – зі світу класики ми переходимо до світу романтизму. Рахманінов, три прелюдії. Слово честі, ми, одесити, не цінуємо того, що маємо. Які солісти працюють у нашій філармонії! Рахманінов Сергія Терентьєва. Рахманінов Олексія Ботвинова. Рахманінов Володимира Саксонського. Той самий автор повертається до кожного з виконавців іншою гранню. У Саксонського – живий потік романтично схвильованої музики. Саме потік, безперервність руху. І ми вдячно віддаємося цьому потоку – не думаючи про труднощі техніки, які долає, граючи, піаніст.
А потім – імпресіонізм, Дебюссі, легкість, плинність. Як мистецьки, і разом з тим, природно створює виконавець звуковий простір, який і є в цьому випадку головним героєм, "актором". Не окрема мелодія, не якийсь самостійний ритмічний малюнок, але увесь простір у цілому, – у його мінливості, русі, грі...
І – світ української музики. Правду кажучи, найбільше вразив мене один із творів чудового композитора Віктора Косенка. Людина, яка спілкувалася із Рахманіновим та Скрябіним, володар величезного таланту – викладала музику у Житомирі. Історія музики обійшлася з нею явно несправедливо, обійшовши її увагою. Але ж яка музика – справжня – на рівні вершинних здійснень його епохи! Спасибі авторам програми, що вони розшукали саме ці твори саме цього автора.
І, зрештою, Ігор Шамо. Ну, із цим усе зрозуміло, – популярність його не обійшла. "Берізка" за картиною Васнецова – нагадує імпровізацію на задану тему. Тут є й вдало знайдена мелодія, і прозорість барв, і світло. А "Румунський танець" – своєю ефектністю викликав шквал оплесків.
Концерт завершено, – а слухачі не вгамовуються. Саксонський грає на біс. Ось Бізе. Ось Шопен. Ось Бах. Бах відкриває концерт – і завершує його. Піаніст зізнається, що він грає цю фортепіанну транскрипцію Баха певною мірою "з наслідування" – нею часто басував Еміль Гілельс. І тут одразу згадуєш, у якому шляхетному ряді виконавська майстерність Володимира Лазаровича Саксонського, потомственого музиканта, учня Людмили Гінзбург, яка дружила і з Гілельсом, і з Ріхтером.
Виконавець, здається, не виявляє ніякої втоми. Він готовий грати ще і ще. А я готовий писати ще і ще. Я писав про нього і на його сімдесятиріччя, і на сімдесятип'ятиріччя. До наступних ювілеїв? Моє побажання – щоб Володимир Саксонський перебував у такій же відмінній творчій формі, демонструючи суворість смаку, вимогливість майстерності, а головне, – живе життя музики.
