Широта: 48° 44’N
Довгота: 2° 24’E
З висоти майже 9 кілометрів з ілюмінатора літака всі міста здаються майже однаковими. Якщо не знати у який бік летить лайнер, Рим можна спокійно прийняти за Амстердам, а Одесу – за Париж. І тільки опинившись на землі, залишаючи літак і прощаючись з бортпровідниками, розумієш, що кожне місто навіть пахне по-своєму. Можливо, ті, кому поки що не доводилося подорожувати до інших країн, мені і не повірять, але глибоко вдихнувши на повні груди в аеропорту імені Шарля де Голля, я зрозумів: це справді Париж!
Мабуть, побувати у цьому місті мріє кожен романтик, адже Париж уже давно увійшов у нашу свідомість, як столиця кохання, моди і мистецтва. Прийнято вважати, що саме французька столиця втілила у собі все найпрекрасніше, що тільки може асоціюватися у людини з цими поняттями. Проте я був вражений тим, наскільки довго можна продовжувати низку різноманітних визначень після слів ПАРИЖ ЦЕ...
Отже:
Місто закоханих і романтиків
Всього лише за кілька перших годин у Парижі можна зустріти стільки закоханих пар, скільки на батьківщині навряд чи доведеться побачити протягом цілого місяця. З усіх кінців світу люди летять сюди для того, щоб уперше відкрити один одному свої почуття, прийняти рішення про те, щоб назавжди пов’язати свої життя, або ж просто у черговий раз відчути силу свого кохання. Можливо, саме тому незліченна кількість символів цього великого почуття переповняє вулиці Парижа. Фасади будинків у центральній частині величезного міста, витончено прикрашені традиційними для архітектури цієї частини Європи кованими балконами, вкриті незвичайним ліпленням і візерунками. У багатьох композиціях легко вгадуються міфічні боги і богині, заступники закоханих.
А от міські вулички, особливо всередині кварталів, такі вузькі, що на них рідко буває сонце. Отож, навіть у сонячний день на паризьких вулицях можна знайти стільки малоосвітлених куточків, що здається, саме тут у Середні століття відбувалися таємничі і криваві вбивства, причиною яких, звичайно ж, ставали прекрасні дами.
Однак історія розповідає нам про те, що більша частина будівель у старому центрі Парижа не застала ні блиску і розкоші королівських дворів, ні запеклих народних заворушень у дні Великої Французької революції. Планування міста з перенаселеними трущобами і лабіринтами тісних вуличок заважали владі боротися із бунтівниками, які будували барикади. Ставши імператором у 1852 році, Наполеон ІІІ доручив баронові Жоржу Оссману узятися за реконструкцію Парижа. Оссман повністю змінив обличчя міста, проклав широкі проспекти у його стародавній центральній частині, розчистив нетрі, відреставрував пам’ятники, спорудив нові будинки, розбив парки і поліпшив систему водопостачання та каналізації. Відтоді столиця Франції набула того вигляду, який щороку захоплює і заворожує мільйони приїжджих.
Справжня парижанка
Поети і філософи називають її «залізною дамою», самі парижани намагаються не помічати, а туристи не можуть стверджувати, що були у Парижі, якщо не познайомляться з нею ближче. Проте всі вони сходяться лише в одному: Ейфелева вежа цілком справедливо посідає одну з головних позицій у списку сучасних чудес світу. Цю грандіозну конструкцію видно буквально звідусюди. Навіть з ілюмінаторів літака, що іде на посадку, вона виглядає досить переконливо, гордовито піднімаючись у центрі Парижа. При цьому, якщо сьогодні інженерний шедевр відомого Гюстава Ейфеля вважається головною міською визначною пам’яткою, беззастережно відібравши пальму першості у Луврського і Версальського палаців, то ще майже сто двадцять років тому, а саме у 1889 році, більшість парижан вважали, що залізна громадина спотворює місто.
Спорудженням вежі, яка, до речі, за задумом авторів, не повинна була виконувати ніякої практичної функції, інженер Густав Ейфель зайнявся в 1887 році на замовлення міського муніципалітету. Роботи планувалося закінчити через два роки, до часу проведення у Парижі Всесвітньої виставки. І хоча на перший погляд проект спорудження найбільшої на той час споруди у світі за такий короткий термін здавався нездійсненним, дуже скоро стало зрозуміло: шпиль вежі торкнеться хмар на висоті у три сотні метрів точно у строк.
Рекордним термінам зведення сприяли креслення надзвичайно високої якості з вказівкою точних розмірів понад 12000 металевих деталей, для збирання яких використали 2,5 млн заклепок. Цікаво, що при проведенні будівельних робіт, незважаючи на безпрецедентний розмах проекту, не було зафіксовано жодного випадку загибелі робітників, що саме по собі є значимим досягненням для того часу.
Коли будівництво було завершено, Гюстав Ейфель вигукнув: «Франція стала єдиною країною у світі з трьохсотметровим флагштоком!».
Тільки за час проведення у Парижі Всесвітньої виставки завдяки величезному інтересу приїжджих (у перші півроку на горішній майданчик піднялося близько 2 мільйонів чоловік) будівництво вежі повністю окупилося. Проте, незважаючи на величезні прибутки від відвідування визначної пам’ятки, критику на свою адресу «залізна дама» «чула» ще довго.
Так, у 1889 році 300 письменників і художників, серед яких були Олександр Дюма-син, Гі де Мопассан, Віктор Гюго і композитор Шарль Гуно, направили протест на адресу муніципалітету, характеризуючи конструкцію як «сміховинну вежу, що домінує над Парижем, як гігантський фабричний димар». При цьому, сам Мопассан регулярно обідав у ресторані «Жуль Верн» на першому рівні вежі. На запитання, чому він це робить, якщо вежа йому не до душі, письменник відповідав: «Це єдине місце у всьому величезному Парижі, звідки її не видно».
Врятувати вежу від знесення вдалося лише завдяки появі радіо і використанню будівлі Ейфеля як антени. Цю функцію «залізна дама» виконує і досі.
Для того, щоб потрапити на третій оглядовий майданчик, необхідно мати не лише велике бажання, але і дуже хороше терпіння. Ліфти, що розташовуються у всіх чотирьох її опорах, щохвилини піднімають нагору сотні людей, при цьому черги біля підніжжя однаково розтягуються на сотні і сотні метрів. В очікуванні можна провести кілька годин, однак кожна хвилина, проведена внизу, буде гідно винагороджена неймовірним захопленням від усього побаченого далі.
Незважаючи на те, що вся будівля важить загалом 10 тисяч 100 тонн, до її конструкції вплетено 12 тисяч металевих елементів, а на вершину ведуть 1665 сходинок, все-таки при ближчому розгляді стає зрозумілим, що Ейфелева вежа – досить витончена. Не дарма у світлі призахідного сонця її елегантні елементи асоціюються з легким мереживом.
Цікаво, що навіть при сильному вітрі вершина відхиляється від вертикальної осі не більше, ніж на 18 см, – ефект, досягти якого навіть сьогодні буває зовсім непросто. Для підтримки «справжньої француженки» у презентабельному вигляді, кожні 4 роки їй наносять спеціальний «макіяж», на що витрачається понад 60 тонн фарби.
Проте всі ці факти, будь-які проблеми і переживання перестають щось означати, коли, вийшовши з ліфта на верхньому ярусі, відчуваєш біля своїх ніг весь чудовий Париж!
(Далі буде у наступному номері)
