(Продовження.
Початок див. у номері
за 6 жовтня 2009 р.)
Три міфи про Париж
1. У Парижі, як і в інших великих європейських містах, дуже чисто.
Це не зовсім так. Обгортки з-під продуктів, порожні пляшки та сигаретні недокурки є невід'ємною частиною міського пейзажу. І хоча недоліку у сміттєвих контейнерах немає, все ж таки на кількості сміття це ніяк не позначається. У Парижі, звичайно ж, немає проблем із вивезенням побутових відходів, як, наприклад, у Неаполі. Навпаки, комунальні служби тут працюють як годинник. При цьому факт залишається фактом, а головна причина його – це, мабуть, багато тисяч туристів, упоратися із напливом яких місту з кожним роком стає дедалі сутужніше. Але, незважаючи на те, що день, який завершується, за кількістю сміття на деяких вулицях цілком нагадує околиці одеського "Привозу", вже вранці Париж сяє винятковою чистотою.
2. Французи не знають і не люблять англійської мови.
Збирання валізи перед довгою подорожжю – справа приємна, але досить заморочлива. При цьому ніщо не викликало стількох сумнівів, як питання, чи брати із собою громіздкий російсько-французький словник-розмовник, або ж покластися на своє знання англійської мови? Питання було негайно переадресовано "всезнаючому" інтернету, який, на жаль, не вніс особливої ясності.
На блогах і форумах мандрівники досить докладно розповідали про свої враження, але мало хто з них торкався питання комунікації у столиці Франції. Ті ж користувачі інтернету, які порушували цю тему, відзначали, що парижани вкрай неохоче говорять англійською мовою, хоча здебільшого прекрасно її знають. Таким чином, перспектива впинитися у чужій країні без можливості налагодити контакт із місцевими жителями виглядала досить лякливою, однак у дійсності все виявилося з точністю до навпаки.
По-перше, за весь час перебування в місті мені жодного разу не довелося зустріти француза, який би хоч невеликою мірою не знав англійської мови. Більше того, будь-яке прохання або запитання, адресовані парижанинові, зустрічали безумовну та палку участь. Допомогти туристові розібратися у заплутаних вуличках, знайти на карті потрібну станцію метрополітену, або ж просто розповісти про те, що цікавого можна побачити на околицях, своїм обов'язком вважав кожний, кого б ми не просили про допомогу. Місцеві жителі, часто навіть не чекаючи запитань, бачачи розгублених туристів, самі запитували про те, чим можуть допомогти.
3. Парижанки великі модниці, і одягаються завжди з бездоганним смаком.
Ось вже справді один із найстійкіших міфів про Париж. Незважаючи на те, що у місті сконцентровані усі найвідоміші світові будинки моди, і працюють провідні кутюр’є, жителі міста своїй зовнішності приділяють не особливо багато уваги. Жительки столиці, у незалежності від віку та соціального стану, носять те, що зручніше в тій або іншій ситуації. Високі каблуки вдалося побачити усього кілька разів, та й то, їхніх власниць у всьому видавало слов'янське коріння.
За кількістю модних брендових магазинів Париж також утримує лідируючі позиції, однак великим попитом їхні товари найчастіше користуються у туристів. У цілому ж прекрасна половина населення столиці усім своїм виглядом виражає принцип, властивий, мабуть, для більшості європейців: люди тут думають більше про свій власний комфорт та зручність обраного одягу, ніж про те, яке враження вона може справити на навколишніх. Напевно, відповідаючи саме на запитання про обраний стиль одягу, велика Коко Шанель колись відповіла своєму співрозмовникові: "Мені однаково, що ви думаєте про мене. Адже я не думаю про вас зовсім!"
Вдень і вночі
У цей час в столиці Франції постійно проживають дещо більше двох мільйонів чоловік. На початку минулого сторіччя ця цифра була приблизно на третину більша. Відтік жителів до інших регіонів і міст Франції поясню високою вартістю столичного життя, що збільшується з кожним роком. Так, сьогодні пообідати у маленькому ресторанчику "Есмеральда" біля собору Паризької Богоматері можна, починаючи від 10 євро на людину. Кружка пива у кафе "Квазімодо", що неподалік, обійдеться мінімум у 4 європейські грошові одиниці. Вартість повноціннішого обіду із трьох страв у закладі рангом вище автоматично збільшується удвічі.
Для порівняння, аналогічне меню в іспанській Барселоні обійдеться майже утричі дешевше. А ось ціни в продуктових магазинах Парижу запам'ятати було досить просто. Картопля коштує 3-4, хліб – близько 5-ти, молоко – 3-6 євро. В Україні ціни схожі, лише ось валюта інша. У Парижі навіть вартість проїзду в метро починається від 1,7 євро у межах однієї зони. Помноживши наведені цифри на нинішній курс, одержуємо просто позахмарні ціни на життя у французькій столиці. Безумовно, не порівнянні з нашими також і заробітні плати жителів Європейського Союзу. Однак навіть середньомісячні 1,5 – 2 тисячі євро на людину у столиці дозволяють підтримувати лише досить скромний побут.
Щодня близько мільйона чоловік стягуються до центральної частини міста на свої робочі місця, що припускає наявність величезних пробок на дорозі. Однак якби справді усі ці люди користувалися особистими автомобілями, пробки на вулицях були б майже нерухомими. Влада Франції робить усе можливе, щоб якнайбільше людей користувалися громадським транспортом, трамваями та метрополітеном. До речі, Паризький метрополітен – один із найстаріших на континенті (після будапештського) – був відкритий у 1900 році. Перші його лінії прокладалися суворо під проїзною частиною вулиць, відхилення від осі яких погрожувало влученням у підвали та льохи будинків. Деякі станції мають скривлену платформу через недостатню ширину вулиць. З цієї ж причини бічні платформи на деяких станціях не перебувають точно одна навпроти другої.
Паризьке метро сьогодні – це 14 ліній, 300 станцій, 62 з яких пересадні, і 4,5 мільйона пасажирів на день.
Щодня стародавніми вулицями у загальному безперервному потоці переміщуються мільйони людей з десятків країн із усіх континентів. При цьому мільйонний мегаполіс живе таким життям лише у світлий час доби. З настанням сутінків змінюється не лише вигляд будівель, але й контингент тих, що прогулюються. Серед юрби на набережній Сени, на площі Дофіна біля собору Паризької Богоматері і на Марсовому полі біля Ейфелевої вежі городян вже майже не зустрінеш. Гуляють, переважно, туристи, які здебільшого знають, що варто побачити саме вночі. І, звичайно ж, на першому місці знову опиняється "залізна дама" – Ейфелева вежа.
Освітлювана трьома з половиною сотнями потужних прожекторів, у темний час доби величезна конструкція повністю переодягається в золото. Сяйво підсилюється незліченною кількістю мерехтливих стробоскопічних лампочок, у сукупності з якими вежа створює такий приголомшливий ефект, що дивитися на неї, здається, можна хоч цілу ніч!
Однак зробивши півсотні фотографій і на усе життя запам'ятавши зачарування символу Парижа, нам потрібно пересісти на річковий прогулянковий катер, щоб з його борта побачити місто.
До речі, мініатюрні подарункові вежі продаються тут же у незліченній кількості. Туристи обов'язково намагаються відвезти з собою шматочок своїх вражень у такому матеріальному вираженні. Деякі дослідники вважають, що метал, з якого за весь час існування Ейфелевої вежі були зроблені її маленькі сувенірні копії, за вагою вже давно у кілька разів перевершив вагу свого велетенського прототипу.
Знамениті "Мулен Руж" та десятки менш відомих, але не менш розкішних театрів-кабаре, зібрані в районі Монмартр. На початку минулого сторіччя тут любили збиратися люди творчі. У невеликих кафе було написано багато відомих творів знаменитих французьких поетів, прозаїків і драматургів. Натомість сьогодні Монмартр для Парижа – це те ж, що і Аркадія для Одеси. Десятки нічних клубів та розважальних закладів приваблюють сюди молодь із усієї столиці і, звичайно ж, туристів. Як у цьому нічному вирі живуть парижани, квартири яких розташовуються на верхніх поверхах будинків на Монмартрі, для нас залишилося загадкою.
(Закінчення у наступному номері)
