Шановні одесити та жителі області! Дорогі ветерани!
Завтра минає 65 років з дня визволення України від німецько-фашистських загарбників. Цій світлій і радісній миті визволення передували довгі місяці та роки фашистської окупації та кровопролитні бої із чужоземними загарбниками.
Кожного року, відзначаючи річницю визволення країни від німецько-фашистських загарбників, ми згадуємо та вшановуємо всіх солдатів, котрі загинули в боях і не дожили до цього дня, та висловлюємо щиру вдячність ветеранам війни, які заклали фундамент створення незалежної держави. Разом з тим, це свято усіх, хто по-справжньому любить свій рідний край, пам’ятає його історію, пишається своїми героями.
Щиро зичу вам, шановні земляки, міцного здоров’я і довголіття, радості, миру і спокою на рідній землі!
Нехай сильна та квітуча Україна стане найкращим пам’ятником всім тим, хто ціною життя наблизив жадану мить Перемоги.
Голова Одеської обласної ради
М. СКОРИК
Дорогі наші ветерани, герої фронту і тилу!
Шановні бойові друзі!
28 жовтня – це святий день для кожного жителя України. Він назавжди залишиться для всіх нас днем поклоніння і вдячності тим, хто ціною свого життя зберіг нашу країну для майбутніх поколінь.
Це день честі і слави наших батьків і дідів, які зі зброєю в руках билися проти ворога. Це день вшанування наших матерів, які витримали важкий тягар війни. Це день скорботи, і водночас великої радості.
Шістдесят п'ять років віддаляють нас від тих знаменних днів, коли відлунали останні залпи на території України.
Сьогодні ми вшановуємо воїнів-фронтовиків. Ми згадуємо всіх тих, чиє життя забрала війна, низько вклоняємося і складаємо глибоку синівську шану тим, хто героїчно пройшов її тернистими шляхами. Ми вшановуємо і тих, хто залишається в строю, передає молоді свій багатий життєвий досвід.
Нехай війна, яка прокотилася глибоким горем по людських долях, буде останньою на українській землі, нехай злагода і добробут панують у кожній оселі.
Шановні визволителі рідної землі! Впевнений, що і надалі ваш героїчний внесок у Перемогу слугуватиме яскравим прикладом для нинішніх захисників Вітчизни, які свято бережуть і примножують славетні традиції Українського війська.
Від імені військової ради та особового складу ордена Червоного Прапора Південного оперативного командування сердечно вітаю ветеранів війни, з 65-ю річницею визволення України від фашистських загарбників. Прийміть щирі слова шани і вдячності за те, що подарували нам мир на землі та віру у майбутнє.
Здоров’я вам, бадьорості духу! Нехай ніколи не полишають вас підтримка рідних і друзів. Нехай у ваших серцях і домівках не згасає теплий вогонь любові і турботи. Щастя вам, добра і миру!
Земний уклін і безмежна вдячність вам, Солдати - Визволителі!
Командувач військ ордена Червоного Прапора Південного оперативного командування
генерал-лейтенант П. ЛИТВИН
Дорогі ветерани, дорогі друзі!
За дорученням президії обласної ради 650-тисячної Організації ветеранів області вітаю вас з великою незабутньою датою – 65-річчям визволення України від німецько-фашистських загарбників. Великою тому, що в ній злилися трагізм і велич, скорбота і радість, біль і пам'ять.
Війна була найсуворішим випробуванням народу. Ніхто не має права допустити, щоб зійшла трава забуття над пам’яттю про тих, хто виніс неймовірні воєнні труднощі і злигодні, подолав сильного і підступного ворога.
Час підтвердив, що це свято є справді всенародним.
Обласна рада Організації ветеранів України, її регіональні структури свої зусилля спрямовують на підтримку людей похилого віку, виховання молодого покоління на бойових традиціях фронтовиків, обстоювання правди про Велику Вітчизняну війну, участь у громадському житті.
Голова обласної ради організації ветеранів України
О. Гурський
Дорогіветерани,дорогідрузі!
Задорученнямпрезидіїобласноїради650-тисячноїОрганізаціїветеранівобластівітаювасзвеликоюнезабутньоюдатою– 65-річчямвизволенняУкраїнивіднімецько-фашистськихзагарбників.Великоютому,щовнійзлилисятрагізмівелич,скорботаірадість,більіпам'ять.
Війна була найсуворішим випробуванням народу. Ніхто не має права допустити, щоб зійшла трава забуття над пам’яттю про тих, хто виніс неймовірні воєнні труднощі і злигодні, подолав сильного і підступного ворога.
Час підтвердив, що це свято є справді всенародним.
Обласна рада Організації ветеранів України, її регіональні структури свої зусилля спрямовують на підтримку людей похилого віку, виховання молодого покоління на бойових традиціях фронтовиків, обстоювання правди про Велику Вітчизняну війну, участь у громадському житті.
Голова обласної ради організації ветеранів України
О. Гурський
Журавлі
Новела
Природа на українському Поліссі у ті дні вересня сорок третього дивувала своєю красою навіть бувалих солдатів. Вони тут, на привалі, не думали про майбутні бої за визволення столиці України, а милувалися деревами у золотих кольорах осені.
Привал на війні… Хтось перечитує листи рідних, хтось поспішає відправити свої з листоношею. Згадують рідну оселю, тихо підспівують. А Борис дивиться на село, воно, здається, називається Комарівкою. Село здалеку виглядає причепуреним, у святковому осінньому вбранні.
«А у нас, у Туркменистані осінь ще не настала», – подумав він.
Але ротний не дав поринути у спогади:
– Борисе! Привів тобі земляка.
– Я з Мари, – посміхаючись, відрапортував середнього зросту стрункий лейтенант… – А звуть мене Баба…
– А я з Ашгабата… І звуть мене Борисом.
З неба полилися ніжні мелодійні звуки, ніби на арфі заграли. Солдати попіднімали голови. Над ними кружеляли журавлі.
Вони, ніби вітаючи визволителів, заповнювали своїм курликанням паузи у розмові земляків. За балачкою та спогадами і північ застала. Виявилося, що вдома у Баби росте донька… Він іронічно посміхався, коли Борис почав доводити, що з наук визнає лише історію. А Баба став переконувати його, що без математики життя зупиниться. Сперечалися, спілкувалися так, ніби були знайомі багато років. Спохопилися перед світанком і вирішили подрімати.
Уранці налетіли літаки з хрестами на крилах, і посипалися бомби. Сонні солдати почали розбігатися.
– Прапор! Прапор! – хтось тривожно крикнув.
– Поранений… Церква, церква! – десь зовсім поруч почулося.
Церква, у якій розташувався штаб частини, горіла. Полум’я охопило її з усіх боків. А прапор не встигли винести. Гаятися не можна було. Першим кинувся крізь балки купола, що впав у вівтар, Баба. Він впорався швидко, вистрибнув через вікно, притискаючи до серця уцілілий полковий прапор…
…Скільки разів потім під час коротких перепочинків між боями земляки збиралися зустрітися. І не вдавалося. І дали вони тоді один одному слово, що вже після визволення Києва вдосталь наговоряться. Але один з них порушив дане слово.
…Під ногами розриваються снаряди. Над головою свистять кулі. А командир командує: упе-ред! І раптом з правого флангу доноситься хриплий голос старшини:
– Бабу, Бабу Курбанова вбито!
Борис вважав, що почулося. Не вірилося. Не вірив навіть і тоді, коли побачив його на розстеленій закривавленій шинелі.
Пилюка і дим піднімалися в небо. Стрілянина посилювалася… З переднього флангу наростало «Ура-а!» Але Борис нічого не чув. Він опустився на коліна, намагаючись почути биття серця земляка. А воно, наскрізь пробите ворожою кулею, вже мовчало. Тоді Борис поцілував руку Баби і прошепотів:
– Прощавай, земляче…
Ледве витерши сльози, командир взводу молодший лейтенант Борис Наймушин кинувся в бій мстити гітлерівцям за свого побратима Бабу Курбанова…
…Промайнув не один десяток років. Там, в українському Поліссі, на Київщині, у братській могилі лежить хоробрий син туркменської землі – воїн, закоханий у математику, вчитель, батько…
А коли восени чи навесні ветеран Великої Вітчизняної Борис Наймушин чує переливи небесної музики, він згадує журавлів українського Полісся і бажає їм кружеляти лише у мирному небі і над мирною землею…
Іван НЄНОВ
Цих днів не змовкне слава
Завтра, 28 жовтня, одеськімолодіжніорганізації"Колокол" та"Молодіжніініціативи" ушпиталіветеранівВеликоїВітчизняноївійнивідкриютьфотовиставку, присвяченуподвигунашихбатьківтадідів.
Вона пройде у межах всеукраїнської акції "Визволення України: день за днем". Експозиція складається із фотографій 1943-го та 1944 років, на яких відображено фронтові подвиги та будні солдатів, які визволяли нашу країну від фашистських загарбників.
У заході також візьмуть участь дитячі музичні і танцювальні колективи міста Одеси. Молодь та школярі підготували ветеранам подарунки і символ перемоги – георгіївські стрічки. Після Одеси експозиція фотовиставки буде демонструватися у Миколаєві, Запоріжжі, Сімферополі та Києві. Учасники акції надішлють також листа до Кабінету Міністрів України та СБУ із вимогою організувати показ цієї фотовиставки по усій країні.
Анатолій ДНІСТРОВ
Ювілей
Він воював за наше рідне місто
Напередодні Дня визволення України хочу розповісти про одну дуже скромну людину, яка визволяла наше рідне місто у квітні 1944-го. У неї великі заслуги перед Батьківщиною, яка відзначила їх бойовими нагородами. Герой нашої розповіді – Василь Георгійович Пештерєв – 1919 року народження, учасник війни з Фінляндією у 1939 – 1940 рр., пройшов з боями усю Велику Вітчизняну, до останнього переможного залпу 1945-го. Василь Георгійович – учасник Параду у Москві на Красній площі 7 листопада, з якого йшов на фронт. Захищав Москву, громив фашистів у складі військ Західного та Прибалтійського фронтів, захищав Батьківщину на Воронезькому фронті, Південно-Західному, потім на 3-му Українському.
...Війна наближалася до кінця. 28 березня 1944-го війська 3-го Українського фронту розпочали Одеську операцію. 87-й гвардійський мінометний полк, у якому Василь Пештерєв командував дивізіоном, підтримував війська 8-ї гвардійської армії генерала Чуйкова. За активну участь у боях за визволення Одеси, 87-му гвардійському мінометному полку було присвоєно звання "Одеський". Василь Георгійович Пештерєв був у лавах радянських військ, які визволяли Румунію, Молдавію, Болгарію, Югославію, Угорщину, Австрію. За бойові заслуги В.Г. Пештерєв нагороджений орденом Олександра Невського, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, двома орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, орденом Червоної Зірки, орденом Богдана Хмельницького, бойовими медалями.
Після війни Василь Георгійович присвятив себе вихованню молодого покоління. Працював у технікумі цивільного будівництва, директором школи у трудовій колонії, потім, до виходу на пенсію, директором Одеської спецшколи № 75. Перебуваючи на заслуженому відпочинку, продовжує шляхетну справу виховання молоді, постійно виступає перед студентами та школярами зі спогадами про Велику Вітчизняну війну. Протягом багатьох років він – член президії Одеської міської ради ветеранів.
Цього року у Василя Георгійовича Пештерєва – ювілей, а день його народження збігається із датою визволення України! З подвійним святом Вас, дорогий ветеране!
Людмила ОПРОНЕНКО
