Як відомо, види захоплень ділять на «чоловічі» і «жіночі». Ну хто ж серйозно сприйме мисливицю? І в той же час якось не сприймається чоловік із спицями або в’язальним гачком у руках. От і діючий при Ізмаїльському міському будинку культури ім. Т.Г. Шевченка клуб любителів вишивки називається «Майстриня».
– Проте не все так просто, – говорить керівник клубу Олена Білан. – Так, основний кістяк членів клубу – жінки. Але є серед нас і вірний лицар, Сергій Деньгін. Подивіться його вишивки – це ж справжні картини! Але ж вишивати – не писати олією: під кожен колір, кожен відтінок треба добирати нитки і розташовувати у чітко заданому місці і порядку – відповідно до оригіналу. Та так, щоб з’явилося відчуття мазка пензлем!
… Професія у Сергія Васильовича морська. Працює старпомом, ходить у рейси. Там, далеко від рідного краю, від сім’ї, захопився цією аж ніяк не забавою – і нітрохи не жалкує. Робота з ниткою дозволяє скрадати час. А наполегливості йому не позичати.
І все-таки, як не крути, а жіночі засади тут відчутні: здавна захоплюється вишивкою дружина Сергія Васильовича Любов Миколаївна – одна з активних членів клубу. Дорогою батьків пішла і донька – Таїсія.
– Мене насамперед захоплює сам творчий процес, – розповідає глава родини. – Займатися таким видом мистецтва (інакше не назву) почав років чотири тому. Багато чого навчився у дружини. А прийшовши до клубу, чимало нового довідався від колег по творчості.
– У нашому клубі – 15 майстрів, – говорить Олена Білан. – Хоча фактично, мабуть, удвічі – тричі більше. Тому що члени родин потроху теж, так би мовити, втягуються до процесу. Сім’я Деньгіних – один з прикладів.
Олена Петрівна розповіла, що учасники клубу використовують найрізноманітніші техніки вишивання: хрестиком, художньою гладдю, бісероплетіння, гобелен тощо. У кожній техніці свої особливості і вимоги. Але головне скрізь одне – тонкий художній смак, величезне терпіння і акуратність у роботі. Одне слово, все як у прислів’ї: «Терпіння і труд все перетруть». Зразком роботи можуть бути і стара фотографія, і картина, що сподобалася, а можливо – і вигаданий сюжет. І ще. Останнім часом майстрині (і майстер!) часто звертаються до витоків, до, так би мовити, зразків робіт «з бабусиної скрині».
Керівник клубу назвала прізвище кожного учасника, а оскільки наша розмова відбувалася під час чергової виставки, ретельно «просвітила», показала роботи колег по творчості. Особисто мені запам’яталися вишивки Тамари Затинченко, Ольги Лях, Ганни Іващук, Олени Іскрової, Ганни Руссу, Ніни Григор’євої, Вікторії Шабунько подружжя Деньгіних і, звичайно, самої Олени Білан. І нехай вибачать ті, кого не назвав: творчість кожної майстрині індивідуальна, що не робота – відкриття, несе у собі заряд особливого душевного тепла.
– Нам у жодному разі не можна втрачати традиції, вироблені століттями нашими прабатьками, – говорить Олена Петрівна. – Йдеться про народну вишивку. Адже і у цій творчості, як і в пісні, душа народна, витоки культури, джерела, зрештою, тієї національної спільноти, яка живе у тутешніх краях і називає себе бессарабцями. Ми зацікавлені у пропаганді нашої творчості. І з радістю спостерігаємо, як багато глядачів на наших виставках. А вони регулярно провадяться у фойє міського БК, Ізмаїльській картинній галереї. Крім того, представники клубу постійно беруть участь у виставках, які провадяться в Одесі та Києві. Тішить постійний інтерес до нашої творчості молодих глядачів. Часто вони підходять і просять поділитися секретами майстерності. Ми в таких випадках говоримо, що двері наші відчинені для всіх – приходьте, навчайтеся, беріть участь.
Наостанок Олена Петрівна розповіла про один задум. У жовтні майбутнього року Ізмаїл відзначить своє 420-річчя. А чому б колективно не вишити до славної дати велике полотно, присвячене ювілею? Ця ідея, висловлена членом клубу Оленою Левченко, була палко підтримана. А за основу вирішено взяти одну з художніх фотографій з видом міста, що найбільше запам’ятовується. В Ізмаїлі чимало фотомайстрів, які змогли б взяти участь у наданні та підбиранні фотографій.
– Отож, має вийти гарний творчий тандем, – зробила висновок Олена Петрівна. – І подарунок, вважаю, до ювілею міста буде чудовим.
