Шановні судді та працівники судів!
Вітаю вас із професійним святом – Днем працівників суду!
Минулі роки стали своєрідною епохою становлення судової системи України в умовах розвитку держави і суспільства. Так, за рік, що спливає, переважна більшість суддів Одеської області працювала з великим навантаженням, відповідально та неупереджено.
Та є ще над чим працювати. Необхідно за будь-яких обставин скорочувати терміни розгляду справ, поліпшувати якість судових рішень. Проте вже сьогодні слід визнати – завдання, поставлені перед судами Конституцією та законами України щодо захисту прав та свобод людини і громадянина, виконуються.
Соціальне призначення суду вимагає від суддів і працівників судів особливої сумлінності, принциповості, чесності, вірності закону, активної життєвої позиції. Стабільність та процвітання будь-якої країни безпосередньо залежить від юридичної зваженості рішень судів, які часто вирішують долю не тільки однієї людини, але й усього суспільства.
Тож бажаю вам успіхів у роботі, твердості й віри, творчої наснаги та міцного здоров’я. Хай мир, добро та благополуччя завжди будуть у ваших родинах!
А. ЛУНЯЧЕНКО,
голова Апеляційного суду Одеської області, заслужений юрист України
І суди живуть у боргах
Відповіднодоінформаціїпрес-службиАпеляційногосудуОдеськоїобласті, за9 місяцівцьогорокусудамизагальноїюрисдикціїОдеськоїобластірозглянутоблизько140 тисячсправ.
Потрібна титанічна праця, щоб вивчити і обробити гори томів з документами, ухвалити справедливе і законне рішення. Адже у кожного судді одноразово може перебувати у провадженні близько 500, а іноді до 1000 справ.
Статистика не дає об'єктивних уявлень про складність суддівської роботи. Зокрема, в Апеляційному суді, де дуже часто навантаження визначається не кількістю справ, а обсягом кожної з них. У своїй більшості вони, як правило, резонансні, багатотомні з великою кількістю учасників процесу. При цьому в апеляційному порядку розглядаються тисячі кримінальних і цивільних справ.
Одним із прикладів може служити справа про банду «Башмака», яка, судячи з обвинувачення, скоювала злочини в Криму, Запоріжжі, Харкові, Херсоні та інших містах. Лише у цій справі 17 підсудних, а всього одноразово Апеляційним судом слухається лише по першій інстанції 25-30 кримінальних справ.
Окремо взятий приклад розкриває серйозну проблему! Вона породжена катастрофічним дефіцитом фінансів, необхідних для ведення судочинства. Реально виділяється 40% від необхідної суми. Проблеми, породжені цим, особливо гостро відчутні в умовах кризи, що розпалюється. Тепер, виходячи з поточних передвиборних подій, новий бюджет буде розглядатися в найкращому разі у лютому 2010 року.
У бюджеті нинішнього року на плату за комунальні послуги закладені ті ж суми, що були і у попередньому 2008 році. Але, як відомо, тарифи зросли практично вдвічі. Цей економічний факт став болем всіх судів України. Вони потрапили в залежність від підприємств, що подають воду, теплоносії, електроенергію. І живуть у борг!
Крім цього, у них немає коштів на оплату роботи народних засідателів, на виклик свідків, потерпілих та інших учасників процесу. Недостатність фінансування обмежує можливість вести кореспонденцію. Так, з вищезгаданих причин зрозуміло, наприклад, те, що слухання щодо банди «Башмака» затяглося на тривалий час. Чимало й інших випадків, коли з тієї ж причини неможливо було розглянути низку справ у належні терміни.
Хотілося б, щоб громадяни, розуміючи складність цієї ситуації, були об'єктивні у своїх оцінках. Адже за існуючих проблем суди вживають всіх можливих заходів для якнайшвидшого і якісного розгляду справ.
Зі свого боку, редакція газети вітає працівників судів з їхнім професійним святом. І бажає їм доброго здоров'я, добробуту і успіхів у роботі на благо України.
Владислав КІТІК,«Одеські вісті»
Казка про право-«славного» одессита
Жили-були лисиця та заєць. У лисиці була хатинка крижана, а в зайця – луб'яна. Прийшла весна-красна, у лисиці хатинка розтанула, а в зайця стоїть як і раніше. От лисиця попросилася до нього переночувати та його з хатинки й вигнала! Іде зайчик і плаче. Йому назустріч – лягавий: – Гав-гав-гав! Чого ти, зайчику, плачеш?
– Як же мені не плакати? Була в мене хатинка луб'яна, а в лисиці – крижана. Попросилася вона до мене ночувати та мене ж і вигнала!
– Гав! Не плач, зайчику! Я твоєму горю допоможу!
Підійшли вони до хатинки, пес загавкав:
– Гав-гав-гав! Йди, лисице, геть!
А лисиця їм з печі:
– Як вискочу, як вистрибну, роздеру вас на клаптики!
Пес злякався і втік...
Так! Це та сама казка – "Зайчикова хатинка", яку вивчають у першому класі "середньої" української школи.
Не будемо стомлювати переказом, а розповімо цю казку на новий, сучасний, лад, тим більше, що прототипи персонажів живуть поруч із нами, в Одесі... Жодного стосунку до православ'я наша казка не має. Вона, почасти, про людину, яка повинна прославляти право.
Як належить, у нашій казці були дві сестри – Катя і Ніна. Дівчатка підросли, вийшли заміж, і їх стали величати Катерина Іванівна Кулізко та Ніна Андріївна Бабенко. Коли над світом нависла загроза фашизму, сім’ї Кулізків та Бабенків не залишилися осторонь, а воювали із агресором, за що були нагороджені численними орденами та медалями. За заслуги перед Батьківщиною, тоді ще за межею нашої славної Одеси за рішенням місцевої Ради сестрам було виділено земельну ділянку площею трохи більше шести соток на дві сім’ї. Катя на своїй половині посадила сад, а Ніна із чоловіком на своїй половині побудували невеличку хатинку із черепашнику. У 1965 році будинок був прийнятий в експлуатацію та зареєстрований у відповідності із усіма вимогами закону. Здавалося, ніщо не могло порушити спокій та сімейну ідилію цих двох сімей, та ба.
Прийшла весна, точніше люди після війни стали жити краще, місто розбудувалося. Тепер ділянка сестер вже розташовувалася не в Кагановичевському районі Одеської області, а в Київському районі Одеси на розі двох тихих вулиць. Курортний і престижний район почав цікавити одеситів, одному з яких було продано маленький шматочок хатинки, що складається із кухоньки, кімнати та веранди.
Кілька разів ця частина хатинки, без відома сестер, змінювала власників, доки не потрапила до власності жовтогарячій Лисиці.
За цей час сестри стали бабусями і овдовіли. Лисиця ж з нашої казки виявилася куди хитрішою за лисицю з дитячого прототипу. Вона не стала відразу виганяти довірливих сестер з їхніх володінь.
Спочатку, без відома бабусь, було змінено документи на будинок, і Лисиці в хатинці вже належало не три конкретних приміщення, а 27/100 усіх приміщень.
Далі Лисиця попросила довірливих бабусь дозволити побудувати мансарду над своєю частиною, поставити гараж і прибудувати коридор. Лисиця зробила проект реконструкції та узгодила його в усіх інстанціях. Будівництво вона почала не взимку зі снігу, а із цегли наприкінці осені, коли в саду нічого було робити бабі Каті. Зі швидкістю ударника соціалістичної праці Лисиця звела триповерховий особняк. Під це пішов увесь сад. Постраждала й хатинка, частину якої було зруйновано.
Але що то за Лисиця, якщо не надурить? Посваривши сестер і пообіцявши Ніні відновити зруйноване, Лисиця швидко зробила документи на будинок. Та які?! Щоб остаточно заплутати сліди, новій будівлі присвоїли нову адресу, а в технічному паспорті на спільне домоволодіння стара хатинка почала значитися як прибудова до нового особняка.
Згадавши свою бойову молодість в Іспанії, надівши бойові нагороди, бабуся Катя ринулася в бій із чиновниками за свій сад. У 1999 році, через 7 років після першого звертання, за дорученням прокурора Одеської області районна прокуратура звернулася до суду із позовом в інтересах Катерини Кулізко.
У прокуратурі запевнили бабусю Катю, що покарають і виженуть хитру Лисицю із чужої землі. Намагалися зробити це довгих п'ять років. Нарешті Київський районний суд міста Одеси встановив, що прокуратура так склала позов, що з нього не зрозуміло які права Катерини Кулізко були порушені, ким і в чому. Такі ось там нетямущі судді... Страшна Лисиця у гніві! В судовому засіданні представник прокуратури відмовилася від позову в інтересах Кулізко.
Більше того, районна прокуратура звернулася до суду із заявою щодо поліпшення житлових умов Лисиці за рахунок бабусі Ніни. Чи можете ви собі уявити, хоча б у сні, що прокуратура не на Місяці, а в Одесі, безкорисливо, за покликом серця старається поліпшити ваші житлові умови, якщо ви про це навіть не просите? Страшна й сильна Лисиця!
Ви скажете, що такого не буває! Буває! У жовтогарячої Лисиці в "любих друзях" і родичах перебувають право-"славні" одесити!..
Біда об’єднує. Сестри помирилися й оскаржили рішення суду. Бабуся Катя вказувала на те, що суд не дав їй можливості подати самій належний позов, а бабуся Ніна – на те, що на суд, який тривав близько п'яти років, її запросили лише на останнє засідання. Вона майже сліпа, і за короткий термін не могла не лише ознайомитися зі справою, але й знайти собі адвоката, тобто захистити свої права. Плювати!
Але Апеляційний суд області не почув доказів бабусь. Не дочекавшись судового рішення Катерина Іванівна Кулізко померла.
Історія із сумним кінцем? Ні, це ще не кінець!
Позбувшись однієї сестри, Лисиця взялася виживати з хатинки інваліда І групи бабсю Ніну. Незаконне будівництво тривало, незважаючи на те, що два судових присуди забороняли провадження робіт. Ігноруючи численні приписи містобудівної інспекції, районної адміністрації, інспекції з контролю за використанням земель, Лисиця надбудувала особняк ще на 2 поверхи. Його балкони нависли над хатинкою, а вентилятори кондиціонерів нагнітають гаряче повітря у бабусині вікна. Уся ця махина стоїть на підмурівку старої хатинки, що явно не розрахований на таке навантаження. Стіни монстра можуть у будь-яку мить звалитися, поховавши під руїнами мешканців хатинки.
Далі ще страшніше. 29 жовтня 2009 року, прийшовши до будинку бабусі Ніни, 17-річна Червона шапочка разом із частиною підлоги та меблями провалилася до 3-метрового котловану, який Лисиця вирила під хатинкою.
Травмована шия, щелепа, вибиті зуби та численні забиті місця – ось неповний перелік каліцтв, які одержала дівчина. Що було б із бабусею, якби вона першою зайшла до кімнати, страшно подумати.
7 листопада 2009 року Лисиця зі своєї нори, через підлогу, що обвалилася, піднялася в кімнату і забила бабусині двері зсередини. Бабуся Ніна звернулася до міліції із проханням допомогти їй потрапити до себе додому. Працівники міліції у допомозі відмовили. Страшна Лисиця у гніві!
Вам цікаво довідатися секрет всемогутньої Лисиці? Він дуже простий! Лисиця – суддя районного суду.
Я звернувся до судді з тим, щоб обговорити ситуацію, описану вище. Приїхав точно у призначений час. Півтори години прочекав у коридорі. Суддя прийняв мене і заявив, що не відповідає за своїх родичів.
Нинішні право-"славні", ви не праві! Лідер Партії регіонів і майбутній Президент України Віктор Федорович Янукович нещодавно сказав, що вони (судді) навіть не уявляють, як незабаром закінчиться їхній довічний статус та недоторканність. Коли їх (суддів) буде обирати народ, вони будуть відповідати і за себе, і за своїх родичів, і за свої справи!
Павло ЛІПНЯГОВ, академік, член ради Одеської міської організації Партії регіонів
