Дорогі друзі!
Щиро вітаю вас із професійним святом.
В День міліції ми з вдячністю вшановуємо охоронців правопорядку, згадуємо тих, хто не пошкодував здоров’я і навіть життя у боротьбі зі злочинністю.
У наш складний час роль правоохоронців, як ніколи, велика, адже виконання законів України є запорукою правової держави. Ваша робота тяжка, виснажлива, відповідальна та сповнена безсонних ночей. І працюють тут ті, хто по-справжньому відданий своїй справі.
У цей святковий день зичу працівникам міліції, ветеранам органів внутрішніх справ міцного здоров’я, мужності, витримки та безпечної служби.
Віддаючи належне вашому таланту, професіоналізму, цілеспрямованості та стійкості, бажаю вам міцного здоров’я на довгі роки, великого людського щастя, натхнення і самовідданості, спрямованих на захист інтересів громадян нашої держави, зміцнення та розквіт України.
Голова Одеської обласної ради
М. Скорик
Шановні колеги!
ВідіменіколегіїГоловногоуправлінняМВСУкраїнивОдеськійобластітавідсебеособистощиройсердечновітаювесьособовийсклад,ветераніворганіввнутрішніхсправ,ріднихтаблизькихізпрофесійнимсвятом–ДнемміліціїУкраїни!
Почеснадіяльністьукраїнськоїміліціївусічасибулапозначенаіскроюдобра,справедливостітавіроюспіввітчизниківвутвердженняверховенствазаконувріднійдержаві.
ВнашскладнийчасспівробітникиМВСзчестювиконуютьважливізавдання,якіпокладенінанихнашоюдержавою,ведутьбезкомпроміснуборотьбуіззлочинністю,виявляючиприцьомузразкимужностітапрофесіоналізму.
Переконаний, що злагоджена і цілеспрямована робота міліції стане запорукою стабільності та розквіту нашої держави, надійним оберегом свого народу.
Прийміть найщиріші слова вдячності за вашу відданість інтересам держави, самовіддану працю на благо народу України, сердечні побажання міцного здоров’я, щастя благополуччя, родинного тепла і злагоди вам та вашим близьким! Нехай ваші серця повняться щирою вдячністю людей за вашу благородну працю!
З повагою,
начальник ГУМВС України в Одеській області генерал-лейтенант міліції Б. КЕРНИЦЬКИЙ
Савранська міліція – з жіночим обличчям
Якось на урочистостях помітила серед людей у міліцейській формі зовсім юних дівчат. Потім не раз зустрічала цих молодих міліціянток на вулицях селища, біля районного відділу внутрішніх справ. І мені дуже захотілося з ними познайомитись. Проте вирішила спочатку поспілкуватись із начальником РВМВС у Савранському районі Вадимом Антоновичем Лісниченко. Він охоче погодився розповісти про молоде поповнення.
– На сьогоднішній день у нашому колективі працює одинадцять жінок, і саме вони – візитка нашої Савранської міліції. Добрі, гарні, ніжні, відповідальні і високопрофесійні. Першою до нас прийшла Наталя Підгородецька. Чесно скажу, що трохи навіть розгубився. Як керівник, міліціонер із 22 річним стажем, психологічно був не готовий до того, що в колективі працюватимуть молоді жінки та ще й на відповідальних посадах. Проте Наталя Іванівна, посівши посаду старшого інспектора щодо режиму секретності, з перших днів роботи довела, що вона добрий фахівець і дуже відповідальний. Їй доводиться працювати із секретними документами, постійно співпрацює із дев’ятьма чоловіками із сектору карного розшуку, сектору боротьби з економічною злочинністю та сектору кримінальної міліції у справах дітей.
Потім у наш колектив прийшла Наталія Андерсон. Їй доручили кадрову роботу. Оскільки чоловіки не дуже люблять працювати із документами, то там зібралося чимало роботи. І Наталя буквально за три місяці навела лад у цьому досить непростому кадровому господарстві. А ще вона через місяць з власної ініціативи поїхала на стажування в область. На плечах Наталії Андерсон лежить і профорієнтаційна робота. Щорічно з нашого району направляємо до навчальних закладів МВС України випускників загальноосвітніх шкіл.
Легко вписалась в колектив і випускниця Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету МВС Олена Кравець. Маленька, худенька дівчина, яка до цього ніде не працювала, не служила в армії, як її колеги – чоловіки, одразу ж, на посаді слідчого мала спілкуватися віч-на-віч із злочинцями. Але вона випробування пройшла гідно. Тепер плануємо направити Олену Сергіївну на не менш відповідальну ділянку роботи – старшим інспектором сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб. Враховуючи набутий досвід і те, що у секторі хороший грамотний колектив, є всі підстави сподіватися на плідну її працю й тут.
Про ще одну співробітницю Вадим Антонович сказав так:
– Алла Тімановська – наша знахідка.
І в цих словах керівника немає перебільшення. Всього за чотири місяці роботи на посаді слідчого Алла Володимирівна розслідувала сім кримінальних справ. Така ефективність роботи навіть для досвідчених оперів не завжди під силу. Хоча нічого особливого в цьому немає. Під час навчання в Одеському державному університеті внутрішніх справ Алла Володимирівна щорічно проходила тут виробничу практику. Причому все намагалась виконувати якнайкраще.
Познайомившись із слідчою, цікавлюсь, що привело дівчину до цієї професії.
– Мрія. Ще з дитинства мріяла стати міліціонером. Тож після закінчення загальноосвітньої школи одразу ж вступила до університету.
– А як поставились до твого вибору батьки?
– Мати намагалась відмовити. Вона бачила мене лікарем. А батько одразу схвалив мій вибір.
Про те, як працює Алла Тімановська, колеги кажуть, що вона так себе зарекомендувала, що її нині охоче взяли б до будь-якого відділу. Аллу Володимирівну добре вже знають і в прокуратурі, і в суді.
І, найперше, тому, що вона до всього , за що береться, ставиться дуже відповідально і з душею. Незгладимий відбиток залишила у її серці перша карна справа, бо то був випадок із неповнолітнім. Хлопчина, вихованець спецшколи, вкрав мобільний телефон. Але не для того, щоб ним користуватись, а щоб на виручені гроші купити собі взуття, бо над тією обувкою, яку він мав, насміхались однокласники. Під час слідства Алла Володимирівна з’ясувала, що перші душевні травми хлопець отримав у ріднїй сім’ї, де був позбавлений любові та тепла.
По завершенні справи слідчий та неповнолітній злочинець стали друзями. Хлопчина телефонує Аллі Володимирівні, розповідає, як у нього йде навчання. А вона відвідує свого підопічного, цікавиться у вихователів його поведінкою. І дуже задоволена, коли чує, що в нього усе гаразд.
Характеризуючи роботу своєї підлеглої, начальник райвідділу Вадим Лісниченко говорить:
– У моїй практиці – це перший випадок, коли людина так швидко увійшла в колектив і так високопрофесійно виконує свою роботу. Відчувається, що червоний диплом, з яким Алла Володимирівна закінчила навчальний заклад, то справді результат плідної праці. І ще хочу сказати, що жінки-слідчі швидше знаходять підхід до тих, з ким спілкуються. Як правило, малолітні правопорушники не хочуть розкриватись. Дуже важко йдуть на контакт. А лейтенант міліції Тімановська знаходить до них свої ключики. Бо Алла Володимирівна в кожному правопорушнику бачить найперше людину. І намагається спілкуватись по-людському. Якщо потрібно, то може й чаєм та печивом пригостити. Тоді й розмова йде краще.
Міліцейська форма, відповідальні посади, звання… Та попри все вони залишаються жінками і матерями. Старші лейтенанти Наталія Андерсон, Олена Кравець та Наталія Підгородецька – матері. Причому жодна з них довго не затримувалась у декретній відпустці. Як сказала Наталія Андерсон, мати першокласниці Анютки, її донькою після школи опікується увесь райвідділ.
Ось так ці прекрасні жінки і службу несуть, і дітей народжують. Такі вони, наші сучасниці, в міліцейській формі.
Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей», Савранський район
І допомога, і взаєморозуміння
Щиро кажучи, здивувалася, коли до кабінету начальника Тарутинського райвідділу міліції Сергія Володимировича Семенківа увійшов начальник сектору дільничних інспекторів старший лейтенант міліції Колбасюк. Невисокого зросту, худорлявий. Справді, якщо зняти з нього зимову міліцейську куртку і одягти «по-цивільному», – за одинадцятикласника зійде. Тому Сергій Іванович і зіронізував, коли поцікавилася, скільки йому років: «Вісімнадцять!». Виявилося – 28. Але ж у його підпорядкуванні 14 дільничних, із них четверо – старших, і шість – їхніх помічників. При цьому більшість із них – набагато старші за свого начальника, зокрема і за званням. На Семенківа, проте, це не вплинуло. Він, маючи 15 років служби в міліції, безпомилково визначив у діяльному працівникові реальну перспективність його професійного зростання. До того ж, Колбасюк третій рік успішно опановує науки в університеті внутрішніх справ. Отож сьогодні в родині дільничних – повний порядок і по-справжньому дружня атмосфера.
Доки ми їхали до села Надрічного, до старшого дільничного інспектора Віталія Андрійовича Беженара, він усіх «своїх» охарактеризував. Та так, що я ніби насправді побачила їх. Малишева Ігоря Івановича, який в міліції також служить уже 15-й рік. Кіркова Василя Івановича і Курдогло Володимира Івановича – старших дільничних інспекторів.
На Тарутинський райвідділ міліції лише прикордонної смуги припадає 187 кілометрів. А що це таке, особисто Беженару добре відомо. У межах його дільниці – також 26 кілометрів кордону з сусідньою Молдовою і 5 населених пунктів з 3700 жителями. До райцентру і назад – 100 кілометрів по дуже розбитих дорогах. Доки доїдеш, вимотає так – мало не здасться.
Віталій Андрійович зараз уже спокійно згадує тривожний час кінця 90-х років, коли банди цілими стадами, у 50 і більше голів відганяли худобу у свою Молдову, розкрадаючи ферми, приватні подвір’я, тракторні бригади. Йому, як нікому іншому, були добре відомі стежки грабіжників ще тоді, коли начальником прикордонної застави був. Він і в міліцію прийшов звідти у званні капітана. А сьогодні на погонах – зірки майора.
Опорний пункт у Надрічному – це солідна частина приміщення сільського Будинку культури. З просторим холом. Кабінет дільничного – велика, добре умебльована кімната.
– Спасибі сільському голові Ользі Дмитрівні Осташкіній, – сказав Віталій Андрійович. – До неї тут опорного пункту не було. У нас з сільською владою цілковите взаєморозуміння і взаємодопомога.
– А в районі всі опорні пункти відповідають необхідним вимогам, – зауважив Сергій Іванович. – Зараз і в Тарутиному будується – за всіма мірками євростандарту.
В кабінеті дільничного ми затрималися недовго, але і цього часу було достатньо, щоб переконатися: Віталій Андрійович в селі шанована особистість. Звертаються до нього люди не лише по термінову допомогу, але і з вдячністю за участь у їхній долі. Як і Валерій Опаль, який повернувся з курсу лікування від алкоголізму.
– Якщо б не допоміг мені Віталій Андрійович, – зізнався він, – пропав би. Спасибі йому за терплячість. Навіть таких, як я, вміє переконувати.
Воно, можливо, і небагато запеклих алкоголіків у кожному з п’яти сіл, але часу все одно забирають багато. Тому особливо засмучує, коли всі старання виявляються марними. Досі відчуває злість Беженар від того, що двадцятирічний Олексій таки знову сів за грати, і тепер на п’ять років. Між іншим, коли, відсидівши свій перший термін, він повернувся до села, його, що називається, оточили увагою і турботою. Сільська рада купила будинок. До тракторної бригади влаштували на роботу. Але, мабуть, це був той випадок, коли «скільки вовка не годуй, він все одно у ліс дивиться». За місяць скоїв три значні пограбування.
На щастя, такі випадки у цілому по району зустрічаються дедалі рідше. Дається взнаки синхронність дій і міцна ділова угода сільських голів, керівників базових господарств, шкіл і дільничних. Ось і директор Надрічненської школи Тамара Петрівна Капталан схвально відгукується про Віталія Андрійовича та його помічника сержанта Євгена Васильовича Мугулюка. Я не випадково зупинила на вулиці зграйку школярів-підлітків. Вказала на Беженара, який стояв поруч.
– Цього чоловіка знаєте?
У відповідь хором:
– Знаємо! Це Віталій Андрійович. Він до нашої школи часто приходить. Розмовляє з нами. А тих, хто уроки пропускає, лає.
І я ще не раз переконувалася в тому, що цілеспрямована профілактична робота, наступальна боротьба з пияцтвом і алкоголізмом дає свої результати.
Нинішнє співвідношення кількості злочинів з торішнім – чотири до одного.
– Головне, щоб людина ділом була зайнята, працювала, – вважає Беженар.
За приклад навів родину Зелінських. У ній 12 дітей. Мати – вдома. Батько трудиться виноградарем у базовому господарстві. Гідна родина. Їй з обласного бюджету було виділено кошти на купівлю будинку. Це тримав на особистому контролі голова облради Микола Скорик. А подарунком від Президента України був мікроавтобус…
Багато цікавого за ці кілька годин дізналася я про Віталія Андрійовича. Але найкоротшу і нагрунтовнішу характеристику дав йому Василь Миколайович Бузіян:
– От, здавалось би, Віталій Андрійович один, а з ним нам і спокійно, і надійно. Дуже гідна людина. І справедлива.
Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей», с. Надрічне, Тарутинський районФото авторки
