«Я сподівався, що буду вирощувати цукровий буряк усе життя. Нещодавно наше господарство придбало високопродуктивний бурякозбиральний комбайн, планувало закупити ще один. Але все пішло не так, як мріялося. Цукровий буряк виявився не потрібним державі, а в Одеській області закрилися всі цукрові заводи. Від таких змін тільки наше господарство щороку втрачає близько двох мільйонів гривень прибутку...»
З виступу заслуженого працівника сільського господарства України, директора агрофірми «Кодима» Миколи Васильовича Сорочана на обласному семінарі сільгоспвиробників, що проходив на базі А/Ф «Чубівське зерно» наприкінці літа 2009 року.За останні кілька років площі під посіви цукрового буряку в Україні скоротилися більш ніж у два рази, з 119 цукрових заводів, що працювали ще у 2007 році, залишилося лише 49. Лише за останні півтора року в цукровій галузі скорочено близько 1 мільйона працівників.
Зрозуміло, все це негативно вплинуло на продовольчий ринок і економіку країни в цілому. Насамперед це позначилося на дефіциті цукру і неминучому збільшенні його поставок з-за кордону, що безпосередньо позначилося на ціні цього продукту. Причину того, що сталося, деякі експерти вбачають, насамперед, у поспішному вступі України до Світової організації торгівлі, протокол приєднання до якої був підписаний 5 лютого 2005 року в Женеві Президентом України Віктором Ющенком і генеральним директором цієї організації Паскалем Ламі, а потім ратифікований Верховною Радою України. Відповідно до цього документа, на повне входження України до СОТ приділялося від 2 до 5 років. Ейфорія від вступу до цієї організації швидко минула, а негативні результати проявилися набагато раніше, ніж можна було очікувати.
Хоча на той час було чимало критичних висловлювань з приводу цього кроку українських політиків. Так, наш земляк, голова Рахункової палати Валентин Симоненко говорив про те, що такі галузі, як м'ясо-молочна і деревообробна без проведення відповідних реформ і модернізації виробництва можуть не витримати вступу до СОТ. І як логічний наслідок такого кроку він прогнозував підвищення цін на хліб, олію, м'ясну і молочну продукцію. І сьогодні, на жаль, доводиться констатувати, що він не помилився, щоправда, його прогноз був більш м'яким за той, що ми маємо насправді.
Ця проблема обговорювалася наприкінці минулого року на російсько-українському економічному форумі в Києві, де президент холдингу «Норд» Валентин Ландик заявив, що близько 30 відсотків негативних явищ в економіці України, котрі фіксуються за останній рік, є наслідком поспішного вступу до СОТ, а не світової кризи. За його словами, перед вступом до цієї організації необхідно було провести переговори щодо кожної галузі, починаючи з машинобудування, легкої промисловості й сільського господарства.
Але через поспішність, яка тоді була проявлена, цього не зробили, а якщо і щось зробили, то не повною мірою. Тому в країні спостерігається дефіцит багатьох видів сільськогосподарської продукції, починаючи з м'яса, овочів, фруктів і закінчуючи цукром. Його нестача відчутно проявилася наприкінці минулого – початку нинішнього року. А ціна на нього в роздрібній торгівлі б'є рекорди. Хоча, за даними Національної асоціації цукровиробників «Укрцукор», ще у 2006 в Україні було вироблено 2,59 мільйона тонн, в 2007 році – 1,87 мільйона тонн цукру, що дозволяло не лише наситити внутрішній ринок солодким продуктом власного виробництва, але й виходити з ним на міжнародний.
Тому, щоб уникнути дефіциту у 2010 році, виробники просять збільшити квоту на пільгове ввезення цукру-сирцю. Справа в тому, що в минулому році квотою на пільгове ввезення сирцю до України скористалися лише три підприємства: Пальмірський цукровий завод (група компаній «Укррос»), Рокитнянський і Володимир-Волинський цукрові заводи. Хоча спочатку свої заявки на ввезення сирцю подавали такі великі гравці, як «Укрпромінвест», «Райз» і «Дакор».
Як уточнюють у профільній асоціації «Укрцукор», відповідно до розподіленої на початку грудня квоти, підприємства мали право ввезти до України близько 80 тисяч тонн сировини, зокрема, Пальмірський цукровий завод – 29 тисяч тонн, Рокитнянський – 30 тисяч тонн, Володимиро-Волинський – 20 тисяч тонн. Однак у зв'язку з тим, що вартість цукру-сирцю на зовнішніх ринках зросла, його встигли закупити за ціною, що цікавить виробників, усього 16 тисяч тонн, стверджує виконавчий директор «Цукрової спілки «Укррос» Володимир Григоревський.
У цілому ж, компанії подали заявки на ввезення цього року 263,9 тисячі тонн цукру-сирцю. Значна частка цього обсягу (73,6%) припадає на Бразилію – 193,9 тисячі тонн.
У зв'язку із цим слід нагадати, що у попередні роки українським виробникам цукру переробка сирцю не була «цікава», оскільки компанії переробляли вітчизняну сировину (цукровий буряк). Зараз же ситуація змінилася: виробництво цукру падає. І, за прогнозами Мінагрополітики, в 2009/10 маркетингових роках буде перероблено на 20 відсотків буряку менше, ніж у попередній період – близько 1,3 тисячі тонн.
Це, на думку чиновників, пов'язано з тим, що рентабельність вирощування цукрового буряку дуже низька і аграрії воліють сіяти менш витратну пшеницю. Однак чи так це насправді?
– Такі заяви можуть робити лише ті, хто мало що розуміє у сільському господарстві, – стверджує заслужений працівник сільського господарства України, директор агрофірми «Кодима» Микола Сорочан. – Бо у доброго господарника рентабельність вирощування і реалізації цукрового буряку коливається від 50 до 80 відсотків, залежно від відстані між полем і бурякопереробним заводом...
Таким чином, зменшення внутрішнього виробництва і невикористання в повному обсязі квоти стали головними причинами дефіциту «білого піску». І не до середини 2010 року, як прогнозували експерти, а вже на його початку.
У цілому, за прогнозами тих же експертів, у 2010 році дефіцит цукру в Україні може скласти близько 400 тисяч тонн при обсязі споживання 1,8 мільйона тонн. І, завезені торік 60 тисяч тонн сирцю й виділені на 2010 рік квоти в обсязі більш ніж 260 тисяч тонн цукру-сирцю, проблему цю не розв’яжуть. Тому пропонується збільшити розмір квоти на поточний рік.
Але, на думку заступника міністра економіки Валерія П’ятницького, для того, щоб збільшити квоту, необхідно внести зміни на законодавчому рівні, адже розмір квоти прописаний у законі. У той же час, за його словами, для збільшення обсягу цукру на ринку не обов'язково збільшувати квоту, можна знизити тарифи на його імпорт. Як приклад, він наводить Європейський союз.
– ЄС у період дефіциту зерна знизив мито з 96 до 12 євро/т. Коли ситуація на ринку вирівнялася, розмір мита повернувся до попереднього рівня, – стверджує чиновник.
Однак, навіть якщо квота й буде збільшена, то це не означає, що ціна на цукор в 2010 році знизиться. Цукор-сирець, як і білий цукор, далі дорожчають на міжнародних ринках. Так, 27 грудня на Лондонській біржі цукор досяг найвищого рівня, як мінімум, за два десятиліття. Наприклад, вартість рафінованого цукру з постачанням у березні поточного року зросла на біржі Liffe у Лондоні до 694,10 долара за тонну, а на початку нинішнього на біржі Нью-Йорка вона зросла вже до 700 доларів за тонну, що є максимумом з 1989 року.
Проте цукор-сирець загальним обсягом 260 тисяч тонн доведеться ввозити, причому за пільговою ставкою мита (2%) в межах зобов'язань, узятих Україною перед Світовою організацією торгівлі. 80 відсотків квоти, як правило, дістається країнам, які раніше постачали цю продукцію на вітчизняний ринок, а 20 відсотків – новим країнам-постачальникам.
Таким чином, ми здали, притому без бою, свій цукровий ринок закордонним виробникам...
На відміну ж від України, партнери по СНД – Білорусь, Російська Федерація і Казахстан – створюють Об'єднану цукрову спілку. За даними голови концерну «Белгоспищепром» Івана Данченка, уже підписано протокол про наміри, не за горами оформлення установчих документів...
Гадаю, що читач здогадався, для чого створюється така міжнародна організація. Та й її засновники своєї справжньої мети не приховують. Основним завданням для них залишається підтримка виробництва бурякового цукру в країнах Митної спілки. А ввезення цукру-сирцю буде регулюватися сезонними митами, щоб стимулювати своїх виробників цукрового буряку. Притому цукор, вироблений із цукру-сирцю, не буде експортуватися на території членів Митної спілки, а тільки до третіх країн. Крім того, за заявою того ж Івана Данченка, у цей час членами цієї організації розглядається можливість створення єдиної спілки олієвиробників. Інакше кажучи, Білорусь, Росія і Казахстан вибудовують чітку позицію щодо захисту своїх виробників, не так, як Україна.
Так, ще наприкінці грудня минулого року Іван Данченко повідомив про плани Білорусі постачити в 2010 році до України до 100 тисяч тонн цукру, виробленого з імпортного сирцю. За його словами, масові поставки цукру почнуться ближче до літа майбутнього року, "коли (в Україні. – авт.) закінчиться власний цукор".
І. Данченко нагадав, що при внутрішньому споживанні цукру у 2 мільйони тонн, у поточному році Україна одержала 1,2 мільйона тонн цукру ( тобто, білоруси точніше визначають дефіцит цукру в Україні, ніж Мінекономіки України). Таким чином, далі говорить він, прогнозований дефіцит цукру в Україні складе до 800 тисяч тонн...
Аналізуючи ситуацію із цукром, що склалася на вітчизняному ринку, мимоволі стає соромно перед пам'яттю наших предків, насамперед, перед пам'яттю таких цукрозаводчиків як Харитоненко, Терещенко, Бродські, які наприкінці дев'ятнадцятого – початку двадцятого століття не лише підняли цю галузь до відповідного того часу рівня, але й провадили широку оптову торгівлю – як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, довівши всім, що наш цукор може бути найкращим у світі...
