Оксана + Володя:любовний приклад із театральним рішенням
На обрії з’явилося 14 лютого, попереду замаячив силует святого Валентина... Душі захотілося великої, але чистої любові. Де шукати таку любов? Поміркувавши логічно, ми вирішили: справжня чиста любов приходить у юності – отже, і шукати таку любов потрібно у місці, пов'язаному, безпосередньо, з юністю. Ну, наприклад, у Одеському театрі юного глядача. Завітавши до ТЮГу, ми справді знайшли там приклад справжньої великої чистої любові. Дозвольте відрекомендувати – акторське подружжя – Володимир Пітеровта Оксана Бурлай-Пітерова.
Про користь роботи
під Новий рік та шкоду
ігор на задньому дворі
– «Знайди усьому початок – і ти багато чого зрозумієш» – сказав Козьма Прутков. Розкажіть про початок вашого роману.
Володимир:– Я прийшов до театру десять років тому, Оксана на той час вже працювала тут.
Оксана:– Якийсь час ми просто працювали як колеги, в одному колективі. Але якось під Новий рік нас поставили працювати в парі – Дідом Морозом та Снігуронькою. Нас ця робота так згуртувала, що спочатку виникла дружба, потім кохання...
Володимир:– ...А потім ми побралися. Я дуже хотів, щоб Оксана взяла моє прізвище і стала Пітеровою, але Оксана дуже любить і шанує свого батька і свого часу пообіцяла йому зберегти прізвище.
Оксана:– І, щоб не скривдити Володю та дотримати дане батькові слово, я тепер ношу подвійне прізвище – Бурлай-Пітерова.
Володимир:– Цього року ми відзначимо семиріччя нашого весілля.
– Як акторам, Вам доводилося грати любовні історії як партнери?
Оксана:– Ні, поки що не траплялося. Були спроби, але... Ось, наприклад, недавно наш худрук Володимир Михайлович Наумцев хотів випустити виставу «Валенсіанська вдова» за Лопе де Вега, де ми повинні були грати закохану пару. Але через низку причин ця постановка не відбулася.
Володимир:– З любовними історіями на сцені поки що не складається. Натомість антилюбовна була.
– Антилюбовна? Як це?
Володимир:– Була така вистава «Ігри на задньому дворі». Сама по собі вистава була гарною, але історія, розказана там, була жахливою. Оксана грала 14-річну дівчинку, а я не дуже гарного хлопця із двірської компанії, якому сподобалася ця дівчинка, я хотів її... – ну, хотів – у цьому самому розумінні цього слова. І потім, наприкінці вистави ми її зґвалтували. Ось така історія, як бачите, абсолютно антилюбовна.
Про поцілунки Антона
Макарського та кризу
сьомого року шлюбу
– Але грати любов з іншими партнерами Вам доводиться постійно. Чи виникає при цьому почуття ревнощів до своєї законної половинки?
Оксана:– Ні, в мене ніколи.
Володимир:– Це тому, що я не дуже талановито граю (сміється). А Оксана талановитіше грає любов, тому мені доводиться ревнувати. Ну, от уявіть собі – дивлюся нещодавно серіал «Одружити Казанову», де зіграла Оксана. В одній зі сцен вона цілується із Антоном Макарським. І мимоволі прокидається внутрішній голос: «Оп-па, з Макарським цілується, зрозуміло...» (сміється).
Оксана:– Ні, не в житті, ні на сцені я із почуттям ревнощів не знайома. Я взагалі не ревнива людина. Тим більше, коли ти на сцені, ти розумієш, що це просто робота, це вистава. І я не розумію таких претензій, коли запитують: «Ось, якщо тобі запропонують роль, у якій будуть постільні сцени – погодилася б ти чи ні?» Якщо це робота, якщо це цікава роль із гарним режисером – чому б і ні?
– З приводу семиріччя вашого весілля, що насувається, – чи розподіляєте думку про сьомий рік шлюбу як кризовий час для сім’ї?
Володимир:– Я в це не вірю.
Оксана:– А я – вірю. Кажуть, третій і сьомий роки – найскладніші.
– А третій рік, як минув? Була криза?
Оксана:– Ні, не було.
Володимир:– У кожному разі, ми її не помітили.
Про те, як Оксані
вдається стати
мужиком
– У яких нових ролях вас можна буде побачити найближчим часом?
Оксана:– Володимир Михайлович Наумцев зараз ставить виставу «Цар Потап», там у Володі нова роль, дуже гарна. А я поки що ні в чому новому не зайнята. Хіба що сама щось поставлю як режисер.
Володимир:– У Оксани ж не лише акторська освіта, але й режисерський диплом Щукинського училища, у неї вже кілька постановок у нашому театрі. Я в них теж граю.
– Дружина-режисер – це, напевно, складно?
Володимир:– У мене взагалі є така позиція, можливо, навіть трохи дурна – я не сприймаю жінок в ролі режисера, вважаю, що це все ж таки чоловіча професія. Але Оксані на час постановок вдається стати мужиком. Я повірив у неї як у режисера.
І, власне, про кохання...
– Будь ласка, продовжте фразу: «Любов – це...»
Володимир:– У мене чомусь засіли в голові ось ці рядки:
Любовь измеряется мерой прощения,
Привязанность болью прощания,
А ненависть силой того отвращения,
С которым мы помним свои обещания.
Тобто, для мене кохання – це прощення.
Оксана:– Для мене кохання – це кохання, це щось непояснене, коли не можеш зрозуміти, за що ти кохаєш людину, коли не можеш сказати, за що її кохаєш. Ось це, напевно, і є кохання. А якщо можна розшифрувати, що це таке, то це вже, напевно, буде не кохання, а щось інше...
Володимир:– До речі, Оксана мене іноді запитує: «За що ти мене кохаєш?» – і я відповідаю – «За усе». Немає певної відповіді – лише за талант кохати не можна, лише за те, що вона така гарна, теж кохати не можна. За усе – ось єдиний варіант відповіді.
Юрій ВОЛЧАНСЬКИЙ
Пусть торжествует любовь
Уважаемая редакция газеты «Одесские известия»!
Разрешите представиться. Меня зовут Валентина Павловна Большакова, работаю библиотекарем в Павловской библиотеке.
Ко всем влюбленным на Земле постучался прекрасный праздник – День святого Валентина! Любовь – тема удивительная, многогранная и вечная. Во все времена она волновала и будет волновать всех поэтов мира.
Вот и наш литературно-поэтический клуб «Літературні обрії», который уже год объединяет любителей литературы и поэзии Павловской, Степановской библиотек и Степановского дома культуры, обратился к этой теме.
Члены нашего клуба Л. Будниченко, Л. Карпова, С. Задирака, Н. Якухно и др. не только пишут свои стихи, но и познают поэзию родного края, своей страны и всего мира.
Я хочу подарить свой мир любви поэтического слова. Пусть всегда на Земле торжествует любовь, мир и взаимопонимание между людьми, вечная любовь между Мужчиной и Женщиной!
С любовью к Вам,
Валентина БОЛЬШАКОВА,
член поэтического клуба «Літературні обрії»
ДАРИТЕ СВЕТ, ЛЮБОВЬ ХРАНЯ
Дарите девушкам любовь,
Дарите нежность и вниманье,
Дарите восхищенный взгляд
Улыбку, радость, пониманье!
Дарите свет, любовь храня,
И говорите: ты прекрасна,
Желанна, нежная моя,
Единственна и ненаглядна!
Дарите ей в семье покой,
Семейный круг почета и уюта,
Дарите то, что называется семьей,
Единым продолжением и родом.
Дарите чувства, доброту и мир,
Мир созиданий и творений,
И вдохновенный музы стих
Любви, надежды, восхищений!
ЖИТЬ БЕЗ ЛЮБВИ НЕВОЗМОЖНО НА СВЕТЕ
Не покидайте, поймите влюбленность,
Не убивайте любовь обреченно,
Мы выживаем и забываем,
Как это горько и больно бывает!
Мы забываем, не понимаем,
Без чувств, без души живем, привыкаем,
Любовь – озаренье приходит навечно.
Мечту прогоняем бездушно, беспечно!
Не убивайте любовь, сохраняйте!
С мгновеньем прекрасным не расставайтесь!
За сильное чувство каждый в ответе,
Жить без любви невозможно на свете.
Валентина БОЛЬШАКОВА,
Раздельнянский район
Говоріть слова любові не тільки 14 лютого
Існує багато легенд, пов'язаних з історією свята всіх закоханих. Найвідоміша гласить, що якийсь священик Валентин, що жив у Римській імперії за часів правління імператора Клавдія, всупереч волі правителя таємно вінчав закоханих. За це його заарештували і кинули до в'язниці. Тюремник святого, довідавшись, що той займається ще й лікуванням, привів до нього свою сліпу доньку. Валентин зцілив її. Незабаром молоді люди зрозуміли, що покохали одне одного. Але їхнє кохання не стало щасливим, тому що Валентина стратили.
Але день його загибелі – 14 лютого – назавжди залишився у пам'яті закоханих, як символ всепоглинаючої сили любові й саме тому одержав свою другу назву День усіх закоханих.
Сьогодні це свято, ніякого стосунку до релігії не має. Це швидше світське свято. Як його святкують сучасні закохані? Чи святкують взагалі? Що дарують своїм половинкам? З цими запитаннями ми звернулися до одеситів і гостей міста.
Світлана, 21 рік:
– До цього свята підходжу серйозно, адже це єдиний день у році, коли без зайвих сорому і недомовок можна освідчуватися у коханні, робити приємні подарунки коханій людині. Зазвичай ми даруємо один одному недорогі подарунки або сувеніри і, звичайно, листівки з теплими, ніжними словами. До речі, листівки ми виготовляємо самі. Мені здається, так вони стають душевнішими та й набагато дорожчими, ніж куплені у крамниці.
Валентина Василівна, 45 років:
– Ви знаєте, за часів нашої молодості ми і не знали про таке свято. Мабуть, тому не надаю йому особливого значення. Але, уже віддаючи данину часу, телефоную дітям і вітаю з Днем всіх закоханих. Вони-то вже відзначають, дарують своїм половинкам подарунки, радують один одного. Мене вони, звичайно, теж вітають з днем Валентина, кажуть, що це, до певної міри, і День янгола.
Іван, 20 років:
– Цього дня дарую своїй дівчині щось символічне, невелику статуетку у вигляді янгола, або серця, листівку ну й, звичайно, гарні слова. Взагалі у цей день легше освідчуватися у коханні і не почуватися при цьому незручно. Користуючись нагодою, вітаю всіх закоханих зі святом.
Георгій і Світлана:
– День закоханих один з найулюбленіших наших свят. У цей день ми обов'язково йдемо до ресторану або ще куди-небудь, щоб відзначити його. Звичайно ж, даруємо один одному подарунки. Ще, на наш погляд, цей День закоханих потрібно відзначати тільки удвох, а не гучною компанією. Точно так само як Новий рік вважається сімейним святом, так і День святого Валентина є днем для двох закоханих. Кохайте одне одного, і говоріть слова любові не тільки 14 лютого, а щодня.
Василь Андрійович, 58 років:
– Для мене і моєї сім’ї цей день нічим не відрізняється від інших. Я вважаю, що виробники усіх цих сувенірів, листівок навмисно вигадали таке свято, щоб наваритися на людях ще раз. Якщо розібратися, це навіть не християнське свято, а язичницьке, отож, в цілому безпосередньо нас не стосується.
