Сергія Тігіпка ладять на Прем’єр-міністра України
Не політик, але радник
У 1994-му на позачергових президентських виборах Главою держави було обрано Леоніда Кучму. Формуючи власну команду, Леонід Данилович не міг не згадати про одного з найзаможніших співгромадян. У листопаді 94-го Сергій Тігіпко став його позаштатним консультантом у питаннях грошової політики.
З переїздом до Києва ще одного представника «дніпропетровського клану» Павла Лазаренка пов’язане відновлення держчиновницької кар’єри Тігіпка. В уряді Павла Івановича Сергій Леонідович посів посаду віце-прем’єр-міністра з питань економіки. На цій посаді Тігіпко утримався навіть після скандального звільнення Лазаренка, звинуваченого у колосальному розкраданні скарбниці, тому що змінив Лазаренка колишній мер Дніпропетровська Валерій Пустовойтенко.
Перебуванню Тігіпка у складі Кабінету Міністрів не перешкодило навіть призначення Главою уряду Віктора Ющенка. При Вікторові Андрійовичу він працював міністром економіки. Знаючи не з чуток про справжній стан справ у країні, Тігіпко при першій же нагоді вважав за краще плавно переміститися з виконавчої гілки влади до законодавчої. У Верховній Раді депутат Тігіпко, зрозуміло, перебував у Комітеті з питань фінансів і банківської діяльності.
У 2001-му, після відставки Віктора Ющенка, Сергій Леонідович розглядався як кандидат на посаду Глави Кабінету Міністрів. Тоді Леонід Кучма віддав перевагу дисциплінованому і більш передбачуваному Анатолію Кінаху.
Про Тігіпка знову згадали у 2002-му, коли настав час підшукувати спадкоємця Кучмі. Умовою для затвердження як кандидата у Президенти від влади була наявність у Раді достатнього числа депутатів-прихильників політичної реформи. Пішовши на спочинок, Кучма хотів максимально ослабити інститут президентства. Дніпропетровське лобі, на відміну від донецького, у тодішньому парламенті було практично непомітним. Провівши бесіди з парламентськими фракціями, Тігіпко повважав за краще самому відмовитися від високої честі. Мовляв, навіть якщо Леонід Данилович і запропонує мені посаду Глави уряду (з прицілом на президентство), ВР, у якій найчисленнішою фракцією була «Наша Україна» на чолі з Ющенком, цю пропозицію все одно не підтримає.
У підсумку Прем’єром став Віктор Янукович.
Віктор Федорович, втім, не захотів вважатися «невдячним». І коли настав час готуватися до президентських виборів, керівником штабу кандидата №1 став Сергій Тігіпко. Оскільки до цього часу Сергій Леонідович очолював правління Національного банку України, «на господарство» у НБУ було поставлено його першого заступника Арсенія Яценюка.
Існує ще одна версія щодо кандидатури на посаду керівника передвиборного штабу Януковича. Тігіпко нібито був кооптований на це місце Леонідом Кучмою. Той небезпідставно побоювався масштабного «переділу власності» на користь «донецьких» і буквально нав’язав Януковичу свого земляка, «вибивши» з Віктора Федоровича на додачу ще й для Сергія Леонідовича гарантії політичного «довгожительства».
22 листопада 2004 року у Києві стартувала кампанія протестів, пікетів, мітингів, страйків та інших акцій громадянської непокори. Прихильники Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко закликали співвітчизників опротестувати рішення Центрвиборчкому України про перемогу у 2-му турі президентських виборів Віктора Януковича.
До Києва у передчутті масових народних хвилювань почали злітатися/з’їжджатися іноземні політики, журналісти і просто політично стурбовані індивідууми.
Чудово пам’ятаю, якою була їхня реакція на відмову Тігіпка продовжувати роботу як керівника штабу Януковича: «Ну все, тепер Ющенко точно переможе!»
Коли кореспондент «ОВ» восени минулого року поцікавився у Тігіпка, чи не вважає він свій тодішній відхід з влади ознакою боягузтва, була відповідь:
– Своє основне завдання – забезпечити кандидатові у Президенти Януковичу максимальний результат у 2-му турі – ми виконали. Попередні результати голосування, оприлюднені ЦВК, свідчили про перемогу нашого кандидата. Про яку «втечу» Ви запитуєте?!
Довіривши «місце біля керма» свого штабу Тарасові Чорноволу, Янукович, як розповідали у ті дні учасники так званої жовтогарячої революції, вважав за потрібне особисто надавати Тігіпку стусанів. За «зраду». За «боягузтво». За «безініціативність», яка полягала у безумовному виконанні рекомендацій російських політтехнологів, які не враховували особливостей менталітету західноукраїнського виборця.
Колишній керівник аналітичного управління Адміністрації Президента України Василь Базів, нині президент Українського центру геополітичних та національних стратегій, має у своєму розпорядженні трохи іншу інформацію. Мовляв, Тігіпка «кривдив» не сам Янукович, а «група товаришів», яка прибула з Донецька.
…Залишивши «поле бою», Сергій Тігіпко зник з великої політики на цілих 5 років. Зрідка з’являючись лише на бізнес-тусовках для вузького кола обраних, – спочатку як керівник правління фінансово-промислової групи «ТАС» (названої на честь доньки – Тігіпко Анни Сергіївни), потім як керівник правління ВАТ «Сведбанк». В 2008 році Сергій Тігіпко прийняв пропозицію Юлії Тимошенко попрацювати у її уряді радником на громадських засадах і співголовою Ради інвесторів при Кабінеті Міністрів України.
Шлях у Президенти
У середині червня минулого року Тігіпко, попередньо залишивши обидві посади, оголосив про початок власної президентської кампанії. Тривале перебування «у тіні», взагалі-то не характерне для політиків такого рівня (вони не можуть дозволити собі зникнути з екранів навіть на півроку...), сприяло тому, що ніхто не зумів вчасно пошукати у його біографії «темних плям» та й взагалі не вважав за потрібне для себе змагатися «по-дорослому». За легендою, вміло вибудуваною політтехнологами, Тігіпко з’являвся «новим і молодим». Хоча насправді йому, починаючи з минулої суботи, пішов уже шостий десяток.
Його колишній підлеглий в НБУ 35-річний Арсеній Яценюк, що стартував як претендент на пост Президента ще навесні, пережив, за його власними словами, «мочилово» з усіх боків. Зокрема через «п’яту графу», яка нібито зазначена Арсенієм Петровичем «не з повною мірою вірогідності».
І вийшло, що 16-17 відсотків, «які віддавалися» Яценюку навесні і влітку 2009-го, «зійшли» на неповні 7 відсотків. У той час як у Тігіпка виявився результат 13,05 відсотка, який дає право маневрувати у будь-якому напрямі і вести переговори куди вищого рівня, ніж до 17 січня.
Не приставши до табору Юлії Тимошенко, – незважаючи на обіцянку крісла Глави Кабміну і призначення «людей Тігіпка» на половину міністерських постів – «бронзовий призер» ще більше зміцнив свої позиції. Тепер Сергій Леонідович – постать першого ешелону політиків. Його політична сила – партія «Сильна Україна» – у разі проведення у 2010 році дострокових виборів гарантовано проходить до складу парламенту.
Чи буде Тігіпко такий же принциповий, якщо пост Прем’єр-міністра йому запропонує Віктор Янукович?
Як з’ясувалося, якщо така пропозиція надійде від переможця останніх президентських перегонів, відповідь буде позитивною.
«Жодних особливих умов з мого боку не буде, – сказав Тігіпко в інтерв’ю відомій київській газеті.– Тільки дайте можливість проводити реформи. Буде така пропозиція чи ні – побачимо. Тут все залежить від Віктора Януковича. Сьогодні Прем’єр повинен дуже тісно взаємодіяти з Президентом і обов’язково мати повноваження для проведення змін у країні. Дуже багато що залежатиме від єдності команди. Потрібні реформи, потрібно правильно вибудувати бюджет, знайти протиотруту корупції».
Першочергові кроки, пропоновані Сергієм Тігіпком для піднесення економіки України
1. Створення газового консорціуму за участю України, країн ЄС та Росії. Необхідність такого кроку продиктована неможливістю диверсифікованості шляхів і джерел постачання до країни енергоносіїв. «Нафтогаз України» повинен бути реформований у бік розподілу за напрямами діяльності. Населенню України повинні бути видані кредити на збільшення енергозбереження у їхніх житлах. Цей захід застосовується одночасно з підвищенням цін на газ для населення.
2. Першочергова увага держави повинна бути зосереджена на високотехнологічному виробництві. До нього Тігіпко зараховує не лише традиційні для України підприємства ВПК, але й виробництво фармацевтичної продукції, медтехніки, створення нових матеріалів і створення програмного продукту та інформаційних технологій, які мають в Україні колосальний потенціал. С. Тігіпко наполягає на збільшенні виробництва споживчих товарів, що дає можливість імпортозаміни.
3. Ключовим завданням аграрної політики, враховуючи традиційне сприйняття України як аграрної держави, Тігіпко бачить створення ефективної системи стимулювання виробництва.
– Стимулювання розвиток сільського господарства повинно полягати не у пільгах, а у наданні підприємствам вільного доступу до тривалих інвестиційних ресурсів на прийнятних умовах, – стверджує він.
Зокрема, це може бути зроблено за рахунок цільового пільгового кредитування з рефінансування аграрних компаній Земельним іпотечним банком. Щоб задіяти цей важіль, треба завершити земельну реформу. На думку Тігіпка, слід обмежити розміри ділянок, які продаються одній людині або компанії. Крім цього, держава повинна мати право викупу землі «за ціною продажу». Центральним елементом ринкової інфраструктури повинен стати Земельний іпотечний банк, який буде державним агентом на ринку землі.
