Шановні
військовослужбовці,
ветерани війни,
учасники бойових дій та воїни запасу!
Щиро вітаю вас із Днем захисника Вітчизни!
Це насправді всенародне свято єднає людей багатьох поколінь, адже за усіх часів не було почеснішої справи, ніж боронити рідну землю, відстоювати свободу і незалежність своєї Батьківщини.
Віддаючи належне героїчним подвигам українського воїнства, вклоняюся вашій мужності та безмежній вірності своєму обов’язку.
Професійних вам успіхів, оптимізму, міцного здоров’я. Щастя і добра вам і вашим рідним та близьким!
Голова Одеської обласної ради
М. СКОРИК
Шановнітовариші!
Дозвольте від імені обласної державної адміністрації привітати вас зі святом – Днем захисника Вітчизни!
Це свято справжніх чоловіків, загартованих війною, і тих, хто обрав для себе нелегку, мужню та почесну професію – захищати Батьківщину, недоторканність її кордонів, суверенітету та незалежності, пильно стояти на сторожі інтересів нашого народу.
Це свято об’єднує всі покоління воїнів та є свідченням їхнього вагомого внеску у справу забезпечення миру й спокою нашої держави.
Український народ, молоде покоління вдячні всім тим, хто, не шкодуючи свого життя, захищав рідну землю і звільнив світ від фашистських загарбників, за активну життєву позицію, активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді.
Славетні традиції ветеранів сьогодні гідно продовжує нове покоління захисників Вітчизни.
Бажаю вам та вашим сім’ям міцного здоров’я, добра, злагоди, успіхів у нелегкій ратній службі, миру та благополуччя.
З повагою,
голова Одеської обласної
державної адміністрації
М. СЕРДЮК
ШановніветераниВеликоїВітчизняноївійнитавійськовоїслужби,працівникиЗбройнихсилУкраїни!
Дорогі бойові друзі!
23 лютого – день, коли за багаторічною традицією відзначається свято армії і флоту, свято всіх чоловіків. Це свято є символом непорушного зв’язку багатьох поколінь захисників батьківщини.
Цього дня ми повертаємося пам’яттю і серцем до суворих і незабутніх сторінок минулого, щоб ще раз осягнути велич подвигу тих, кому ми зобов’язані мирним небом, можливістю творити нову історію нашої держави.
Цього дня сивочолі ветерани мають можливість знову відчути подих бойової юності, а ті, хто пройшов армійську школу, згадати своїх побратимів-однополчан. Їхня ратна доблесть служить взірцем для всіх нас. Вони і сьогодні беруть активну участь у патріотичному вихованні молоді.
День захисника Вітчизни – це свято і нинішніх військовослужбовців та працівників Збройних сил України, яким випала доля вписати нові сторінки в історію Української армії.
Особовий склад Південного оперативного командування свято береже і примножує кращі бойові традиції попередніх поколінь, докладає всіх зусиль для забезпечення бойової готовності, організованості і дисципліни, демонструє самовідданість, витримку, свідомо виконує свій конституційний обов’язок.
Від імені військової ради Південного оперативного командування щиро вітаю ветеранів війни і військової служби, особовий склад всіх силових структур Південного регіону, всіх співвітчизників з Днем захисника Вітчизни.
З нагоди свята бажаю всім вам щастя, добра і любові, міцного здоров'я і благополуччя, нових успіхів у шляхетній справі служіння українському народові.
Командувач Південного оперативного командування,
генерал-лейтенант
П. ЛИТВИН
ІзДнемзахисникаВітчизни!
Змінюються часи, руйнуються та виникають держави, розпускаються і створюються армії, залишаючи незагойні рани у душах солдатів та офіцерів, які приймали військову присягу, але священне відчуття обов’язку перед Батьківщиною, розуміння свого обов’язку захищати кордони країни, берегти мирний сон її громадян, завжди притаманні справжнім чоловікам – захисникам Вітчизни.
Можливо, з висоти сьогоднішнього дня для когось не такі актуальні історичні події, які лягли в основу цього свята, але для мільйонів наших громадян День захисника Вітчизни – це символ героїчного служіння Вітчизні та глибокої поваги народу до своїх збройних захисників.
У цей день ми згадуємо тих, хто мужньо захищав рідну землю, нерідко ціною самого життя. Ми вітаємо і уславлених ветеранів, і тих, хто сьогодні носить погони і своєю повсякденною бездоганною службою забезпечує національну безпеку та недоторканність наших кордонів. І тих, хто готується вступати до лав Української армії. Ми щиро шануємо та поважаємо тисячі воїнів, усіх чоловіків, які виконують високе покликання – захищати Батьківщину.
Шановні чоловіки – справжні, колишні та майбутні захисники Вітчизни! Щиро вітаю вас із цим знаменним святом, бажаю вам та вашим сім’ям міцного здоров’я, щастя, миру, добра та благополуччя.
Регіональний представник Державного комітету України у справах ветеранів в Одеській області
Г. ТРУХАНОВ
Крайньоюмірою...
Напередодні Дня Збройних сил України на прес-конференції, яку провадив командувач Південного оперативного командування генерал-лейтенант Петро Михайлович Литвин, молодий журналіст запитав про те, а чи варто відзначати таке свято взагалі. Підтекст запитання – чим заслужили таку честь нинішні Збройні сили, про які надходить більше негативної, ніж позитивної інформації?
Чи випадково прозвучали ці слова з вуст молодика, який жодного разу не лягав спати за командою днювального "відбій" і не вставав рано-вранці, почувши вимогливе: "підйом!"? Звичайно ж, ні. Адже справді сьогодні і по телебаченню, і по радіо, у друкованих ЗМІ тиражується, переважно, негатив, який проявляється в армійському середовищі, нагнітаються усілякі пристрасті. І мимохіть згадується те, як непросто військовиком доводиться служити в рамках статутів, за недостатнього фінансування, переживати усілякі труднощі та злигодні, перебувати у постійному напруженні в польових умовах, виконувати вправи бойової стрільби...
Після тієї прес-конференції, на якій "блиснув" своєю особливою позицією молодик, який не нюхав пороху навіть від незаряджених пострілів, я провів бліц-опитування, поставивши незнайомим перехожим лише одне запитання: "чи близький вам День Збройних сил України і чи сприймаєте ви його як свято?" Відповіді були різними, і захопленими – від тих, чиї рідні та близькі люди проходять сьогодні армійську службу, і стримані – від тих, хто не посвячений до особливостей військового відомства, і гіркуваті – від ветеранів війни, які по-особливому переймаються станом справ у нинішній армії.
Сьогодні, у без перебільшення святий День захисника Вітчизни, знову можуть пролунати слова неправди любителів охаяти правду, очорнити армію, навести тінь. Достатньо послатися на нещодавно розповсюджене звернення якогось Блоку національних сил Буковини, у якому висунуто вимогу до Президента України, Головнокомандувача Збройних сил України пана Ющенка скасувати День захисника Вітчизни на догоду тим, хто сьогодні, не криючись, підкидає руку у фашистському вітанні: "Хайль Гітлер!" Але це свято не витравити зі свідомості мільйонів чесних людей, щирих патріотів країни жодними указами, постановами, рішеннями, вимогами... Його корені – у схилянні перед мужністю, відвагою, гідністю та честю бійців і командирів, ополченців, які були захисниками усього народу у тяжкі часи, коли усе мірялося граничною мірою: життя або смерть. Його корені – у переважній більшості сімей, де пишаються, насамперед, тим, що їхня головна опора – чоловіки, які проходили армійську школу життя.
Напередодні свята я провів бліц-опитування біля будинку, на якому розміщені пам'ятні барельєфи на спомин про славетних полководців Жукова і Бабаджаняна. Ніхто не відмовився відповісти на запитання про те, чи будуть у сім’ї відзначати День захисника Вітчизни.
Надія Федорівна, медсестра:
– Обов'язково відзначимо. І у шпиталі, де я працюю, і вдома. Скажемо чоловікам спасибі за те, що вони є, побажаємо добра та щастя. Ну, а з подарунками, звичайно, складніше. Але щось придумаємо.
Олексій, студент:
– Армія для мене святе. Мій дід, Іван Єгорович, воював, старшиною війну закінчив. Батько військовик. Підполковник запасу. Старший брат, Дмитро, лейтенант. У Києві служить. То ж є кого вітати і за кого радіти.
Петро Сергійович, полковник у відставці:
– Іду до школи, до дітей. Запросили, спасибі. Отже, пам'ятають про нас, ветеранів. Ми заради них в окопах під обстрілами мокли та мерзли, в атаки йшли, кров проливали. Про це й розповім. Я вашу газету читаю. Ви ветеранам слово даєте і про них тепло пишете. За це спасибі.
Хотілося мені, щоб поруч стояв та послухав ветерана той, без року тиждень, журналіст-початківець, який сумнівається у тому, чи потрібно вшановувати нинішніх збройних захисників України, і ті, хто намагається применшити заслуги фронтовиків, паплюжить їхню пам'ять. І нагадати їм, що є дати, які мають стосунок до великих, без часових рамок та поза коливаннями ідеологічних рамок, за покликом совісті людської та сердець. Опорочити та очорнити наше героїчне і трагічне минуле намагаються лише безпам’ятні Івани та срібники, що рядяться у тогу фарисейства.
Віктор МАМОНТОВ, полковник у відставці,«Одеські вісті»
Пам’ять
Виявили мужність в бою
«Небагато хто знає про загибель на дністровському кордоні загону генерала Васильєва. Ще менше людей знають про присутність у ньому 1-ї роти Одеського кадетського корпусу під командуванням відважного підполковника Рогойського. Нас було п’ятдесят юнаків і два офіцери. 1-й та 3-й взводи 1-ї роти Одеського корпусу і два вихователі. З нами ж був лінійний значок синього кольору з нашитими жовтими літерами: О.К.».
Цей запис, зроблений у далекому 1952 році у Парижі, належить вихованцю Одеського кадетського корпусу Євгену Яконовському. Саме він та його однолітки у складі роз’єднаних частин Добровольчої армії під командуванням генерала Васильєва у лютому 1920-го прийняли на цьому місці нерівний і свій останній бій проти частин Червоної Армії. Багатьом з них було лише 12 – 14 років від народження…
Рівно 90 років минуло з того часу. І от такого ж прохолодного дня на одеській землі зібралися разом вихованці Одеського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою та їхні однолітки з Республіканського кадетського корпусу Придністровської Молдавської Республіки, аби вшанувати пам’яттю тих, хто, незважаючи на юний рік, до кінця виконав свій обов’язок та сповна відчув та пережив увесь жах братовбивчої громадянської війни минулого століття.
Спочатку у Південній Пальмірі, на території військового інституту Одеського національного політехнічного університету, – у стінах, де майже 111 років тому зароджувалося та міцнило одеське кадетське бойове братерство, а згодом вже у селищі Рибальскому (раніше – Кандель) були проведені заходи, присвячені саме цій трагічній і непересічній події, що сталася 13 лютого 1920 року.
– Дана акція, – розповідає голова Одеської обласної громадської організації «Кадетський союз» Анжеліна Гайдарова, – відбувалася з благословення Високопреосвященнішого митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела та за підтримки асоціації «Кадетська співдружність» і мала на меті сприяти духовному та військово-патріотичному вихованню нашої молоді.
Акція – це покладання квітів до пам’ятника, встановленого на честь засновника Одеського кадетського корпусу Великого князя Костянтина Костянтиновича, панахида у храмі Святоапостольних Кирила й Мефодія на території військового інституту. Згодом – хвилина мовчання, встановлення й освячення православного хреста на місці останнього бою одеських кадетів, хресна хода, урочисте зібрання у місцевому клубі.
Тоді, 90 років тому, вихованці Одеського кадетського корпусу виявили мужність в бою проти частин Червоної Армії. Не сприйнявши «нових порядків» влади рад, вони разом з частинами Добровольчої армії та біженцями були вимушені просуватися у бік румунського кордону з подальшою евакуацією до Королівства Сербiї та Хорватiї. Але «вовчат», як називала їх нова влада, переслідували кіннотники бригади Котовського. Бій тривав з 9-ї ранку до 6-ї години вечора. Юнаки виявили мужність й відвагу і витримали натиск супротивника.
Переважній більшості кадет все ж таки вдалося переправитися до Румунії. Десятеро з них за бій під Канделем були удостоєні георгіївських хрестів та медалей, ще четверо звідти так і не повернулися…
В’ячеслав ДІОРДІЄВ,м. Одеса
Солдат завжди солдат...
Особливість солдатського статусу в армійській ієрархії полягає в тому, що він, як військовослужбовець, належить до некомандного і до неначальницького складу. А тому його головне призначення – виконувати накази командирів і начальників. Беззаперечно, точно і у термін. І до всього іншого, зразково. Так, це роблять воїни, яким довірено нести службу у складі роти почесної варти. Вони якоюсь мірою персоніфікують собою найкращі якості, які ми хочемо бачити в людях у армійських погонах: чоловіча гідність, зібраність і підтягнутість, здатність переносити великі фізичні навантаження, комунікабельність... Сама поява тих, кому довірено нести почесну варту на урочистих заходах, піднімає настрій у всіх учасників, породжує світлі почуття.
Солдатам доводиться багато в чому сподіватися на самих себе – у них няньок немає. І тому вони не уникають будь-якої справи, готові завжди прийти на допомогу. Так було і у дні, коли випав рясний сніг, вкрилися ожеледдю дороги і тротуари. Тоді добре попрацювали воїни у час вільний від занять.
А під час теоретичних і практичних занять у навчальних класах і на полігоні доводиться опановувати науку перемагати. Нелегка ця справа, але потрібна і для самих воїнів, і для кожного з нас, хто вірить у те, що захист нашого мирного життя, завойованого у жорстокій боротьбі з фашизмом, перебуває в надійних руках, що збройні захисники Батьківщини свідомо виконують свій конституційний обов’язок.
Максим ВІКТОРОВ
