Жителька міста Рені Людмила Олександрівна Кіпер (на знімку)у дев’яностих роках вийшла заміж за іноземця і виїхала з ним до Сербії. Якось вона зайшла в гості до сусідки Марії.

– Те, що я там побачила, мене вразило – усе житло було прикрашене рукоділлям господині, – розповідає Людмила Олександрівна. – Особливо мене вразило шнуркове мереживо – такої рукотворної краси я не бачила в житті! І от у свої 49 років я вперше взяла в руки гачок. А потім чоловік тяжко занедужав, зліг, практично не вставав. Але, оскільки він був дуже ревнивим, вимагав, щоб я увесь час перебувала поруч. Я просиділа біля його узголів’я вісім місяців, займаючись своїм рукоділлям. Так і вийшла в мене скатертина, яку тепер стелю на Великдень та інші великі свята. Багато хто запитує, за скільки продаю свої роботи? Але хіба можна оцінити скатертину, над якою я від зорі до зорі длубалася вісім місяців? Для жінки це майже як дитину виносити. А діти – не продаються.

Вже понад десять років Людмила Олександрівна самотньо живе у своєму будинку в селі Стойник, що недалеко від Белграда. Єдине заняття пенсіонерки – шнуркове мереживо. Якщо в перші роки ескізи майстриня запозичувала із італійських, румунських, сербських журналів, то тепер створює свої, авторські, візерунки. Одна із серветок – із хвойними гілками та шишками нагадує їй про далеку батьківщину, про Новосибірськ, де народилася і виросла. У Сербії Людмила Олександрівна підготувала до друку книжку – навчальний посібник зі шнуркового мережива. У неї є учні.

Приїхавши чергового разу на зиму до Рені, де живе її донька і залишилося багато добрих друзів, Людмила Олександрівна зробила виставку своїх робіт у районному музеї.

– Знаєте, у Сербії дуже цінується рукоділля. Воно присутнє у кожній оселі і є предметом особливої гордості господинь. Чоловіки вважають, що жінка повинна бути майстринею на усі руки. Тому мами і бабусі з раннього віку навчають дівчаток плести, вишивати, звивати. Рукоділля – мудре заняття: включаєш свої «гігабайти», фантазуєш, захоплено працюєш і радієш кожній новій серветці. А скільки позитивних емоцій одержують люди, коли розглядають ці роботи! Коли я жила у Рені, тяжко хворіла, а зараз завдяки своєму захопленню, яке внесло гармонію до мого біоенергетичного поля, чудово почуваюся.

Людмила Олександрівна не дивиться телевізор, не цікавиться сварками політиків, називаючи їх вампірами, скромно харчується, тішить близьких людей своєю творчістю, а тому вважає себе дуже щасливою людиною.