Везуть часник із трьох країн світу
За даними Головного управління статистики в Одеській області, у січні поточного року, у порівнянні із аналогічним періодом 2009 року, загальні обсяги реалізації продукції сільськогосподарських підприємств скоротилися на 27,2 відсотка, зокрема продукції рослинництва – на 43,7 відсотка. І у наступному місяці було помітно, що навіть на знаменитому «Привозі» торгівля йде не так жваво, як колись. Звичайно ж, це не означає, що усі ми вирішили схуднути та вдалися до лікувального голодування. Але у чому причина такого стану справ? Про це наш кореспондент розмовляє із академіком ПавломЛіпняговим, фахівцем з переробки та зберігання продуктів харчування.
– Справді, у зв'язку із кризою обіги торгівлі значно знизилися, – говорить Павло Ліпнягов. – Але тут свою роль зіграли і дефіцит багатьох продуктів харчування, зокрема, овочів, і зростання цін на них як мінімум на 20 – 30 відсотків. Скажімо, традиційний український борщ сьогодні обходиться набагато дорожче, ніж учора. У той же час, більшість фруктів, насамперед, вітчизняного виробництва, навпаки, стали дешевшими.
– У чому, на Ваш погляд, причина такого становища?
– Ваша газета у розпал минулорічного сезону збирання овочів висвітлювала цю проблему. Якщо не помиляюся, ви писали про одного з фермерів Біляївського району, який змушений був здавати переробникам томати по 70 копійок за кілограм. А сьогодні у супермаркетах восьмисотграмова банка консервованих помідорів коштує вже близько 20 гривень. Інакше кажучи, низька закупівельна ціна на овочі, що тримається вже кілька років, та висока вартість їх виробництва змушує багатьох фермерів відмовлятися від їх вирощування. Тому сьогодні ми і маємо на вітчизняному ринку дефіцит цієї вітамінної продукції.
– Напевно, не варто усе звалювати на переробників. У сьогоднішнього дефіциту овочів є, мабуть, і інші корені?
– Звичайно, це сума багатьох складових. Одна з них – велика кількість дрібних сільських господарств, які, збираючи непогані врожаї, на жаль, не можуть закладати овочі на тривале зберігання. А отже, у нас на ринку відчувається нестача значних продавців, спроможних налагодити поставки високоякісної продукції протягом усього року. Притому за довгостроковими контрактами, чого вимагає сьогодні торгівля. Тому закономірно, що нішу, яка утворилася, зайняли закордонні виробники овочів та фруктів. У чому можна переконатися у будь-якому супермаркеті або на сільськогосподарському роздрібному ринку.
– Тобто, Ви обстоюєте створення великотоварного сільгоспвиробництва?
– Про це у нас говорять давно. І, на щастя, вже є відчутні зрушення у цьому напрямі. Нещодавно заснована асоціація «Овочі України». До її складу увійшло понад тридцять великих сільськогосподарських підприємств Автономної Республіки Крим, Херсонської, Миколаївської, Одеської, Дніпропетровської, Донецької та Закарпатської областей. В обробітку в асоціації нараховується понад 12 тисяч гектарів землі. Господарства, які входять до неї, використовують інтенсивні сучасні технології, зокрема й краплинне зрошення. Близько тридцяти тисяч фахівців вирощують за рік до 960 тисяч тонн високоякісних, екологічно чистих овочів. А рентабельність перевищує 80 відсотків.
– Дивно, але українці вже кілька років поспіль стикаються не лише з дефіцитом помідорів, капусти, часнику тощо, але й з нестачею звичайної картоплі, яка завжди вважалася у нас другим хлібом.
– Не бачу у цьому нічого дивного. Як ви знаєте, у країні тривалий час не провадилися структурні перетворення в аграрному секторі. Сподівалися, що картоплею нас забезпечать власники присадибних господарств або дрібних фермерів. Але це, як ви розумієте, вчорашній день. Тому виробники картоплі також почали шукати шляхи виходу із цієї ситуації. Наскільки я знаю, вже створене неформальне об'єднання «Український картопляний клуб». Аграрні компанії, які спеціалізуються на вирощуванні картоплі, сподіваються, що протягом 4-5 років вони зможуть задовольнити попит на цю продукцію. Але це, на мій погляд, лише початок. Овочівництвом та садівництвом треба займатися серйозно, з далекою перспективою на рівноправну конкуренцію із закордонними постачальниками. І справа тут не лише у національній гордості, але і в прибутку, який втрачають наші виробники.
– До речі, Ви не можете назвати, країни, які імпортують до нас овочі?
– Поіменно не можу. Але, за даними експертів аграрного ринку, наприклад, картоплю і томати до нас завозять із восьми країн, цибулю – з п'яти, моркву, огірки та капусту – із чотирьох, часник – із трьох країн світу.
– Чи не виглядає це дивним для такої аграрної країни як Україна?
– Як я вже говорив, на українському овочевому ринку репрезентовані, переважно, дрібні виробники. Великі ж агроформування займаються традиційно зерновими, олійними культурами, які можна вигідно реалізувати за кордоном. До чого призводить таке захоплення геть чисто усіх монокультурами, кожний з нас відчув на собі. Перефразовуючи відоме прислів'я, скажу, хто не хоче годувати своїх городників, буде годувати чужих. Однак у галузі намітилися обнадійливі тенденції. Крім того, вони помітні і на ринку. Так, альтернативою свіжій зелені стали заморожені овочеві суміші, притому ледве чи не половина з них українські. Але, щоб скласти серйозну конкуренцію імпортерам, доведеться ще чимало зробити. Насамперед, повсюдно впровадити нові технології вирощування овочів, побудувати підприємства щодо тривалого зберігання та заморожування цієї сільгосппродукції, звичайно ж, заявити про себе на внутрішньому та зовнішньому ринках як про надійних постачальників. Розумію, для цього потрібен час і немалі кошти. Але іншого виходу в нас немає. Сподіваюся, що новий склад Кабміну буде приділяти пильнішу увагу цим питанням. А вони, без перебільшення, стратегічні і пов'язані із продовольчою безпекою держави.
Анатолій МИХАЙЛЕНКО,«Одеські вісті»
Не все так просто у тваринництві
– Уже й весна настала, більшість корів розтелилася, а от ціни на молочну продукцію не падають.
– Та де там, навпаки, зростають з кожним днем.
Таку розмову почула цими днями на базарі. А потім подумала, що немає нічого дивного в тому, що молоко, сир, сметана стають дорожчими. Адже кількість худоби з кожним роком зменшується. Тож звідки братися продукції?
Якщо пару десятків літ тому в колективних господарствах Ширяївського району утримувалося до 18 тисяч голів корів, то нині в агроформуваннях цього ж району нараховується трохи більше 1500.
Закономірно, що при зменшенні кількості продукції зростає ціна.
Виходячи з цього, держава мала б стимулювати тих, хто ще займається тваринницькою галуззю, а ми, звичайні споживачі, шанувати тих, хто й сьогодні сповна віддається важкій роботі на фермах. Нині в Ширяївському районі всього декілька господарств, де ще серйозно ведеться тваринницька галузь. Це ПСП «Маяк», керує яким Микола Захар’єв, СТОВ «Новоандріївське», яке очолює Віталій Лисенко, ТОВ «Батьківщина», де директором Володимир Володівщук та СТОВ «Мар’янівське». Керівник цього господарства Володимир Миколайович Гамарц дуже кваліфіковано підходить до тваринництва. На сьогоднішній день в чотирьох добре підготовлених приміщеннях утримується 280 корів та 100 нетелів. Тут для них створені хороші умови. Тваринам тепло і ситно. І про все це подбали працівники ферми спільно із директором товариства. А першу роль в організації всіх робіт відіграє завідувач ферми Сергій Миколайович Саблюк. Він не тільки добре знає свій колектив, вміє правильно розставити людей на виробничих дільницях, а ще й ретельно стежить за точним виконанням всіх виробничих процесів. Чи то йде силосування, чи ремонт приміщень, чи роздача кормів, чи доїння, Сергій Миколайович всюди уважно, по-господарському, подивиться.
Завдяки йому на фермі підібрався хороший колектив. Тут кожен старанно робить свою справу і вболіває за загальний результат. Старші доярки навчають молодших. Наприклад, молода Оксана Фіщук та її подруги завжди дослухаються до порад досвідчених колег Людмили Катернюк, Олени Щавінської, Євдокії Цуркан, Люсі Мокрій, Тетяни Лавринюк, які віддані своїй справі по двадцять і більше років. Кінець зими для працівників ферми найважчий, адже в цей період йде розтелення. Тобто клопотів і відповідальності дуже багато, а про велике молоко ще говорити не доводиться. Та й в цей час надої в окремих групах сягають десяти кілограмів молока від корови на добу. Щоранку з «Мар’янівського» відправляється до Одеси по 1200 – 1300 кілограмів молока. Це результат спільної праці всього колективу тваринників, зооветспеціалістів і керівництва як ферми, так і усього господарства. На сьогодні вже близько половини корів розтелилось. Коли ж розтелення закінчиться, валовий надій збільшиться вдвоє. А це означає, що щоденно в касу господарства надходитиме свіжа копійка.
Не відстають від доярок і телятники Сергій Логвиненко та Григорій Шаров. За цими тваринниками закріплено 210 голів молодняка великої рогатої худоби. Вони все роблять для того, щоб поголів’я було сите і доглянуте.
Надійними помічниками як доярок, так і телятників є фуражири Сергій Бєлінський, Сергій Щепаняк, Валентин Новицький, Олег Савченко. Всі вони заслуговують на добрі слова, вони без будь-яких затримок підвозять з току на ферму корми, виконують інші внутрігосподарські роботи.
Усі працівники ферми, зокрема завідувач, спеціалісти та керівник господарства – однодумці. І саме це допомагає їм навіть в дуже складний період домагатися добрих результатів. Саме старанність всіх допомогла не тільки зберегти галузь, а ще й розвивати її. А робити це непросто. Адже не раз доводилося зазнавати збитків, шукати не тільки засоби виробництва, а й куди збувати продукцію. І вони всі ці випробування пройшли з честю. Не все так просто і сьогодні, та можна бути упевненими, що й нинішні труднощі будуть подолані, бо тут працюють однодумці й ентузіасти своєї справи.
Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей», Ширяївський район
