Для Людмили Андріївни Безуглової город з п’яти соток – улюблений куточок природи. До нього вона ставиться як до чогось живого. Пече сонце – поспішає з каністрами води. З’явилися перші бур’яни – вона уже тут, зі своєю незмінною сапою. З вікон свого будинку, що метрів за 300 від городу, частенько дивиться: чи немає незваних «гостей», ласих на чуже добро.
З Людмилою ми на «ти». Знаємося багато років. Це зараз вона вся у дітях та онуках і своєму городі. Свого часу закінчила радіотехнічний факультет Харківського авіаційного інституту. Дотепер добре пам’ятає тему своєї дипломної роботи, яку захистила блискуче, – «Автоматика скидання фотобомб із літака-розвідника». Можна було зайнятися науковою діяльністю, але їй, дружині офіцера, належало бути завжди за місцем його служби. Поруч. Вона й була з ним поруч – коханою дружиною, вірною бойовою подругою, турботливою господинею до останніх днів його... А коли влаштувалися в Арцизі, багато років очолювала відділення Державного страхування.
Город Людмили – під стать господині – акуратно доглянутий. Садить все вчасно – цибулю, часник, моркву, картоплю. Пару соток відвела під малину і полуницю. Минулий сезон хоч і посушливим був, а варення наварила – і дітям, і сватам, і друзям вистачило.
Запитую:
– Дехто каже, що сотки – одні збитки. Ніякої вигоди. Що скажеш на це?
А вона обурюється:
– Даремно так кажуть. Я на насіння всього 25 гривень витратила. Зате все своє буде: і зелень, і морквочка, і бурячок. Картоплю посадила. Рання, знову ж своя, буде. – Вистачить до самої пізньої осені. Погано це чи добре? А природа, а повітря!
А ще на городі Людмили ростуть чудові квіти. Їх багато. Особливо милі соромливі чорнобривці. Є й такі, назви яких вона навіть не знає.
А скільки Людмила овочів консервує! Банок-закруток не порахувати. Навесні, коли ціни на овочі «кусаються», банки з борщовим заправками виручають. І моркву майстерно консервує.
– Отже, люба, – це вона говорить мені, – скажи своїм незадоволеним: з городом їм тяжко, тому що вони ледачі. І землю не люблять. Що ж на дзеркало нарікати, коли пика крива.
І лунко, заливисто, як це вміє тільки вона, розсміялася.
