1 серпня 1939 року було засновано найвищий ступінь відзнаки – звання Героя Радянського Союзу. Його удостоювалися за особисті або колективні заслуги перед Радянською державою і суспільством, пов'язані із здійсненням геройського подвигу.
Герою Радянського Союзу вручалися найвища нагорода СРСР – орден Леніна і відзнака – медаль «Золота Зірка», а також Грамота Президії Верховної Ради СРСР.
Удостоєним другої Золотої Зірки, на відзначення їхніх подвигів, споруджувалося бронзове погруддя Героя з відповідним написом. Установлювалося воно на батьківщині Героя. Такої великої шани удостоювалися і ті, кому присвоювали звання Героя Радянського Союзу і Героя Соціалістичної Праці.
Герої, нагороджені двома медалями «Золота Зірка», за нові геройські подвиги, подібні раніше здійсненим, могли знову нагороджуватися орденом Леніна та медаллю «Золота Зірка». Такої честі удостоїлися видатний радянський полководець Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков, славетні фронтові льотчики Іван Кожедуб та Олександр Покришкін.
Медаль «Золота Зірка» виготовлялася із золота вагою 21,5 грама.
Сьогодні ми публікуємо кореспонденцію журналістки Дарії Озерової про одного з Героїв Радянського Союзу, відважного бойового льотчика Івана Васильовича Пащенка, ім'я якого викарбувано золотими літерами на обеліску, установленому у сквері героїв-льотчиків, в Одесі. Живе він нині у місті Ярославлі. Нещодавно Іванові Васильовичу виповнилося 87 років.
Свій перший самостійний політ Іван Васильович здійснив у аероклубі 12 квітня 1940 року.
Але воювати йому довелося не з самого початку війни, хоча до Червоної Армії його призвали уже у 1940 році. Після навчання у Михайлівській авіаційній школі пілотів (ВАШП) в Особливому Київському окрузі, а пізніше у Ворошиловоградській військовій школі пілотів, у Краснодарському військовому училищі у травні 1944 року був відправлений на фронт.
Воював на Іл-2 у складі 707-го штурмового авіаційного полку 189-ї штурмової авіаційної дивізії 7-ї повітряної армії 3-го Українського фронту. Машини були високоефективними і наводили страх на супротивника. Недарма німці прозвали їх «чорною смертю».
Літаків такого типу не мала жодна армія. Як розповідає Іван Васильович, йому довелося після одного бою повертатися з більш як 80 пробоїнами від гармат. Але навіть у такому стані він довів машину до аеродрому. Одного разу у бою відірвалося колесо, але льотчик все одно зумів посадити свій Іл-2.
Іван Васильович брав участь у багатьох військових операціях. Війну він завершив на західному кордоні Угорщини з Австрією. Старший лейтенант Пащенко здійснив 130 бойових вильотів. 18 серпня 1945 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У його бойовій характеристиці від 14 квітня 1945 року записано: «Лично произвел 100 успешных боевых вылетов на самолете Ил-2 с боевым налетом 109 ч. 47 мин. На боевые задания летает с большим желанием в усложненных метеоусловиях, показывает высокое летное мастерство и умение в любых условиях боя – обстановки хорошо управлять вверенной техникой и руководить подчиненными экипажами». Далі у документі написано: «Лично сбросил по войсках, технике и узлам сопротивления противника 38650 кг бомб. Лично провел 4 воздушных боя с истребителями противника, сбил 1 Ме-109 и ФВ-190».
І.В. Пащенко нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни І і ІІ ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями.
Літак І.В. Пащенка підбивали шість разів. Але тільки один раз супротивникові вдалося збити Іл-2, яким керував наш герой. Сталося це на території Югославії. Підбитий літак зусиллям командира приземлився на воду, якою був затоплений ліс під час повені. Тоді Іван Васильович, дивом виліз у вузьку кватирку кабіни, що наповнювалася холодною водою. Врятував свого повітряного стрільця Іллю Даниловича Добриніна. Льотчиків знайшли югославські партизани і відправили їх до шпиталю.
У сім'ї Івана Васильовича святкують другий його день народження – 20 листопада, коли сталося щасливе порятування на землі Югославії. Після війни Іван Васильович далі служив у Військово-повітряних силах, завжди хотів саме літати. Служив в Одесі, звідки був відправлений на навчання до Військово-повітряної академії ім. Ю.О. Гагаріна у Моніно під Москвою, яку успішно закінчив.
В 1973 році у званні полковника він пішов у запас.
З Одесою зв'язок не пориває. Тут живе молодша донька Олена. Вона працює в редакції однієї з газет. У Івана Васильовича троє онуків і один правнук, які пишаються своїм героєм.
