Як ветерани до губернатора їздили
ТроєучасниківбойовихдійізРені– НінаСамарська, РостиславКаверзнєвтаЛеонідРевякінбулизапрошенідоОдесинасвятковузустрічізгубернатором. Своїмивраженнямивідцієїпоїздкивонипотімділилисяізусімазнайомими, розповідаючипросвійвояждесяткиразівнадень.
– Шлях, звичайно, був важким, – зізналася колишня фронтовичка Ніна Сергіївна Самарська. – це не жарт людині у моєму віці, а мені пішов 89-й рік, подолати за день 600 кілометрів! Приїздили до Одеси ветерани із усіх районів області – хто раніше приїхав, хто пізніше, і всі стояли і чекали під сонцем, тримаючись, що називається, за повітря, доки не пробило 12.00 і не запросили до зали. Так, я хочу зробити зауваження організаторам: потрібно було на території, де збиралися запрошені, завбачливо поставити в тіні стільці. Адже нам, колишнім фронтовикам, зараз під дев'яносто і за дев'яносто. Коли ми у своєму ренійському клубі «Ветеран» провадимо заходи, обмірковуємо кожну дрібницю, кожну деталь. Втім, не про це я хотіла розповісти.
Оскільки захід намічався урочистий, офіційний, ми їхали до Одеси у парадних костюмах – з орденами, медалями. По дорозі доводилося періодично зупинятися, щоб ковтнути свіжого повітря. На першій же зупинці у Татарбунарах, як тільки-но відчинили двері, нашу машину одразу обступили люди. З усіх боків чулося: «Наші дорогі, наші рідненькі, спасибі вам! Ви – справжні герої. Ви – Переможці!» Нам тиснули руки, нас обіймали, дякували, низько вклонялися люди, яких ми бачили вперше в житті. Прості жінки, які торгують на автостанції насіннячком, заробляючи собі на шматок хліба, пригощали нас попкорном, пиріжками, морозивом. Одна з них сказала: «Слава Богу, що ці п'ять років пройшли, і тепер по телевізору знову почали показувати радянські фільми про війну».
Зробили ми зупинку під Одесою, неподалік виявився якийсь базарчик. Дивимося, до нас із букетами чимдуж біжать жінки. Виявляється, вони торгували квітами неподалік, і, побачивши нас, ветеранів, – скоріше вітати. Завалили салон живими гвоздиками.
Коли на зворотньому шляху ми зробили зупинку під Маяками (наш водій хотів запитати, почому ранні огірки, – можливо, дешевші, ніж у Рені), до нашої машини знову кинулися незнайомі нам люди. Вітали із Днем Перемоги, обіймали, дякували. Деякі називали мене «ненькою» і говорили такі теплі, такі ласкаві слова, що просто до сліз довели. І кожний намагався нас чимось почастувати. Хто помідорами, хто огірками, хто ранньою полуницею, хто виноградом – чим торгували люди, тим з нами й ділилися щедро.
Зробили зупинку під Паланкою – і тут була та ж реакція. Якийсь чоловік висипав мені на поділ оберемок гарних червоних яблук.
І мені хочеться крикнути: спасибі вам, незнайомі люди, за ту теплоту, за ті слова, якими ви нас, ветеранів, обдарували! За те, що День Перемоги для усіх вас, як і раніше, святе та немеркнуче свято. За те, що ви пам’ятаєте, якою ціною завойовано мир. Для нас, ветеранів, це була головна нагорода, яку ми того дня одержали.
Антоніна ФОМІНА,власкор «Одеських вістей»,Рені – Одеса – Рені
Звучав переможний вальс...
Цикл заходів було проведено в Ізмаїлі під час святкування 65-річчя Великої Перемоги. У міських музеях розгорнуто виставки картин і документів, що розповідають про воєнний час, на адміністративному будинку Ізмаїльського морського торговельного порту відкрито меморіальну дошку на честь Героя Радянського Союзу Анатолія Лещева, який визволяв Ізмаїл у серпні сорок четвертого року. На стадіоні відбулося військово-спортивне свято. Понад триста ветеранів війни одержали ювілейні медалі. У міському Будинку культури ім. Т.Г. Шевченка і в Центрі національних культур відбулися урочистості, на яких вшановували ветеранів міста і району. Але, звичайно, найголовнішим стало святкування 9 Травня на міському майдані Перемоги, біля Вічного вогню.
Виступаючи перед присутніми, керівники міста і району, ветерани, представники військових підрозділів, що базуються в Ізмаїлі, говорили про мужність і героїзм воїнів. Вони тут, на рубежах Вітчизни, у далекому сорок першому, прийнявши перший бій, не тільки вистояли, але й завдали контрудару, захопили плацдарм на протилежному березі і утримували його, доки не надійшла команда відійти.
У сорок четвертому, очистивши Ізмаїл і Придунав’я від окупантів, моряки Червонопрапорної Дунайської флотилії розпочали славетний шлях по річці, визволяючи Белград, Братиславу, Будапешт, Відень... Тридцяти трьом морякам-дунайцям було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Їхні імена сьогодні носять вулиці Ізмаїла і судна Українського Дунайського пароплавства.
У військових діях брали участь і близько 16 тисяч жителів Ізмаїльського району. 2887 з них не повернулися з полів бойовиськ...
– Ми вдячні вам, нащадки, за те, що ви пам’ятаєте про наш подвиг, - сказав учасник Великої Вітчизняної війни, капітан другого рангу у відставці Олексій Іванович Желондок.
На майдан вийшли учні Ізмаїльського ліцею і актори зразкового театру «Солнечный лучик». Зазвучав переможний вальс. Закружляли пари. І не могли стримати сліз ветерани, дивлячись на молодь у гімнастерках часів війни.
Парадним маршем пройшли майданом нинішні воїни-прикордонники, моряки, курсанти, рота почесної варти.
Силами колективів художньої самодіяльності було дано на майдані концерт.
І потонув у квітах і вінках пам'ятник Воїнові-визволителю.
Урочисті заходи, присвячені ювілею Великої Перемоги, відбулися в усіх населених пунктах Ізмаїльського району.
Євген МАСЛОВ,власкор «Одеських вістей», м. Ізмаїл
