Скорочення військових частин та розвиток Українського війська передбачає не лише перехід на професійну армію, але й конверсію військового майна, баз, містечок.
За офіційними даними Одеської обласної державної адміністрації, у регіоні сьогодні 187 військових містечок, з яких понад 82 вже вивільнено. Передбачається, що 23 з них буде передано місцевим органам влади безкоштовно, 48 – реалізують за кошти і 8 – під забудову.
Втім протягом останнього часу уряд не давав жодної згоди на безоплатну передачу військового майна та земель. Міністерство фінансів відмовляло Міністерству оборони України в погодженні документів, посилаючись на необхідність наповнення спеціального фонду.
– Одеська обласна державна адміністрація неодноразово зверталася до Кабінету Міністрів та Міністерства оборони щодо прискорення передачі місцевим органам влади військових містечок. Проте цей процес йде дуже повільно, постійно гальмується, – розповідає начальник управління взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи облдержадміністрації Сергій Тронько.
На жаль, наслідком такого недержавницького підходу є розграбування державного майна, витрати значних коштів на охорону та утримання об’єктів, які в умовах хронічного недофінансування Збройних сил втрачають свою інвестиційну привабливість і перетворюються на свого роду «зону» для місцевих «стакерів» – розкрадачів майна. Як з цим бути?
Чимало цих проблемних питань не раз обговорювалися під час спільних нарад представників обласної держадміністрації та органів місцевого самоврядування, Південного оперативного командування, повітряного командування «Південь».
Пригадую, що під час останнього такого заходу йшлося про те, що військові містечка, які вивільняються під час скорочення й оптимізації Збройних сил, разом із житловим фондом та об’єктами соціально-культурної сфери слід передати територіальним громадам. Натомість треба зняти з військового відомства завдання щодо наповнення спеціального фонду Держбюджету та фінансувати Міноборони тільки за загальним фондом. При цьому зобов’язати органи місцевої влади і будівельні організації допомогти армії розв’язати житлову проблему. Але – «віз і нині там»…
Також серйозною проблемою є те, що військові містечка та житловий фонд передаються цивільним без передачі земельних ділянок під ними.
На думку Сергія Тронька, неврегульованість питань, пов’язаних із земельними відносинами, спричиняє виникненню великої кількості правових суперечок між органами влади на місцях та військовим відомством щодо їх використання. Адже земельні ділянки Міністерства оборони України стоять роками вивільнені, проте не використовуються за призначенням та не передаються місцевим органам влади, що також спричиняє соціальне напруження серед населення регіону. Так, найбільшу стурбованість викликають земельні ділянки у містах Білгороді-Дністровському, Котовську.
До речі, житловий фонд Міністерства оборони України, який розташований на території області та планується до передачі, становить 188 будинків на 4300 квартир.
– На жаль, передача його місцевим органам влади фінансується не в повному обсязі та несвоєчасно, – констатує мій співрозмовник.
І прикладів таких безліч. Ось один з них. Петрівська селищна рада Іванівського району ще у 2003 році прийняла від Міністерства оборони житловий фонд. Планувалося майновий комплекс колишнього військового аеродрому передати у власність територіальної громади селища Петрівки, в рахунок проведення рекультивації аеродромного комплексу та компенсації за переданий житловий фонд. У 2005 – 2006 роках це питання було розглянуто на рівні Кабінету Міністрів, Міністерства оборони України, інших міністерств та відомств. У листопаді 2005 року Міністерство фінансів України запропонувало здійснювати передачу цього комплексу на платній основі, наслідок такого рішення нульовий!
З 2006 року через недостатнє фінансування не приймається до комунальної власності житловий фонд колишніх військових містечок №№ 65, 66, 67, 72 у селі Шабо Білгород-Дністровського району. Від цієї невизначеності страждають і військовики, які не можуть закінчити передачу цього житлового фонду до селищної ради…
Вникаючи у проблеми конверсії військового майна, баз, містечок, спадає на думку, що в країні просто нема кому займатися зміною цільового призначення колишніх військових об’єктів, а звідси і цей хаос.
Чи є вихід із цього замкнутого кола, а можливо, не вистачає законодавчої бази?
Пояснити ситуацію я попросив генерального директора Державного підприємства «Укрспецконверсія» Юрія Конюхова.
– Парадокс у тому, що саме наше підприємство, поряд з іншими, мало займатися конверсією, – розповідає Юрій Максимович. – Протягом 2003 – 2005 років в результаті продуманих конверсійних заходів ми заробили в гаманець держави понад 5 мільйонів гривень. Існує і непогана законодавча база. Для цього потрібно лише ознайомитися з Постановою Кабінету Міністрів України № 81, від 18 січня 2003 року. Там є чітка, продумана програма конверсії, з врахуванням досвіду інших країн.
Проте з 2006 року програма конверсії військових об’єктів на Україні була «тимчасово» припинена нібито для удосконалення механізму. З того часу вона не діє. Хоча, на думку мого співрозмовника, є позитивний європейський досвід. У таких країнах, як Польща, Румунія, Болгарія, Словаччина, конверсія постачає гроші до бюджету, дає робочі місця людям. І що важливо – друге життя колишнім військовим містечкам.
А який взагалі механізм дій при конверсії військових містечок?
– Ще в 2004 році ми пропонували розділити військові об’єкти залежно від розвиненості інфраструктури і інвестиційної привабливості на три групи, – говорить Юрій Конюхов, – привабливі для інвестицій; периферійні містечка, в яких військова частина є основним працедавцем; містечка, що розташовані далеко від значних населених пунктів (в основному, колишні бази ППО, ВПС, Ракетних військ).
На думку фахівця, проблем з конверсією військових містечок першої групи, як правило, не виникає. Покупці та інвестори знаходяться досить швидко. А ось військові об’єкти другої і третьої груп практично нікому не потрібні. Ними і мають займатися підприємства на зразок «Укрспецконверсія». Схема передбачає приведення будь-якого військового об’єкта до ознак товару (тобто оформлення земельної ділянки, майна у власність, його реальну оцінку).
Ця велика робота, звичайно, вимагає значних коштів, але у підсумку підприємство, яке займається конверсією, отримує повний комплект документів, дуже важливий для інвестора або покупця.
– І якщо буде прийнято рішення про реалізацію військового об’єкта, і є ці документи, – упевнений мій співрозмовник, – необхідно лише подати заявку фірмі, яка уповноважена провадити аукціони. Структура, яка перемогла, перераховує гроші, при цьому 90 відсотків з них йдуть на рахунки Міністерства оборони.
Хіба це не вигідно державі? Отже, є механізм та законодавча база, і для розв’язання цього гордієвого вузла конверсії потрібна лише державна воля!
