У 2008 році єврорегіон «Нижній Дунай», який поєднує прикордонні території Румунії, України та Молдови, відзначив своє 10-річчя. Здавалося б, за такий термін місцеві жителі мали відчути конкретні результати роботи цієї міжнародної структури. Однак насправді для більшості людей єврорегіон, як і раніше, залишається якимось аморфним проектом: майже ніхто не розуміє, що це таке, навіщо він потрібен і яка від нього користь. Чому ж так склалося? Відповісти на це запитання не настільки просто, як може здатися рядовому обивателю.
Україна –
погана учениця Європи?
У березні 2009 року єврорегіон був перетворений на Асоціацію транскордонної співпраці «Єврорегіон Нижній Дунай», який набув статусу юридичної особи. До Асоціації увійшло вісім учасників: Галацька, Тульчинська, Бреїльська повітові ради Румунії, Кагульська та Кантемирська районні ради Молдови, Одеська облдержадміністрація, Одеська облрада та Ренійська райрада України. Як відзначив із цього приводу голова Одеської облради Микола Скорик, єврорегіон «із клубу за інтересами перетворився на організацію, яка може реально претендувати на європейські гроші і реалізовувати спільні проекти». Із обговорення цієї тези і почалася наша розмова із директором Агенції транскордонної співпраці єврорегіону «Нижній Дунай» (м. Ізмаїл) Ігорем Бабаяном та юрисконсультом Агенції Валентином Строя.
– Не маючи чіткого правового статусу, єврорегіон не міг самостійно залучати кошти за програмами Євросоюзу, – говорить Ігор Віталійович. – Тепер же, коли Асоціація стала юридичною особою, її учасники одержали можливість подавати різні проекти на розгляд ЄС для подальшого фінансування. Минулого року стартувала програма тристоронньої співпраці «Румунія – Молдова – Україна», розрахована до 2013 року. Вона передбачає три пріоритетні напрями. Перший – економічний розвиток, зокрема підтримка туризму, малого та середнього бізнесу; другий – розв’язання екологічних та санітарних проблем; третій – активізація культурних та гуманітарних зв'язків між регіонами-сусідами, стимулювання інститутцій громадянського суспільства тощо. Один із проектів у контексті даної програми спрямований на те, щоб розвивати наші навички щодо написання та реалізації проектів. По суті, це навчальна ініціатива. Вона так і називається: зміцнення організаторських здібностей тих, хто буде залучений до діяльності Асоціації. Таким чином, якщо говорити простою мовою, після 10 років існування єврорегіону Євросоюз, як і раніше, ставиться до України та Молдови, як до учнів, доля яких – брати участь у проектах щодо написання проектів. Як це не сумно, але багато у чому ми усе ще тупцюємо на місці...
І. Бабаян нагадав, що у 2007 році закінчилася широкомасштабна європейська програма ТАСІS, основна ідея якої полягала у тому, щоб допомогти «відсталим» країнам Східної Європи наблизитися до європейських стандартів. Але, як висловився директор Агенції, «українська сторона показала не найкращі підсумки». За його словами, «проектів було багато, але користі від них – мало».
– Треба розуміти, що програма ТАСІS більше стосувалася України, і це, скажемо так, маленькі гроші, – далі говорить Валентин Строя. – Для Румунії існують інші інструменти фінансування. З тієї простої причини, що Румунія – член ЄС. В Україні програма ТАСІS охоплювала чотири області – Одеську, Чернівецьку, Івано-Франківську і Закарпатську. Отож, останній конкурс проектів для цих областей передбачав фінансування у розмірі 4 мільйони євро, тобто, лише по одному мільйону на кожну область протягом трьох-чотирьох років. Для Румунії ж, як для члена ЄС, виділялося удесятеро більше – близько 40 мільйонів євро. Проекти подавалися у партнерстві з Україною (так належить), але гроші витрачалися винятково на території Румунії. Проте деякі проекти вдалося реалізувати і в Україні. Наприклад, разом із облводгоспом було створено транскордонну систему оповіщення про повені на Дунаї. Центр регіональних досліджень, розташований в Одесі, виграв ґрант, на який було придбано відповідне устаткування для Дунайської гідрометобсерваторії. Аналогічне устаткування закупив і румунський біосферний заповідник «Дельта Дунаю».
Як відзначив В. Строя, ще один проект був спрямований на розвиток сільського зеленого туризму. Зокрема, Одеська обласна організація підтримки села у межах програми ТАСІS виграла грант на 600 тисяч євро. Ці гроші були витрачені на створення GPS-карти туристичних об'єктів у сільській місцевості Одеського регіону та електронної бази даних щодо таких об'єктів, а в селищі Комінтернівському відкрився великий інформаційно-туристичний центр. Але це ще не туристичний бізнес як такий, а, образно кажучи, інформаційний трамплін для інвестицій до цієї галузі.
Румунам – фінанси,
а нам – «романси»?
– Проблема – не в єврорегіоні. Проблема – у нас самих, – пояснює В. Строя. – Нас ніхто не обманює, не морочить нам голову. Просто ми не вміємо, а найчастіше, не хочемо діяти за європейськими стандартами. У нас дуже мало організацій, які могли б грамотно писати проекти, вигравати конкурси і одержувати гроші на реалізацію конкретних програм. Адже фінансування по лінії ЄС виділяється за принципом відкритого тендера. І кошти одержує лише той, хто може довести свою здатність ефективно та сумлінно ними розпорядитися. Це, до речі, насамперед, стосується наших органів влади – саме вони поряд із громадськими організаціями можуть подавати проекти. Але як наші чиновники поводяться на семінарах, організованих європейцями? Сидять, слухають, щось записують, але, найчастіше, робити нічого не хочуть. У «кращому» випадку наші проекти не витримують конкуренції. Відповідно, нам не виділяється фінансування. А потім простий народ запитує: «Де ж гроші від Євросоюзу? Де користь від єврорегіону?»
Що ж стосується великих обсягів фінансування проектів у Румунії (сотні мільйонів євро), то, як уже було відзначено, ця країна одержує кошти зі структурних фондів як член ЄС. Лише на один причал для яхт у Галаці було витрачено 1 мільйон євро, не говорячи вже про спорудження нових доріг та інших об'єктів. Але єврорегіон не має до цих грошей жодного стосунку. А у цілому в 2009 році Євросоюз виділив Румунії понад 3 мільярди євро. Румуни навіть не змогли освоїти ці гроші повністю! У той же час треба враховувати той факт, що членський внесок Румунії до загального бюджету Євросоюзу перевищує ті суми, які вона одержує від ЄС у вигляді грошей на розвиток.
– Реальний результат можуть забезпечити, насамперед, великі інфраструктурні проекти та інвестиції, – підкреслює І. Бабаян. – Що цікавить Одеську область як учасника єврорегіону? Звичайно ж, будівництво доріг, модернізація об'єктів водопостачання та каналізації, утилізація сміття тощо. Але, знову ж, проблема виникає саме з української сторони. Справа в тому, що одна із обов'язкових умов здійснення інфраструктурних проектів на гроші Євросоюзу – це співфінансування, тобто, фінансова участь українських органів влади. Мінімальний обсяг співфінансування – 10 відсотків від бюджету проекту. Нібито цілком прийнятна умова. Але за українських реалій вона, як правило, перетворюється на непереборну перешкоду. Припустимо, проект розрахований на 3 мільйони євро. Виходить, український орган влади, який бере участь у ньому, повинен зі своєї сторони вкласти 300 тисяч євро. Але чи може, скажімо, Ізмаїльська міськрада або Ренійська райрада виділити такі гроші із місцевого бюджету? Це дуже проблематично. А якщо проект не на 3, а на 10 мільйонів євро? Тут вже навряд чи знайдеться український орган влади, який погодиться на співфінансування. До того ж ніде правди діти: в Україні головною перешкодою на шляху євроінтеграції залишаються корупція та непередбачувана бюрократія.
Ото вже ці «стратеги»...
Безумовно, низька результативність української участі в міжнародних інтеграційних процесах – це, значною мірою, «заслуга» неефективної бюрократичної машини нашої країни. Однак справедливості заради треба відзначити, що самі європейці у своєму прагненні до транскордонної співпраці переслідують аж ніяк не доброчинну мету.
У січні минулого року Європарламент за ініціативою депутата від Румунії Адріана Тікеу звернувся до Єврокомісії із проханням розробити до 2011 року «Європейську стратегію для Дунайського регіону». Основний напрям Стратегії – міжрегіональна взаємодія з розвитку транспортної інфраструктури та енергетики. При цьому передбачено, що будь-які проекти у цих галузях повинні суворо оцінюватися з погляду можливого впливу на екосистему дельти Дунаю. На думку депутата Одеської облради В'ячеслава Страшиліна, діяльність румунських депутатів Європарламенту та активність у питанні розробки Стратегії МЗСу Румунії дають підстави думати, що країна-сусідка використовує будь-які можливості щодо залучення європейських інституцій для натиску на Україну. Навіщо? Для боротьби проти українського ГСХ Дунай – Чорне море.
Доводячи цю версію, В. Страшилін посилається на виступ європарламентарія Йосифа Матули, який закликав Євросоюз «долучитися до збереження екосистеми дельти Дунаю, зокрема шляхом остаточного зупинення робіт на каналі Бистре». Про кардинальну техногенну реконструкцію румунської частини дунайської дельти та екологічних наслідків цих робіт ніхто і не згадує. Чи не тому, що Румунія – «своя» для ЄС? Тоді як Україна – чужа. Незважаючи на усі єврорегіони, асоціації та стратегії.
