Шановні журналісти!
Прийміть найщиріші привітання з нагоди вашого професійного свята!
Сьогодні я маю чудову нагоду для того, щоб висловити вам слова вдячності та поваги за вашу важку щоденну працю, без якої неможливо уявити динамічний розвиток суспільства.
Професія журналіста завжди вимагала мужності, великої енергії та особливого таланту. А на шляху України до стабільності та європейських стандартів життя особливо важливими виявляються такі риси, як відчуття міри і справедливості, прагнення відшукати зерно істини у всіх аналізованих явищах і процесах.
Ваша діяльність активно сприяє налагодженню порозуміння між всіма верствами населення та соціальними групами, між владою та громадянами, створює можливість для публічного діалогу в суспільстві.
Від ваших зусиль залежить рівень висвітлення діяльності, а відтак – і якості роботи органів влади. І я щиро дякую вам за конструктивну позицію, за розуміння поточних проблем та перспектив розвитку регіону.
Переконаний, що в майбутньому, як і сьогодні, в своїй роботі ви будете виходити з інтересів громадян, розумінь професійної честі та моралі.
Щиро бажаю вам нових перемог, всіх можливостей для зростання і самореалізації, визначних досягнень на благо Одещини та України.
Міцного здоров’я, щастя і благополуччя вам та вашим родинам.
Голова Одеської обласної ради
М. СКОРИК
ФедераціяпрофспілокОдеськоїобластіщировітаєжурналістівізпрофесійнимсвятом
Одеська журналістика розкрила і зростила чимало обдарованих творчих особистостей, відомих та затребуваних на усіх континентах. Без ваших публікацій, які вирізняються своїм баченням факту, події, новизною подачі, інформаційною насиченістю сьогодні неможливий рух нашого суспільства до удосконалення та розвитку.
Бажаю вам творчих злетів, натхнення, щастя, здоров’я, благополуччя, популярності та поваги читачів.
Голова Федерації профспілок Одеської області
В. БУРАТИНСЬКИЙ
Шановніжурналісти!
Від імені колегії ГУМВС України в Одеській області, особового складу органів та підрозділів внутрішніх справ та мене особисто прийміть щирі вітання з нагоди професійного свята Дня журналіста України!
Сучасний світ неможливо уявити без сумлінної діяльності працівників мас-медіа. День журналіста – це не лише професійне свято працівників засобів масової інформації. Це свято загальнонародне, тому що важко представити сучасне суспільство без інформації, без засобів її передачі, без професійного погляду на події і факти нашого життя.
Висловлюю вам щиру подяку за допомогу у висвітленні діяльності органів внутрішніх справ Одещини. Сподіваюсь, що наша співпраця буде ще тіснішою та плодотворнішою.
З нагоди свята від усієї душі бажаємо подальших успіхів у благородній справі, якій ви себе присвятили, вірності кращим традиціям та принципам журналістики, успіхів в усіх починаннях. Зичимо міцного здоров’я, щастя, наснаги, добробуту і благополуччя, незгасної енергії, стійкості та цілеспрямованості.
Нехай буде гострим та потужним ваше журналістське слово, направлене на благо народу незалежної України!
З повагою,
начальник ГУМВС України в Одеській області
М. ЯЦКОВ
Любі друзі-колеги!
Змінюється багато чого, і з'являється нове у нашому житті. Змінюються пріоритети і уточнюються вектори інтересів. І в журналістиці – теж, як завжди і скрізь – поруч зі статечними та визнаними ветеранами-корифеями усе частіше з'являються молоді, завзяті та амбіційні дебютанти. І погляд у них гострий, і перо жваве, і за словом до кишені не полізуть… Відомо ж: спочатку було Слово. Слово, яке стало нашою з вами і зброєю, і знаряддям, і козирем.
Так, це правда: ми обов'язково відзначаємо наш день, лише от особливість нашого свята – у тому, що і цього дня ми працюємо. Тому що життя триває, і зупинки у ньому не передбачені, а про усе, що відбувається навколо, треба негайно розповісти читачам, телеглядачам, радіослухачам.
У кожного з нас – родина, дружини та чоловіки, діти і онуки, батьки. І у кожного з нас – далеко не завжди богатирське здоров'я, зовсім не золоті копальні у кишені, зовсім не безхмарний будень. Адже така штука життя, що у ньому при усьому бажанні гладесенько - рівнесенько не буває.
Та, проте, у день урочистостей – зі святом! Із нашим професійним святом, добрим, по-літньому теплим і по-одеському щирим!
Здоров'я, здоров'я і здоров'я вам, а отже – безмежних сил у вічному пошуку та вдалих знахідок у цьому пошуку. Нових яскравих публікацій і сюжетів!
І нехай хоча б цього дня, дорогі побратими за професією та за духом, знайдеться для кожного з вас і вдячне слово читачів, глядачів і слухачів, і непомітна, але така необхідна домашня сімейна усмішка!
Голова правління Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України
Ю. РАБОТІН
Шановні друзі!
Обласна Рада миру тісно і плідно співпрацює із засобами масової інформації. Ми, миротворці, на власні очі переконуємося у тому, що саме журналісти багато в чому формують громадську думку, оперативно відображують реалії нашого повсякденного життя на сторінках газет, журналів, по радіо і телебаченню. Втішно, що у полі зору журналістів постійно перебувають проблеми, пов'язані з миротворчою діяльністю. Вони самобутньо і яскраво пропагують ідеї миру, добра і злагоди між людьми. І нехай у цій шляхетній справі всіх працівників ЗМІ супроводжує натхнення, творчі успіхи і визнання читачів, глядачів і слухачів.
Від імені Одеської обласної Ради миру і від себе особисто бажаю всім, хто присвятив життя журналістиці, міцного здоров'я, миру і добра.
Зі святом вас, шановні друзі! Щастя і добробуту!
Герой України, голова Одеської обласної Ради миру, Почесний громадянин міста-героя Одеси
В. ФІЛІПЧУК
Шановні журналісти газети «Одеські вісті»!
Дозвольте сердечно привітати вас з професійним святом – Днем журналіста України!
Витримавши непрості випробування сьогочасної дійсності на відповідність стандартам якості журналістики, ваш творчий колектив залишається вірним Правді, Сумлінню і Совісті.
Завдяки об’єктивному й неупередженому висвітленню життєдіяльності нашого суспільства, ви допомагаєте встановити надійний зв’язок між захисниками Батьківщини та громадськістю. Особливо важливим є те, що сьогодні представники засобів масової інформації приділяють чимало уваги правдивому і глибокому висвітленню військових питань.
Щиро вдячні вам за високий професіоналізм, об’єктивність та неупередженість у роботі.
У день професійного свята хочу щиро побажати вам любові та поваги від наших громадян, невичерпного творчого натхнення, справжніх журналістських успіхів, прихильного і вдячного читача.
З повагою,
командувач Південного оперативного командування
генерал-лейтенант
П. ЛИТВИН
Святковогоднякожномужурналістовізгадаєтьсяпочатокйоготворчогошляху, цікавівідрядження, пам’ятнізустрічі, першіпублікації. Як згадалися вони і нашим колегам з «Одеських вістей».
І винесли коні вороні на журналістську стезю
Перше фото, розміщене на сторінці газети, як перша любов, запам’ятовується назавжди. А то був ще й невеличкий репортаж – кілька фотографій з текстівкою – розповідь про аукціон племінних коней у селі Пужайковому Балтського району, який надрукувала районна газета «Хлібороб».
Ця пам’ятна для мене подія сталася влітку 1988 року. Тоді якраз закінчив Ізмаїльський педінститут, факультет іноземних мов, і був призначений педагогом у Любашівську середню школу № 1.
За плечима вже була дворічна фотопрактика (взяв у руки свій перший фотоапарат «ФЕД» після народження доньки Світлани, у 1986 році). Того пам’ятного літа в одній з обласних газет прочитав оголошення про аукціон, що відбудеться у селі Пужайковому, і загорівся бажанням з’їздити. З собою прихопив десять котушок чорно-білої фотоплівки і вже добре освоєний «Зеніт-11». Добирався поїздом, автобусом, попутками, а вже у селі віднайшов стадіон-іподром, де згодом і розгорілося аукціонне дійство.
Прекрасні граціозні скакуни, кобили з лошатами, ваговози були лотами виставки-аукціону. Хвацькі наїзники з сільської школи верхової їзди демонстрували свою майстерність. Дітвора отримувала задоволення від катання на поні. Потім розпочалися торги. За племінних коней давали від кількох тисяч до кількох десятків тисяч радянських карбованців. І скажу, що ті коні були того варті…
Відзнявши плівки до останньої котушки, сповнений вражень, повертався попутніми машинами додому, де поспішив у сарай (там влаштував фотолабораторію), щоб побачити результат.
Надрукувавши всі кадри, відібрав кілька фотографій, зважився і поніс до редакції. А через тиждень свій перший фоторепортаж побачив на сторінці «районки»…
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей»
Без натхнення не обійтися!
Так розпорядилася доля, що в журналістику прийшла працювати, закінчивши професійно-технічне училище. Отримавши диплом кваліфікованого робітника, вже наступного дня вранці поспішала до редакції районної газети «Новини Фрунзівщини». Тоді мені, 17-річній дівчині, це здавалося фантастикою. Усі мої сумніви – «чи зможу?» редактор Віктор Васильович Фалка (на жаль, нині покійний) миттю розвіяв, промовивши:
– Душу журналіста відчуваю на відстані.
Звісно, взяти на роботу вчорашню школярку, яка не має ні відповідної освіти, ні досвіду роботи в журналістиці, було деяким ризиком для редактора. Та вже пізніше я дізналася, що рекомендувала мене дружина Віктора Васильовича, Алла Олексіївна. Вона деякий час викладала у нашому класі українську мову та літературу.
Одразу ж, з першого дня роботи, я отримала завдання написати матеріал про те, як відпочиває молодь. Процес збирання інформації був легким, адже походи до Будинку культури, на дискотеки, в кіно та різноманітні розважальні заходи були постійними у нашій молодіжній компанії. А от з узагальненням матеріалу та викладом його на папір виникли деякі труднощі. Адже це був не шкільний твір. Тоді я вперше відчула справжні муки творчості. У колективі редакції працювали досвідчені журналісти, аси своєї справи, і коли я бачила, як за короткий час з-під кулькової ручки просто «вилітали» їхні статті, моєму подиву не було меж.
Пам’ятаю, довгенько я сиділа над написанням свого першого матеріалу. І редактор, і моя колега Поліна Миколаївна Кириленко, з якою ми сиділи в одному кабінеті, терпляче допомагали робити перші кроки в журналістиці. Рекомендували писати просто й дохідливо, але так, щоб було цікаво і людині з вищою освітою, і доярці. Цього принципу намагаюся дотримуватися й сьогодні, здобувши вищу освіту журналіста та маючи 15 років стажу роботи в газеті. Тепер з висоти досвіду розумію, що в нашій професії, як і в будь-якій справі, потрібне звичайне вміння, добре знання свого ремесла. Хоча, звісно, у багатьох моментах без натхнення, коли душа, як актор, перевтілюється в людей, про яких пишеш, бере на себе їхні переживання, не обійтися.
Олена ХАРЧЕНКО, Фрунзівський район
Іван киває на Петра...
Це було понад півстоліття тому. Мене, вчорашнього випускника середньої школи, запросили працювати до районної газети «Колхозная правда». Рука завмирала, побачивши перо і жовтий (білого не було!) аркуш паперу.
Але мене прийняли до дружного колективу досить доброзичливо. Тепер-то я розумію, що до газети у Новоіванівському районі (був такий в Одеській області до 1963 року) дипломовані фахівці не дуже-то поспішали...
Довелося і професійне ремесло опановувати, і до таємниць сільського господарства вникати. Допомагали колеги: Лідія Михайлівна Миронова – випускниця Ленінградського університету, Едуард Іванович Григор'єв, автор книжки про Татарбунарське повстання, Петро Данилович Крейтор, який приїхав з Києва, Яків Павлович Теплицький – мій прямий «начальник», завідувач відділу.
Добре пам'ятаю перше відрядження до далекої Голиці, тепер Болградського району. Привернув мою увагу пункт з приймання молока. Причому привернув... поганими запахами, що поширювалися на всю округу. Це сьогодні я розумію, що такий пункт – без холодильної камери, без належного водопроводу та водовідводу – не мав права працювати! Але тоді, «з причини бідності», усе дозволялося.
Керівники молокопункту своєї провини ні в чому не вбачали і всі проблеми адресували молокозаводу з райцентру. А там стали посилатися то на колгосп, то на сільську раду. Ця тяжба тривала не перший рік. Так з'явилася моя перша кореспонденція «Іван киває на Петра».
…А потім були привітання колег, виклик на бюро райкому партії і стягнення з недбайливих керівників.
Степан СЕРБІНОВ,«Одеські вісті»
«Смерть паразитам деревини!»
Одним з найперших моїх завдань в Ізмаїльській районній газеті «Ленинский путь» було – опрацювати лист позаштатного кореспондента Галини Іванівни Москаленко. Галина Іванівна працювала у відділі сільського господарства Ізмаїльського консервного заводу – був такий свого часу. І, як пиріжки пекла, постачала до редакції інформації. Про сільгоспзаходи у радгоспах, які входили до зони обслуговування заводу.
Завідувач відділу сільського господарства газети Леонід Борисович Майлер вручив мені листа і зажадав його терміново опрацювати. Я на все життя запам'ятав текст цього листа з трьох рядків. Ось він:
«Во втором отделении совхоза имени Кирова на острове Кислицкий идет обработка садов. Летит стальная стрекоза, и из ее брюшка прыскает ядовитая жидкость. Смерть паразитам древесины!»
Леонід Борисович, побачивши, що я сміюся, єхидно посміхнувся і сказав: «А тепер – за роботу!» Поспілкувавшись з плановиками, довідався цифри, які були додатково потрібні, та імена. Інформація вийшла під нудним заголовком «Идет обработка садов». А мені так хотілося зберегти заголовок автора – «Смерть паразитам древесины!»
Давно немає серед нас Галини Іванівни, немає фактично і консервного заводу, розвалилися радгоспи, викорчували на острові сади. Передчасно пішов з життя і мій перший учитель у журналістиці – Леонід Борисович Майлер. А у пам'яті живе перший лист сількора, людини надзвичайної долі, яка написала до газети безліч листів. Ну, а те, що ми, новачки, потім мучилися над ними – та це ж було нашим святим обов'язком! Це було найкращим навчанням!
Євген МАСЛОВ,власкор «Одеських вістей»
