Маленька, сухенька, вона стояла на пероні, чекаючи на електричку, як і сотні інших пасажирів. Тільки хвилювалася дуже, періодично поглядаючи на великий, чоловічий, годинник. Картату господарську сумку бабуся поставила близько від колії. Поїзд наближався, але вона не поспішала відійти на безпечну відстань. Я, не витримавши, схопила її за руку і відсмикнула її назад, злякавшись, що знесе вітром прямо на очах. Вона лише мило посміхнулася.
У вагоні ми виявилися сусідками.
– Далеко їдете?
– Ні, доцю, до станції Димитрове, що під Веселим Кутом.
– Що ж ви сумку таку тяжку тягнете?
– Ось в Роздільній купила дешевше горілку, та й везу перепродати п’яницям сільським. Пенсію одержую, як учасниця бойових дій, доплату до неї, але її не вистачає. Газу природного в селі немає. Купуємо балонний. Дрова, що в минулому році закупила, за цю морозну зиму всі спалила. На наступну, якщо доживу, не знаю, де буду шукати їх. Лісопосадки вирубали, хмизу навіть не набереш. Так само бідкаються і мої односельці. Колись наше село було впорядковане, з заасфальтованими дорогами, крамницею, ФАПом. Зараз з майже ста дворів лишилося шістнадцять хат, де ще живуть люди. Решта – хто помер, хто виїхав ближче до міста. А такі, як я, кому нікуди йти, живуть, якщо це можна назвати життям. Маю 86 років. І от у такому віці залишилась одна, як перст, хоча мала двоє синів. Виходить, пережила їх. Тільки навіщо? Стала погано бачити. На операцію грошей не назбираю. З Великомихайлівського району запропонували влаштувати мене до Будинку для старих людей, але аж у Криму, сказали, що тут місць немає. Та я ніяк не наважусь. Адже, якщо виїду, я ж не зможу на могилку до меншенького синочка ходити. Хто її догляне? Старший син похований у Кривому Розі, там мешкає його колишня дружина. За нього я спокійніша, а менший…
Всю дорогу бабуся розкривала свою душу зовсім чужій людині. Їй всього і потрібно було, щоб її хтось вислухав, поспівчував. Пасажири прислухалися, тяжко зітхали, розуміючи труднощі самотньої бабусі.
На станції вона повільно зійшла на перон, закинула на худеньке плічко свою ношу, і несподівано послала повітряний поцілунок чи то конкретно одній людині, чи то всім пасажирам вагона, чи то усьому світу.
