Набір висоти
– Військове ремесло буває руйнівним. Я працюю фельдшером і знаю, як важливо прийти на допомогу у важку хвилину, а часом і життя врятувати. Обирай сам, хоча у тій чи іншій професії можуть бути небезпеки, біль, кров і смерть...
Три десятки років минуло з тієї пам’ятної розмови. Сьогодні лікар вищої категорії Ігор Петрович Десятник очолює Білгород-Дністровську міську лікарню. Останнім часом медичну діяльність успішно поєднує з адміністративною службою. Причому уже 16 років завідує урологічним відділенням. Робочий день розпочинає о 7.00. За тиждень практикує до трьох і більше операцій різної складності. У його теперішньому житті досить професійного екстриму, про який мріялося у молоді роки.
День медичного працівника, як професійне свято, головлікар Білгород-Дністровської міськлікарні Ігор Десятник зустріне 25-й раз. Додаткових турбот буде чимало. Святкового дня потрібно приділити увагу і ветеранам, і персоналу міськлікарні, перебувати у підвищеній «бойовій» готовності, відповідаючи за всі структурні підрозділи багатопрофільного медзакладу.
– Ділові і людські якості Ігоря Петровича безперечні, – говорить про нього Станіслав Іванович Ковальчук, заступник Білгород-Дністровського голови, у минулому головлікар обласної психлікарні № 4. – Не кожному до снаги так довго нести подвійне навантаження головлікаря і завідувача відділу. Головне, він професіонал у медичній справі, якій присвятив своє життя. Рік тому у міськлікарні, яка надає кваліфіковану медичну допомогу жителям міста, відбулася реструктуризація. До складу влилися нові медичні підрозділи: пологовий будинок і стоматполіклініка. Слід відзначити, що Десятник виявився дуже талановитим адміністратором, якому вдалося професійно і вчасно вирішити багато виниклих питань, привести документацію і лікувальну мережу у відповідність з вимогами нормативної бази. Зараз період становлення нового закладу проходить адекватно.
Згадуючи про реструктуризацію, сам головлікар міської лікарні стверджує, що саме вона дозволила колективу вижити і сьогодні працювати повноцінно. Адже у процесі реформування зекономлена щорічна сума у 2,5 мільйона гривень.
– Головне, не постраждав кадровий потенціал, – підкреслює Ігор Десятник. – Зараз добрий фахівець цінується на вагу золота. Хірург, наприклад, навчається своїй справі десять років, для опанування інших лікарських спеціальностей потрібно трохи менше. А у підсумку лікарі одержують принизливу зарплату. Роздобути для лікарні талановитого лікаря досить непросто.
Волею долі, залишившись у міськлікарні єдиним провідним урологом, Ігор Петрович готує надійного спадкоємця. Пліч-о-пліч з ним трудиться молодий лікар Микола Леонідович Россошник. У педіатричному, травматологічному та інших відділеннях також працюють недавні випускники медвузів.
Як з роками кристалізується медична майстерність, Десятник знає з особистого досвіду. Після закінчення медінституту та інтернатури працював ургентним хірургом. Його особливий лікарський і людський талант відчула (і не помилилася!) тодішня завідувачка урологічного відділення Лариса Романівна Жовтая. З її легкої руки і завдяки підтримці професора з Одеси Федора Івановича Костєва згодом закінчив навчання у Київському інституті удосконалення із спеціалізації урологія. Неоціненний досвід провідних урологів Білгород-Дністровської райлікарні Василя Георгійовича Касапа, Віталія Олександровича Сясіна, Лариси Романівни Жовтої допомагали Десятникові з 1986 року вдосконалювати знання і практичні навички. Сьогодні Ігор Петрович добрими словами згадує своїх адміністративних наставників: Віктора Аксентійовича Покитка та Валентину Василівну Загребіну, які допомогли йому опанувати науку управління.
– Запитуєте, який наш головний лікар? – посміхаються у відповідь медсестри урології. – Пішли, самі побачите.
І розповідають таку історію. Понад десять років тому один з пацієнтів Десятника з вдячністю за лікування приніс екзотичний кактус. Персонал одразу визначив його як квітку Ігоря Петровича. Поливали по черзі. Сьогодні рослина майже досягла триметрової висоти. Його верхівка стелиться під стелею вестибюля урологічного відділення. У порівнянні з іншими кімнатними рослинами кактус вражає величчю, життєстійкістю й завзятістю.
– Наш Ігор Петрович такий же сильний як ця квітка, – відзначають співробітники. – Навіть не сумнівайтеся, йому ще рости і рости!
Тетяна ГУРІЧЕВА,власкор «Одеських вістей», м. Білгород-Дністровський
Пілот – добре, а лікар – важливіше
Написати про лікаря-дерматовенеролога Ширяївської ЦРЛ Володимира Чернегу запропонували пацієнти. Щоб з’ясувати дещо про цього фахівця, звернулась до головного лікаря Ольги Волкової. Ольга Миколаївна сказала:
– У нас усі працівники чудові, та Володимир Іванович справді якийсь особливий. Можна сказати, унікальний. Зараз і самі в цьому переконаєтесь. Його покликали, зараз він прибіжить.
Коли до кабінету головного лікаря не увійшов, а таки «вбіг» чоловік, який явно переступив пенсійний вік, була вражена. Як виявилось, що Володимиру Івановичу Чернезі пішов 71 рік. Було чому подивуватися.
Про себе розповідати нічого не захотів. Про роботу говорив досить скупо, але із захопленням. За коротких кілька хвилин спілкування кілька разів поривався бігти, бо на нього чекали пацієнти. Та ще зо два рази підходила медсестра, аби щось з’ясувати.
– У Вашій родині були лікарі?
– Ні. Я перший.
– Це була шкільна мрія, чи так розпорядилася доля?
– Я мріяв стати льотчиком. Та 17-річним тяжко захворів. Довелося робити термінову операцію. Потім пройшов через післяопераційні ускладнення. Зрозумів, точніше відчув на собі, наскільки важлива професія лікаря. І тоді вирішив залишити романтичні мрії про польоти, а стати простим земним лікарем.
Колеги та хворі, яких він лікував, одностатні:
– Володимир Іванович – лікар від Бога
Цією професією він живе. Зумів прищепити любов до неї і своїй доньці. Анастасія Володимирівна стала стоматологом. Нині працює в Росії.
А Чернега-старший продовжує «бігати» тут, по Ширяївській землі. Він щоденно робить свою справу, не помічаючи, як швидко спливають роки. Та йому, здається, до них немає ніякого діла. Не берусь судити, яким би він був пілотом, та, спостерігаючи, як він працює, як ставиться до людей, а вони – до нього, розумієш, що медицина могла б втратити чудового лікаря.
Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей», Ширяївський район
…І навіть ранні інфаркти
Про проблеми і можливості сучасної педіатрії «Одеським вістям» розповіла головний лікар комунального закладу «Дитяча міська лікарня №1 ім. Б.Я. Рєзника», депутат Одеської обласної ради Людмила Сергіївна БУДЯК.
– Людмило Сергіївно, Ваш лікувальний заклад протягом багатьох років користується заслуженою повагою серед одеситів...
– Маленьких пацієнтів батьки привозять до нас і з інших міст країни. У перший рік існування лікарні до нас звернулося близько 20 тисяч чоловік. Зараз ця цифра у два з половиною раза більша. У нас не тільки високопрофесійний медичний персонал, але й потужна діагностична база: лабораторії, починаючи з клінічної і закінчуючи молекулярно-генетичною. Використовуємо всі методи функціональної діагностики – від електрокардіограм до досліджень стану головного мозку. Оснастити центр сучасною технікою у 90-ті роки було нелегко. Проте, завдяки зусиллям засновника нашого лікувального закладу Бориса Яковича Рєзника, вдалося залучити великі кошти, на які була придбана не тільки найнеобхідніша, але і найсучасніша на той час техніка. І сьогодні ми йдемо в ногу з часом. Завдяки міській цільовій програмі «Здоров’я матері і дитини», розрахованої на 2006 – 2010 роки, центр було переоснащено. У нас з’явився новий ультразвуковий апарат, а також нові біохімічний та гематологічний аналізатори.
У 2002 році до нас приєднали корпус у Валіховському провулку. Там 130 педіатричних ліжок, грудничкове, гастроентерологічне та кардіологічне відділення. З 2007 року функціонує ще один корпус – на Лідерсівському бульварі.
– Що найскладніше у вашій роботі?
– Проблем у педіатрії чимало. Це і «помолодшання» багатьох тяжких захворювань, і проблема виходжування немовлят з малою вагою, і, постійне збільшення кількості ВІЛ-інфікованих дітей... Але є й ще одна, що стосується всієї медицини: бюджетне фінансування недостатнє. Гроші, одержуємо тільки на зарплату медперсоналу та оплату комунальних платежів. Для повноцінної роботи лікарні цього мало. Але нас рятують меценати. Завдяки їхнім пожертвуванням, ми, наприклад, оновили маніпуляційний кабінет, постійно закуповуємо разовий інструментарій і дезінфікуючі засоби.
– На що сьогодні найчастіше хворіють діти?
– Як я вже сказала, що ціла низка хвороб значно «помолодшала». Це і гіпертонічна хвороба, і остеохондрози, і захворювання органів зору. Також доводиться діагностувати і ранні інфаркти, і жовчнокам’яну хворобу. А причиною тому є величезні навантаження, яким піддаються діти вже з самого раннього віку. Позначаються недостатнє перебування на свіжому повітрі, і слабкий фізичний розвиток дітей.
– Інфаркти у дітей? У якому ж віці?
– Та, загалом, у будь-якому. Це може трапитися з дитиною і у 6 місяців, і у 12 років... Але у педіатрії немає нічого фатального, завдяки тому, що, з одного боку у нас величезні діагностичні можливості, з другого боку – чудові лікувальні засоби. І головне, ми можемо впоратися з будь-якою хворобою.
Вікторія ЄРЬОМЕНКО,«Одеські вісті»
