Дев’ять місяців тому начальником Фрунзівського виробничого управління житлово-комунального господарства призначено В’ячеслава Анатолійовича Думитрашка – добре знану в районі людину. Свого часу він працював на місцевій філії одеського заводу «Нептун», де пройшов усі сходинки професійного зростання – від майстра до директора. З настанням нелегких часів філію закрили, і В’ячеслав Анатолійович зайнявся розвитком власного бізнесу. Коли йому запропонували очолити комунальну службу Фрунзівської селищної ради, погодився без особливих вагань. Знав, що для виведення підприємства з непростого становища треба буде докласти немалих зусиль, та навіть не уявляв, що ситуація настільки критична.

Більш-менш повна картина стала вимальовуватися, коли новий керівник з головою поринув у ретельне ознайомлення з господарством, необхідною документацією. Тут був повний завал. Напередодні опалювального сезону виявилось, що навіть у приміщенні комунальної служби серйозні проблеми з опалювальною системою, на ходу – лише декілька одиниць техніки із наявних шести, водонапірна станція у занедбаному стані, а мало не щоденні пориви водомережі в селищі вимагали негайного усунення. Крім того, підприємство мало великі борги перед різними соціальними фондами, кількамісячну заборгованість із заробітної плати працівникам. Тож довелося братися за все одразу, тим паче, що йшлося не до літа.

З Божою допомогою зиму якось пережили. У приміщеннях комунального господарства було тепло, хоча і в борг, та тут вдалося розпочати ремонт, адже, як вважає В’ячеслав Анатолійович, не можна було працювати і приймати абонентів у занедбаних кабінетах. Своїми силами привели до ладу майстерні, водонапірну станцію, налагодили майже стовідсоткову оплату за використану споживачами воду, поставили на колеса наявну техніку. З перших днів запровадили надання додаткових послуг населенню. Окрім водопостачання, вивезення твердих та рідких побутових відходів надавали транспортні та вантажні послуги, запровадили виготовлення дерев’яних вікон і дверей, ремонт будинків, сантехнічних вузлів, встановлення водолічильників тощо.

– Та все ж таки, незважаючи на пожвавлення роботи комунальної служби, її становище нині непросте, і передусім – фінансове, – говорить В. Думитрашко. – На жаль, цьому сприяють ситуації, що аж ніяк не залежать від нас. От, наприклад, візьмемо дуже болючу проблему оплати за воду. Певним категоріям громадян (пенсіонери, інваліди, ветерани війни) на дану послугу надаються пільги з державного бюджету, які зазвичай компенсуються комунальній службі управлінням соціального захисту населення. Ці кошти навіть не надходять на наші рахунки, а одразу ж ідуть за цільовим призначенням – за використані енергоносії. У принципі, для житлово-комунального господарства такий державний підхід є прийнятним. Однак з нового року, спочатку через відсутність бюджету, а тепер – через брак коштів, ці платежі затримуються, і комунальній службі доводиться розраховуватися з РЕМом власними коштами. Ця ж організація не чекатиме надходження перерахувань від управління праці та соціального захисту населення. Є чітко встановлені терміни, за якими кожен споживач зобов’язаний внести гроші за використану електроенергію, у противному разі на боржників чекають значні штрафи.

Отож, станом на 1 червня за водозабезпечення пільговиків нашій службі держава заборгувала понад 28 тисяч гривень. Можливо, колись ці кошти і надійдуть, та комунальному підприємству від цього не полегшає, адже проведені платежі за електроенергію нам ніхто не компенсуватиме. Виходить, що пільги ніхто не скасовував, але й покривати витрати нікому.

Говорячи про основну послугу комунальної служби щодо забезпечення жителів Фрунзівки питною водою, В’ячеслав Анатолійович зазначив, що цей вид діяльності залишається неприбутковим. За офіційними даними протяжність водопровідних ліній по селищу становить понад 16 кілометрів, хоча насправді їх майже 30. Біда в тому, що приблизно половина мереж перебуває в аварійному стані. Труби дуже зношені, знаходяться на глибині 2,5-3 метрів, що неабияк ускладнює процес їх ремонту, особливо взимку. За підрахунками комунальників, часті протікання в мережах призводять до перевищення норм втрати води у 2-3 рази. Це також входить до збитків підприємства. Нині назріла нагальна необхідність проведення капітального ремонту водомережі. Було б добре, щоб під якусь спеціальну районну чи селищну програму її реконструювали.

Постійні проблеми виникають і на водонапірній станції. Тут під землею лежить близько трьохсот метрів труб, але ніхто не знає схеми їх розташування, цього документа просто не існує. Пориви трапляються часто і в різних місцях, тож діставатися до аварійної ділянки доводиться навмання. У листопаді минулого року працівники комунальної служби змушені були припинити подачу води частині абонентів. Звичайний порив, немов снігова лавина, потягнув за собою низку проблем, на які не можна було закрити очі. Щоб провести повну заміну 15-ти метрів труби, необхідно було повністю спустити воду з одного резервуару. Цей процес тривав вісім днів і нарешті відкрив новий головний біль: санітарний стан резервуару був жахливим – всередині обріс вапняним покривом, на дні зібралося немало осаду. За правилами, ці місткості для забору води мають проходити спеціальне внутрішнє очищення хоча б раз на рік, але працівники комунальної служби з десятирічним стажем не пам’ятають цього. І хоча тоді провели очищення та дезінфекцію резервуару, на якість води це мало вплинуло. Бо сьогодні кожен неозброєним оком може побачити у склянці неприємний осад іржі від металевих труб 50-річного віку.

Про непростий стан мереж і водонапірної станції повідомлено керівництву райдержадміністрації, районної та селищної рад. Необхідно створити комісію для обстеження реального стану цього важливого для життєдіяльності людей об’єкта. Врешті-решт це власність не лише селищної ради, а й всієї громади. Коли з кранів тече вода, ніхто й не замислюється, якими зусиллями забезпечується її подача. Та, не приведи Боже, залишитися без цього блага. А, як зазначив директор житлово-комунального господарства, у цій ситуації таке може статися будь-якої миті. Служба не може виконувати планові роботи з ремонту мереж, провадити їх підготовку до зимового періоду, оскільки всі засоби (фізичні й матеріальні) спрямовуються лише на усунення щоденних поривів. Тож напрошується запитання: якщо працювати не на розвиток підприємства, а лише латати дірки, то про яке майбутнє комунальної служби може йти мова?