Маленьке містечко Марбург розташоване приблизно за двісті кілометрів від величезного Франкфурта-на-Майні. Старовинні вулички, дерев'яні або кам’яні будинки мовчки зберігають історію майже півторатисячолітнього його існування. Місто-університет, місто студентів, місто дуже модне і популярне серед туристів, особливо із східних країн. Піднімаєшся крутими брукованими вулицями і пригадуються слова:
…Плыла черепица, и полдень смотрел,
Не смаргивая, на кровли. А в Марбурге
Кто, громко свища, мастерил самострел,
Кто молча готовился к Троицкой ярмарке…
Так, це вірші Бориса Пастернака. З цим містечком на півдні Німеччини поета пов'язує чималий відрізок його життя, початок його творчої діяльності.
Влітку 1912 року Пастернак їде з Москви вивчати філософію до Марбурзького університету у керівника неокантіанської школи, професора Германа Когена.Тоді ж там він просить руки в Іди Висоцької, доньки значного чаєторговця, але одержує відмову. Ображене почуття поета знайшло відображення у віршах.
На вулиці Гієссельбергштрассе стоять три зовні схожих будинки. Навколо, як і належить, німецька акуратність, винятковий порядок і чистота. Тут, у будинку 15, майже сто років тому жив поет, тоді ще нікому не відомий, бідний студент з Росії. Потім будуть популярність і слава, заздрість і цькування серед своїх же колег по перу. Буде «Доктор Живаго», який вийшов в Італії. Пізніше будуть його англійське, французьке, німецьке і шведське видання.
Справжня слава до письменника прийде тільки через багато років, коли його вже не буде. І Нобелівську премію за роман одержить не він, а його син.
…Я разбивал стихи, как сад.
Всей дрожью жилок
Цвели бы липы в них подряд,
Гуськом, в затылок.
В стихи б я внёс дыханье роз,
Дыханье мяты,
Луга, осоку, сенокос,
Грозы раскаты...
