Зачарувала пасіка Корчмарюків
Анатолій Корчмарюк із села Височанського, що у Тарутинському районі, спростовує усі прогнози скептиків і песимістів, надійно зайнявши свою нішу у сільському житті-бутті. Він почувається дуже впевнено, ось уже п'ять років займаючись бджільництвом. Коли починав, його застерігали, мовляв, проблем буде безліч. Адже скільки раніше пасік у селі тримали, а що тепер? Вулики на задвірках покинуті.
В Анатолія, однак, приклад був зовсім інший – працьовитість батька, Миколи Івановича Корчмарюка. Шановану у селі людину, у руках якої все ладиться, – за що не візьметься. І бджолами він займався. І чудовий тесля: скільки в окрузі дахів перелатав, перекрив. Багато вдячних людей низенько кланяються йому за надійність виконаної роботи та щедре серце. Підійшла якось до Миколи Івановича незнайома жінка. Виявилося – вдова. На руках троє дітей. На шифер грошей нашкрябала, а на перекриття даху коштів немає. А дощі ллють... З бригадою у Миколи Івановича розмова була коротка: треба допомогти вдові.
Так склалися сімейні обставини, що Микола Іванович віддав перевагу бджільництву. Створив пасіку зі ста вуликів. Пізніше половину віддав як весільний подарунок 20-річному синові та його красуні-дружині Еллі.
– Це – початок вашого бізнесу, – сказав. Розвивайте. А я завжди допоможу.
Згодом батько подарує ще 30 вуликів молодій сім’ї, яка поповнилася чарівними донечками – Танечкою і Ельвірою.
У селі сьогодні кажуть, що Анатолій у своїй професії перевершив навіть батька. А цьому Микола Іванович дуже радий. Вважає: так і повинно бути. Хлопець багато читає, у нього широке листування з бджолярами. Анатолій навіть залучив до цієї шляхетної справи свого друга Олександра, за що той йому дуже вдячний. У ці дні він також здав оптом мед зі своєї пасіки – близько двох тонн.
Тепер у молодого подружжя Корчмарюків пасіка на 100 вуликів. Уже через рік після щедрого весільного подарунка батька купили машину і причіп, побутову техніку. Завезли камінь для фундаменту свого майбутнього будинку. План під забудову є – через дорогу від будинку бабусі Анатолія Марії. Дуже симпатичної копіткої жінки. У минулому – однієї з найкращих доярок району. Цієї осені фундамент уже закладуть. Микола Іванович, щоправда, пропонує молодятам будуватися десь ближче до міста. Але Анатолій у своїх переконаннях твердий:
– Тільки у Височанському. Я патріот свого села. Я тут дихаю на повні груди.
І Елла цілком поділяє його погляди на майбутнє їхньої сім’ї. Вона, до речі, теж цілком увійшла у смак і працює на пасіці з Анатолієм на рівних. Головне, їй це дуже подобається.
Ну, звичайно, без труднощів не обходиться. Складно такими жахливими дорогами перевозити бджіл. Особливо після дощів. Бджоли нервують. І не завжди вдається їх довезти до обраного місця призначення.
Збут меду – теж проблема. Не обходиться без втрат. В Одесі, на Привозі, воно, звичайно, продати вигідніше – виторг значно більший. Але хіба туди бджоляреві із села пробитися? Всі місця там схоплені перекупниками намертво. З деяким начебто і домовишся, але приїдеш з товаром, а тобі – відмовляють. Вихід Корчмарюки знайшли. Їхній мед скуповує по 23 грн за кілограм один з монастирів. І це для Корчмарюків – справжня знахідка. Тим більше, що у нинішньому році – дощовому і сонячному – справи пішли на лад, не те, що у минулому, посушливому. Уже чотири викачки зробили. Перша – тонна ріпакового медового врожаю. Потім – півтори тонни травневого. Акацієвий мед вважається найкориснішим. І найдорожчим. Тільки продати його окремо можливості немає. А за день до моєї зустрічі з цими надзвичайними людьми вони здали покупцям ще понад 2,5 тонни меду – «соняшникового».
Молоді задоволені. Хороший дохід. Можна плани будувати і на більш віддаленіші перспективи. Принаймні, почуваються вони впевнено. От ще трохи зберуть медку бджілки вже для себе і – на базу, додому. А там – підготовка до зими, ремонт...
Така от чудова сім’я живе в глибинці. У ній немає місця окрикам, невдоволенню. Прабабусю і бабусю особливо поважають і шанують. Звичайно ж – і дідуся, Миколу Івановича. Він тут – головна опора, на якій кріпиться все.
На веранді будинку Марії ми пили чай з ароматним акацієвим медом, запашним білим хлібом, спеченим молодою господинею, з надзвичайно смачною бринзою – знову ж творінням умілих рук Елли. Поруч бігали представники уже четвертого покоління Корчмарюків. І така у мене радість за це молоде подпружжя, за цю велику дружну родину народжувалася в душі, що й словами не передати.
Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей»,с. Височанське, Тарутинський район
Україна – медова країна. Поки що…
Як повідомили у Головному управлінні статистики в Одеській області, минулого року бджолярі регіону утримували 134, 5 тисячі бджолиних сімей, кожна з яких дала у середньому 9,7 кілограма меду. А всього, за офіційним даними, одеські пасічники добули його 2 тисячі 245 тонн. Для порівняння: у сусідній Миколаївській області загальний взяток меду досяг 7 тисяч 386 тонн. У цілому ж українські бджолярі заготовили торік трохи більше 74 тисяч тонн цього цінного продукту.
Таким чином, як стверджують експерти, Україна посідає п'яте місце за цим показником після Китаю, Індії, Аргентини та США. Як стверджують учені кафедри бджільництва Національного університету біоресурсів і природокористування України ім. В.А. Нестерводського, це стало можливим завдяки збільшенню поголів'я бджолиних сімей з 3 мільйонів до 3 мільйонів 758 тисяч. Найбільші обсяги виробництва посідає соняшниковий мед – близько 50 відсотків. Гречаний та акацієвий – 12-10 відсотків загального обсягу. Усього у країні виробляється 30 різновидів меду. Звичайно, що і зросли обсяги його експорту. Зокрема, до Німеччини та Польщі. Наприклад, у 2008 благополучному році Україна експортувала 3264 тонни меду на загальну суму 8,3 мільйона доларів. Взагалі, це мізер у порівнянні з обсягами його виробництва.
Але, як вважають експерти, підвищення світових цін на мед дає Україні шанс закріпити позиції на європейському ринку цієї продукції. У той же час у національних пасічників є чимало перешкод на цьому шляху.
– Справа в тому, що мед легше виробити, ніж його реалізувати, – говорить бджоляр з тридцятирічним стажем з Іванівського району Микола Тараненко. – Якщо раніше були заготівельні контори, які приймали готову продукцію безпосередньо на місці, на пасіках, то сьогодні бджолярам доводиться самим продавати свою продукцію на ринку. При цьому ні про який експорт мови бути не може. Тому що для цього мед повинен пройти певну підготовку, відповідно розфасований, сертифікований тощо.
З ним погоджується і молодий пасічник з Великомихайлівського району Сергій Гриневич. Чи не тому торік, як стверджують компетентні джерела, одеські бджолярі змогли відправити на експорт меду всього на суму у 100 (!) доларів США?
В асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» також вважають, що однією з основних перешкод на шляху збільшення експорту меду до Європи є розрізненість українських виробників, що найчастіше заважає контролю якості кінцевої продукції.
Проблемою залишається і споживання продукції бджільництва у самій Україні.
– Український споживач, на жаль, не усвідомлює переваги меду, а в результаті галузь перебуває у занепаді, – заявив голова Спілки пасічників Одещини Сергій Мілов. – У зв'язку з цим спостерігається агресивна експансія на вітчизняний ринок виробників штучних товарів, які часто завдають шкоди організму людини. А якщо дивитися глобально, то під загрозою перебуває здоров'я всієї нації. Тому що всі штучні солодощі, які сьогодні займають більшість ніші продуктів бджільництва, до природного походження і споживчої якості мають таке ж відношення, як, скажімо, йогурти у гарній упаковці до натуральної сметани з полуницею...
Крім того, бджільництву загрожує й інша напасть – стрімке скорочення популяції бджіл. У багатьох європейських країнах у 2007 році загинуло від 30 до 50 відсотків популяції цих комах. Учені вважають, що причиною тому стала велика кількість електромагнітних хвиль, які використовують оператори мобільного зв'язку, а також забруднення навколишнього середовища, зокрема хімічними сполуками. Не є винятком і Україна, хоча це і не афішується. Загибель же бджіл – це справжня катастрофа для фермерів, оскільки комахи запилюють сільськогосподарські культури.
– На жаль, цього ще не усвідомили українські фермери, – констатує Микола Тараненко. – Як правило, вони, заради одержання врожаїв, застосовують хімікати найнижчої якості, які згубно впливають на домашніх комахах. Не розуміючи того, що присутність на полях бджіл гарантує підвищення врожаю сільськогосподарських культур без будь-якої хімії як мінімум на 50 відсотків.
Анатолій МИХАЙЛЕНКО,«Одеські вісті»
Солодкий дідусь
Маленька онучка пасічника Віктора Мельгунова із села Демидівки ще не вміє розмовляти, а вже простягає дідусеві свого пальчика, щоб посолодив медком.
Його любов до бджіл-трудівниць почалася у 1999 році, коли кум Григорій Нечепуренко, який має чималий досвід у розведенні Божих комах, подарував йому два вулики з бджолосім’ями. Протягом наступного року Віктор Миколайович переймав у нього ази майстерності по догляду за бджолами. А через рік, коли розпався колгосп, і він залишившися без роботи, розведення бджіл стало його єдиним заняттям і засобом матеріальної підтримки родини. Невдовзі завдяки копіткій праці кілька подарованих вуликів перетворилися на невеличку пасіку. За цей час В. Мельгунов сам навчився майструвати рамки і вулики. На жаль, неможливо віднайти у районі засоби захисту бджіл. Спеціалізований магазин, в якому можна придбати необхідний матеріал для пасіки, зокрема, ліки і високоякісну сертифіковану вощину, знаходиться аж у смт Ширяєвому.
Інша проблема – збут меду. Років 20 тому його приймали оптом навіть у Любашівці, тому сьогодні доводиться торгувати цілющою солодкою продукцією на місцевому базарі. На щастя, покупці залишаються задоволеними якісною продукцією демидівського пасічника.
Та найбільша радість для Мельгунова, коли ранньої весни бджоли роблять перший обліт. Тоді і в нього самого починаються справжні трудові будні. Кажуть, робота пасічника легка: він лише чекає, коли викачувати мед і заробити на його реалізації. Але ніхто не уявляє, як пасічник в пошуках медозбору кочує зі своїми бджілками найвіддаленішими куточками району або за його межами. Медові жнива – лише один з епізодів копіткої праці людини, яка полюбила бджіл всім своїм серцем. Адже вони – немов маленькі діти, яких потрібно годувати, доглядати, лікувати та оберігати.
В розмові Віктор Миколайович поділився ще однією радістю – його зять Віктор Пишняк вперше викачав мед зі своєї, хоч і невеличкої, пасіки. Отже, досвідчений бджоляр вже має послідовника. А там і онуки підростуть.
Георгій НІКОЛАЄВ
