4. Зі словом СІМ

Баба – сім миль із-за пекла – очень злая старуха

дочок сім, та є щастя всім, а тут одна, та долі нема – единственной дочери не везет

сім баб, сім рад, а дитя безпупе – у семи нянек дитя без глаза

сімома потами вмиєшся, поки… – до седьмого пота

сім п’ятниць на тиждень – семь пятниц на неделю

сім разів одміряй, а раз утни – семь раз отмерь, а раз отрежь

сім год мак не родив, а голоду не було – без мака прожить можно

у сімох невісток хата не метена – у семи нянек дитя без глаза

як напало на мене сім перекупок, насилу одгризлася – насмешка над сварливой женщиной

Закони поєднування кількісних числівників з іншими членами речення

Вище мовилось, що кількісні числівники узгоджуються з іменниками у відмінку. Але узгодження це має свої правила. Лише числівник одинузгоджується з іменником у всіх формах: одинзошит, однаручка, однеперо, однідерева – одногозошита, однієїручки, одногопера, однихдерев і т.д.

Всі інші числівники ставлять до іменників певні вимоги. Зокрема:

1)два, три, чотири«хочуть», щоб іменники чоловічогой жіночогороду стяли при них у множині: два учні, три книжки, чотири олівці(порівняймо вимоги російської складні: два ученика, четыре карандаша,тобто замість множини – родовий відмінок однини в чоловічому роді і множина – в жіночому: три книги);

2) від іменників середньогороду числівники два, три, чотиривимагають так само, як і в росіян, не множини, а родового відмінка: три моря, чотири відра, два озера;

3) всі інші числівники ставлять іменники водночас і в множину, і в родовий відмінок: п’ять учнів, сім шкіл, вісім зошитів, шість морів;

4) у складених кількісних числівниках з іменником узгоджується останнє слово: вісімсот дев’яносто п’ять учнів,чотириста двадцять три зошити,триста сорок дві груші,двадцять один робітник;

5) прикметники з іменниками при числівниках узгоджуються вільно. Тобто, можна сказати: три святковихдні і три святковідні. Народна мова і класична література підтверджують засади вільності: Два хитрих мудрого не переважать (приказка),Добре торгувалось, щойно два вас таких гарнихна продаж зосталось (Руданський) і Уже з того часу минуло аж три довгі роки(Леся Українка), Знайшла два невеликі горщечки(Нечуй-Левицький).

Спираючись на такі незаперечні мовні факти, Б. Антоненко-Давидович робить цілком слушний висновок про паралельніспособи узгодження. Але при цьому додає: «Я… волію ставити в таких випадках прикметник у називному відмінку множини: «Чотири вірнітовариші не зрадили його й тут»1.

Того самого воліє й О. Сербенська, але варіантів не визнає. Вона пише: «Числівники два, три, чотирипоєднуються з називним відмінком множини. Якщо до іменника належить ще означення, воно теж повинне стояти в називному відмінку, тобто узгоджуватись: «три щасливі роки», «два німецькісолдати»2.

Тимчасом, у Марка Вовчка бачимо родовий відмінок прикметника: Два-три далекихпостріли давали відчувати цю тишу. У Глібова: Шкапа і два стареньких Цапа. Та й у народній мові: Було собі два попи, здорових і грубих.Тому вважаємо, що в українській стилістиці мають право на життя обидва способи поєднування числівників з іншими членами речення.

6) Іменники при дробових числівниках мають форму родового відмінка. Наприклад: дві п’ятих метра, двом п’ятим метра, двома п’ятими метра, п’ять цілих і чотири десятих процента.

Числівники півтора, півтори, півтораста керують іменниками, вимагаючи від них родового відмінка. Наприклад: півтора карбованця, півтораста робітників, півтори години.

Числівники від п’яти і далі стоять при іменниках у формі називного відмінка. Наприклад: вісім карбованців, тридцять дев’ять учнів, семеро хлопців. У всіх інших відмінках маємо узгодження. Наприклад: восьми товаришів, сімдесяти чотирьох карбованців, сімдесяти чотирьом карбованцям і т.п.

7) У складеному числівнику іменник уживається в тій формі, якої вимагає останнє слово. Наприклад: триста двадцять один учень, п’ятсот двадцять сім учнів, вісімсот дев’яносто чотири учні, сорок п’ята сторінка, тисяча дев’ятсот сімнадцятий рік.

———————

1Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К,: Радянський письменник», 1970, с. 202.

2Антисуржик (під редакцією О. Щербинської. – Л.: Світ, 1994, с. 120.