Дорогі друзі!
Шановні працівники МНС України в Одеській області!
Мужня та шляхетна професія рятувальника заслужено вважається однією із найшановніших у нашій країні. Ви у будь-який час готові виїхати на виконання найскладніших завдань, неодноразовими прикладами доводили бездоганне виконання свого службового обов’язку.
За першим сигналом ви надаєте допомогу потерпілим під час повеней, постачаєте гуманітарні вантажі до інших регіонів та країн, евакуюєте людей із зон надзвичайних ситуацій.
Усі ви – справжні професіонали. Люди, для яких звичайною та повсякденною роботою є постійний ризик, які щодня попереджають тяжкі наслідки катастроф, розгул стихії або просто йдуть на допомогу землякам, які опинилися в біді.
Ваші досвід і дисципліна, відвага та мужність, готовність до самопожертви заради порятунку людей ставлять надійний заслін будь-яким надзвичайним ситуаціям і техногенним катастрофам.
Одесити та жителі області знають, що наші рятувальники завжди прийдуть на допомогу навіть до найвіддаленіших куточків регіону.
Бажаю вам прожити черговий рік без пригод та катастроф, і нехай усі критичні ситуації мають лише щасливе завершення. Щастя, здоров'я, успіхів вам та вашим близьким!
М. СКОРИК, голова Одеської обласної ради
Чому не спить пожежник?
Вони не граються з вогнем, – у них зі стихією стосунки серйозні. Випадкових людей у вогнеборці не заманять ні престиж, ні зарплата.
…Дві червоні автоцистерни стоять у гаражі караулу № 4 Пересипу, готові до миттєвого виїзду за тривогою. Командир відділення Олександр Волошин поплескав рукою по лискучому борту автомобіля: водойма на колесах! Третя машина несе автоматичні сходи. Поруч лежать акуратно розкладене спорядження, насадки, рукави У будь-яку хвилину може пролунати сигнал тривоги.
Про що мріє пожежник? Про сучаснішу техніку, про автодрабину, виліт якої дозволить піднятися вище 9-говерху. Та й додаткові спеціальні пристосування для гасіння пожеж не завали б.
Коли пожежники вийшли із підпорядкування МВС і влилися до складу МНС, до їхнього повсякденного розпорядку, крім основної роботи щодо приборкування вогню, увійшли виїзди на місця вибухів, обвалів, завалів впалих дерев, повеней. Так, увесь караул першим виїхав на вулиці Пересипу, залитого морем, що вийшло з берегів у січні цього року. Де по коліно, а де по пояс у крижаній воді пожежники виносили людей із будинків, автобусів, рятували їхнє майно, розтягували застряглі на дорозі машини, звільняючи проїзд. Чимало зусиль рятувальники Одеської області доклали влітку у запобіганні наслідків, викликаних підняттям рівня води в річці Дунай. Зведені загони МНС провадили роботи, пов'язані із запобіганням прориву дамби.
З початку року підрозділи виїжджали за сигналом «Тривога» понад 3000 разів, з них понад 2200 – на гасіння пожеж. Завдяки рятувальникам МНС залишилися живими 149 чоловік.
Але і будні теж неспокійні. Так, у караулу № 4, крім чергувань за графіком, непоодинокі екстрені виклики. Регулярно провадяться навчання щодо гасіння можливих пожеж на об'єктах масового перебування людей. Складаються плани, проробляються схеми гасіння музеїв, театрів, лікарень, установ. Не обходяться без присутності вогнеборців концерти, свята, міські гуляння, мітинги, футбольні матчі. Чому? На всілякий пожежний випадок! На персонал бойової обслуги із 6 чоловік також лягає відповідальність за стан пожежної техніки. На закріпленій за пожежною частиною території вони самі упорядковують приміщення, фарбують, прибирають листя, розчищають сніг, звільняючи проїзд машинам. Іноді до них надходять дзвінки із проханнями зняти з дерева кішку або витягти з люка собачку. Що тоді?
– Знімаємо і витягаємо, – небагатослівно відповідає О. Волошин.
На запитання про зарплату рятувальників, відповідь була ще коротшою. Прикро, що за такого навантаження та відповідальності пожежник, як він, із 20-річним стажем, одержує 1600 гривень на місяць. На 100 гривень більше, ніж необстріляний фахівець-початківець, який тільки-но відчув вагу брандспойта. До слова, його при гасінні великих пожеж повинні тримати двоє. Якщо він вирветься з рук, це одразу поставить бійців на край смертельної загрози.
Служіння пожежній справі заповнило усю трудову біографію батька Олександра. Його блискуча каска дотепер є найяскравішим враженням дитинства. Тепер стати пожежниками прагнуть сини Волошини. Молодший вже загасив свою першу пожежу, коли у школі загорівся тир. Професіоналізм передається з кров’ю разом із хоробрістю, яку О. Волошин вважає найважливішою якістю у характері вогнеборця та фамільною рисою вже у третьому поколінні. На запитання про справи, він незмінно відповідає: «Нормально!».
Це вагоме слово звучало і після його першого виїзду на пожежу, коли в одному із цехів заводу імені Жовтневої революції сталося загоряння місткості із соляркою. І коли він боровся із вогняною стихією на нафтосховищі, на складах сукняної фабрики, при підпалі автомашин на вулицях.
Найскладнішою для нього була пожежа у Лузанівці. У житловому будинку загорілася трикімнатна квартира. Виклик надійшов пізно. Він зміг доповзти лише до середини кімнати, а далі не дозволила висока температура. Тоді загинули жінка і дитина. Другого хлопця вдалося зняти з балкона шостого поверху завдяки драбині.
Нинішнього літа часто горіла суха трава. Полум'я охопило очерет на полях зрошення вздовж Хаджибейської дороги площею у 500 квадратних метрів. Тоді, говорить Олександр, було застосовано метод захльостування. Він дістався у спадщину від дідів, як найнадійніший у подібних випадках. Зламані гілки збираються у пучок, яким збивається полум'я. Цього разу технологію вдосконалили, застосувавши хлопавки – ратище з аркушем гуми на кінці, як мухобійка. Вогонь, піднятий вітром, обпалював обличчя. Але далося взнаки холоднокровне ставлення до ризику: в останні хвилини пожежники завжди встигали відбігти на безпечну відстань. З гасінням великої пожежі змогли упоратися троє чоловік.
А що робити, якщо некомплект і не вистачає кадрів? Чи багатьом хочеться підніматися на дахи, що готові у будь-яку мить обвалитися, стояти під загрозою обвалення стіни або у зоні можливого падіння обгорілої балки, дихати димом, єдиним порятунком від якого стане склянка випитого після роботи теплого молока?
– Пожежникам, напевно, більше від інших властиво вірити у своє везіння?
– Удача поєднується із вправністю, навички – із професійним чуттям, – говорить О. Волошин. – Тоді й можеш не просто виконати завдання, але й повернутися додому неушкодженим. І тоді вже виспатися як слід.
Владислав КІТІК,«Одеські вісті»
