Йде вулицею чоловік. Йому до всього є діло. Розмірковуючи над повсякденними справами, привітно вітається із перехожими. В цьому селі його знають майже всі. І не дивно, бо фермер Микола Обухін, із Катерино-Платонівки Ширяївського району, у потрібну мить приходить на допомогу. Скажімо, вийшов з ладу водогін, він посилає туди свій бульдозер, щоб розкопати траншею і усунути течу.
У місцевій загальноосвітній школі вийшло з ладу опалення. Знову ж Микола Кирилович усуває несправність. І це все безоплатно.
– А звідки школа візьме гроші, щоб оплатити послуги? Тож хіба можу я не допомогти, адже там навчаються наші, сільські, діти?
Став непридатним у Катерино-Платнівці міст. І тут Микола Обухін готовий підставити своє плече, щоб відремонтувати його, бо міст конче потрібен односільчанам. Микола Кирилович керується тим, що завжди треба творити добро.
Такої ж думки і Василь Іванович та Ольга Сергіївна Пігульські із Кам’яного Савранського району. Ольга Сергіївна працює вчителькою у місцевій школі, а її чоловік – підприємець. Хоча став підриємцем не за покликанням. Просто так склалося життя.
Жили в Росії, Василь Іванович служив військовиком. Та через хворобу батька довелося повернутися в рідне село. Роботи тут не було. А потрібно утримувати сім’ю. Тож вирішив стати підприємцем.
Почула про цю родину від жительки села Вільшанки Галини Хлівнюк.
– Коли я тяжко захворіла, і мені потрібна була складна операція, – розповідає жінка, – Оля з Васею мене підтримали і морально, і матеріально. Підтримали коштами. Хоча ми з ними не тільки не родичі, не друзі, просто познайомилися на базарі. Іноді я поруч з ними продавала свій нехитрий, з домашнього господарства, крам. Це дуже добрі люди.
Коментувати якось цей вчинок ні Ольга Сергіївна, ні Василь Іванович не стали. Просто жінка сказала:
– Люди повинні допомагати одне одному.
Хоча не тільки грошима вимірюються добрі справи. Якось чула, що одна молодичка сказала другій, вже досить зрілого віку: Дуже вам дякую, що ви вислухали мене. Ви знаєте, мені справді стало легше.
Не знаю, хто ті люди, і яке лихо трапилося у тієї жіночки, але ще раз переконалася, що співчутливе слово, вчасно сказане, теж своєрідна доброчинність.
Житель селища Саврань І.І. Артеменко колись працював у районному військовому комісаріаті. Останні дванадцять років він хворіє. Має обмежені фізичні можливості. Сидить вдома. Якою ж була його радість, коли до нього завітав колишній начальник. С.В.Чухрай всього три роки пропрацював разом з Іваном Івановичем. Нині Сергій Владиславович вже полковник і працює в одному з військкоматів Одеси. Та, приїхавши у своїх справах до Саврані, вирішив провідати колишнього колегу.
– Ви не повірите, – розповідає Іван Іванович, – коли я його побачив у своєму подвір’ї, то не міг стримати сліз. Як багато для мене важив цей візит. У ньому поєдналося все: і доброта, і людяність, і звичайне людське співчуття. 22 листопада Сергій Владиславович відзначатиме свій день народження. Оскільки він живе в Одесі і читає вашу газету, то дуже прошу, передайте йому від мене щирі вітання.
Слухаючи Івана Івановича, вже вкотре переконалась, що добро творити можна не тільки матеріально. Іноді просто щиро сказане: «добридень!» для людини самотньої чи прикутої до ліжка важить більше від коштовних подарунків.
На жаль, у наш швидкоплинний час ми дуже часто забуваємо, а іноді просто не бажаємо вислухати іншу людину, сказати добре слово. А нерідко буває, що моральна підтримка більше потрібна.
