ПАРАЛЕЛЬ ШОСТА
Займенник
Ця частина мови охоплює значно менше слів, аніж розглянуті вище, але стилістично є дуже важливою, оскільки має здатність виступати і замість іменника, і замість прикметника, і замість числівника, тобто замінювати кожну іменну частину мови, звідки, власне, й походить назва займенник – замість імені.
Приклади: Учня викликали до дошки. Він мав розв’язати задачу, – займенник замість іменника. Хлопчикові подарували аж три коробки олівців. Стільки він ще не мав ніколи, – займенник замість числівника. Настали весняні дні. В такі дні важко всидіти за партою – займенник замість прикметника.
Як бачимо, займенники допомогли уникнути зайвих повторень слів і поліпшити виклад. Але користуватися таким способом урізноманітнення мови треба дуже уважно. Бо інакше виникає плутанина. Ось як, наприклад, у «Демократичній Україні»: Відбувся обмін думками щодо перенавчання й адаптації військовослужбовців, які звільняються зі Збройних сил України у зв’язку з їхнім скороченням. У цій фразі одразу й не добереш, до чого стосується займенник їхній – до військовослужбовців чи до Збройних сил.
З огляду на сказане пропонуємо невеличкий практикум. Завдання: перебудувати фрази так, щоб позбутися подвійного розуміння, що стало наслідком неуважного компонування.
1. Край війна сиділи мати й дочка. В її руках поблискували дроти.
2. З-за лісу вигулькнув літак, прямуючи до аеродрому. Люди на ньому чекали приземлення.
3. З неба сяяло сонце, по якому пропливали ріденькі хмарки.
4. Прийшли батьки старших учнів, яких зустріла вчителька.
Розряди займенників
За лексичним значенням та морфологічними ознаками займенники діляться на розряди.
ОСОБОВІ займенники вказують на особу і є єдиними, що не мають вжитку замість інших частин мови. Це: я, ти, ми, ви.
ОСОБОВО-ВКАЗІВНІ: він, вона, воно, вони. Можуть вказувати і на осіб, і на предмети, що про них іде мова, але самі вони участі в розмові чи дії не беруть. Наприклад: Мої сусіди працюють на заводі: ВІН – економіст, ВОНА – бухгалтер. Учора ВОНИ повернулися з відпустки. Приїхали на море, а ВОНО таке холодне й непривітне.
ВКАЗІВНІ: цей (сей, оцей), той (отой), такий (отакий), стільки.
ЗВОРОТНИЙ: себе. Він не має називного відмінка, роду і множини.
ПРИСВІЙНІ: мій, твій, ваш, наш, їхній, свій. Вони вказують, кому належить той чи той предмет: Наша реклама – ваш успіх. Можуть мати однину й множину. Свій може стосуватись у реченні всіх осіб як у множині, так і в однині: Робітники відправили свою продукцію на експорт.
ОЗНАЧАЛЬНІ: весь, всякий, кожний, жодний, сам. Вказують на загальну ознаку (На столі стояли всякі страви; не хвали себе сам (приказка): Люди на старість стають егоїстами. Це закономірно: хто ще любить їх, крім них самих? (І. Вільде).
ПИТАЛЬНІ: хто? що? який? чий? котрий? скільки?
ВІДНОСНІ: ті самі, що й питальні, тільки без питальної інтонації. В реченнях виконують роль сполучних слів (робота, що дає радість; пшениця, яка грає хвилею, скільки сягає око).
ЗАПЕРЕЧНІ: ніхто, ніщо, ніякий, нічий.
НЕОЗНАЧЕНІ: дехто, дещо, деякий, будь-хто, будь-що, якийсь, який-небудь, будь-який, хто-небудь, що-небудь, щось, казна-скільки, хтозна-чий, абиякий, інший.
І саме ними треба користуватися, а не «позичати» в росіян «любой», як це часом дозволяють собі телемовці. Де росіянин напише «любой скажет», ми повинні написати будь-хто або перший-ліпший скаже (див. вище «Любий»).
