У наш час, коли слово «криза» в усіх на вустах, коли переважна частина людності «відпочиває» у безоплатних відпустках, а решта одержують зарплату з затримкою, хворіти – недозволенна розкіш. Найзвичайнісінька застуда завдає щонайдужчого удару по сімейному бюджету звичайного середньостатистичного жителя нашої країни. І якщо хвороба так сильно б’є по кишені людини із середньою зарплатою, то що говорити про інвалідів, усе життя яких проходить у хворобах.
Цього року в Одеському регіоні було проведено опитування в межах моніторингу відповідності прав інвалідів до норм і принципів Конвенції ООН «Про права інвалідів». Було проанкетовано близько 700 осіб. Серед найголовніших питань, порушених в анкетах, були питання здоров’я інвалідів, протезування, доступності придбання лікарських препаратів, ставлення медперсоналу до людей із обмеженими можливостями.
Зрештою було виявлено, що більшість опитуваних є інвалідами першої та другої неробочої групи. Не дивно, що 67% респондентів визнають постійний брак коштів на лікарські препарати, адже практично усі вони змушені жити на мінімальну пенсію, не маючи змоги одержувати додатковий прибуток від роботи. Від 30 до 35% анкетованих потребують комплексного медобслуговування, консультації вузьких фахівців, госпіталізації – і не мають такої змоги, – за все потрібно платити, що й підтверджується в опитуванні.
На запитання: «Чи відмовляли вам у безкоштовному медобслуговуванні?» – 57% відповіли ствердно. Що вже говорити про санаторно-курортне оздоровлення, якого потребують усі інваліди, а скористатися путівками можуть лише одиниці.
Ще гірший стан справ із протезуванням. Гарні протези – це свобода, про яку багато хто лише мріє. На Одеському протезному заводі виробляють і протези, і ортопедичне взуття, і бандажі, і корсети, але люди скаржаться, що якість цих виробів вкрай низька, вони не годяться для користування. Протези робляться із твердого матеріалу, часто неправильних розмірів, важкі, незручні. Колодки для ортопедичного взуття є лише за одними певними стандартами, і такі вироби мало кому годяться. Періодичність замовлень ортопедичного взуття збільшено на два роки – для робочих, і на три – для неробочих – вкладних черевиків. В них люди ходять кожен і цілий день, і вони швидко зношуються. Такого терміну зазвичай замало, а замовлення додаткових платних черевиків інваліди не можуть собі дозволити.
Із зубопротезуванням теж не все гаразд. Здавалося б, це мусить оплачуватися управлінням соціального захисту, на це закладаються кошти у місцевому бюджеті, але однаково – якщо немає грошей в інваліда, отже, ніхто йому зуби не протезуватиме. Та й черги на зубне протезування розтягуються на роки. 7,5% опитуваних респондентів потребують перегляду групи інвалідності. Нерідкісні випадки, коли ЛТЕК свідомо занижує групи інвалідності та ступінь захворювання. Трапляється, що інвалідам радять не одружуватися і навіть не народжувати дітей.
За результатами опитування, можна ясно уявити собі інваліда нашої країни – сидить самотня людина без протеза, без зубів, сьорбає вівсяну кашу. І не тому, що ця каша корисна, а тому, що найдешевша, а після оплати комунальних послуг і купівлі усіх потрібних ліків, – ще й найдоступніша.
