Після публікації «Вона мій найліпший друг...» у номері за 13 листопада 2010 року читачі «Одеських вістей» звернулися до автора із проханням докладніше розповісти про історію роду Дабіжа-Ростковських.
Разом із краєзнавцем В. Нетребським ми зайнялися пошуками адрес. Довідник «Адресная и справочная книга всей Одессы на 1911 год» сповіщає: «Дабижа Вас. Мих., князь. Карантинная, 6. Техн.О-во; общ., вспомощ. нужд. учащ.4-ой мужской гимн. (теперішній музей західного та східного мистецтва – авт.). У праці до 100-річчя Одеси «Одесса 1794 – 1894 г.» зазначено: «Предпринятое по инициативе князя Дабижа и им редактированное издание циркуляров по округу, служа выражением педагогической деятельности целого округа, в то же время способствовало его оживлению». З наступної цитати ми бачимо посаду князя: «Съезды эти (з педагогічних питань – авт.), инициатива которых принадлежала окружному инспектору князю Дабижа, начались с уездных училищ». Слід зазначити, що ця антикварна книга належала найвизначнішому архітекторові Одеси академікові М.В. Замечеку – йому встановлено меморіальну дошку на Дерибасівській, 10, а потім вона перейшла у власність його внучатому племінникові В.П. Нетребському. Бентежить тільки те, що по Карантинній, 6, мешкав князь Василь Михайлович Дабіжа. При встановленні родоводу роду Дабіжів використано матеріали італійця Енніо Бордато і С.-Петербурзького історика Михайла Талалая. Отож, наприкінці ХVIII століття юний князь Дмитро Дабіжа (дід Катерини Ростковської за батьківською лінією), син молдавського вельможі Федора і князівни Смарагди Гика, який служив під прапорами графа Карагеоргія Каменського, прославився в баталіях з турками і одержав запрошення вступити на царську службу. В 1811 році за особистою протекцією фельдмаршала Кутузова він назавжди влаштувався в Росії. Тут-таки стали в пригоді його військові таланти: він бере участь у Вітчизняній війні 1812 року і у Турецькому поході 1829 року. Дослужившись до чина генерал-майора, Дмитро Федорович помер у 1861 році й похований у Ново-Нямецькому монастирі. У Росії Дмитро Дабіжа знайшов не лише нову батьківщину, але й родину – його дружиною стала Катерина Андріївна Каратаєва, дочка генерал-майора, командира Астраханських кірасирів, який загинув у Лейпцігській битві народів 1813 року. Від шлюбного союзу Дмитра і Катерини на світ з’явилося троє дітей. Їхній первісток Василь, що дослужився до таємного радника і камергера, в 1859 році оженився на Анастасії Горленко. Це і були батьки нашої героїні Катерини Ростковської.
Предок матері Лазар Горленко, полковник Війська Запорізького, як сподвижник Богдана Хмельницького брав участь у посольстві до царя Олексія Михайловича і одним з найперших малоросіян одержав на Московській Русі дворянське достоїнство. Горленки мали дружні зв’язки з багатьма старими українськими родами, зокрема – зі Скоропадськими, і часто наїжджали до їхнього величезного маєтку Тростянець. Добре знали вони й відомого генерала Павла Петровича Скоропадського, який намагався в 1918 році в сані гетьмана створити самостійну Україну. Їхніми приятелями були і меценати Тарновські, до маєтку яких, Качанівки, Горленки любили навідуватися. У Качанівці в різні періоди гостювали найвизначніші представники російської та української культури: письменники Тарас Шевченко і Микола Гоголь, композитор Михайло Глінка, художники Ілля Рєпін, Костянтин Маковський, Михайло Врубель, Василь Штернберг, історики Микола Костомаров і Дмитро Яворницький. Серед цих імен у спеціальному альбомі гостей Качанівки присутні й Горленко, і Дабіжа. Другою дитиною у них була дочка – князівна Клеопатра Дмитрівна (1825 – 1864 р.), третьою – князь Михайло Дмитрович (1827 – 1888 р.). Виховувався в Херсонському губернському училищі. Служив в Охтирському гусарському полку. З 1874 – 1876 р. – поручник Кишинівської місцевої команди. З 1877 р. – у польовому Інтендантському управлінні чинної армії. В 1882 році просив звільнити його з нагородженням чином штабс-капітана (жити збирався в Одесі); дружина – дочка полковника, Ганна Єгорівна Шенгелідзева. У них народилося п’ятеро дітей: Аристид (1852), Ієронім (1855), Євген (1858), Дмитро (1860) і Василь (1860, поручик).
Виходячи з вищесказаного, можна припустити, що Василь Михайлович за протекцією свого дядька після військової служби переїхав до батька (Михайла Дмитровича) до Одеси і зайнявся клопотами учнів 4-ї чоловічої гімназії. А от Василь Дмитрович після закінчення курсу наук в університеті св. Володимира на юридичному факультеті в Києві зі званням дійсного студента в грудні 1848 року призначений канцелярським чиновником до Канцелярії Херсонського цивільного губернатора. Пізніше його діяльність була пов’язана з Київським навчальним округом. В 1858 році він призначений у надвірні радники і камер-юнкери. Згодом служив за відомством імператриці Марії Федорівни і був таємним радником і камергером. Він часто бував в Одесі, де у них була велика квартира на Надеждинській вулиці в будинку Оттона.
Відома одеська адреса Катерини Василівни Ростковської – Новосільського, 62, де вона оселилася після смерті чоловіка. Цікавий опис одного із сучасників: «Олександр Аркадійович (Ростковський – авт.) виховувався в Ришельєвській гімназії; на той час в Одесі окружним інспектором був князь Василь Дмитрович Дабіжа, з родиною якого подружився Олександр Аркадійович, котрий ще на шкільній лаві потай замислив шлюб із князівною Катериною Василівною. Коли князь Дабіжа перевівся на службу до Петербурга, а син його (Олександр, згодом молодий дипломат, що подавав великі надії, але передчасно загинув від сухот) вступив до Імператорського Олександрівського ліцею на спеціальний курс, туди ж за ним пішов і друг його дитинства, юний Ростковський... Майже дитиною він полюбив гідну дівчину і вирішив, що вона стане його дружиною. Ставши повноправною людиною, він залишився вірним цій глибокій прихильності, яка опромінила все його свідоме життя».
