Півтора року тому на районному стадіоні до дерев’яних лавочок було прикручено пластикові кріселка. Відділ у справах сім’ї, молоді та спорту Савранської РДА намагався зробити все для зручності глядачів. І справді вболівальники були задоволені. Тут могли відпочити під час тренувань чи змагань й спортсмени. А вечорами бабусі та дідусі, що приходили з онуками, теж мали де посидіти, поспілкуватися, поки малюки бавилися, або каталися на велосипедах чи роликах. Сюди виходили подихати свіжим повітрям хворі, що були на стаціонарному лікуванні в Савранській ЦРЛ, яка поруч зі стадіоном. Пізно ввечорі на цих лавочках можна було чути музику, співи та веселі розмови молоді. Здавалося, що всім припали до смаку новенькі стільці.
Проте, як виявилося, комусь вони стали на заваді. Не минуло й півроку, як їх почали «випробовувати на міцність». Щоправда, незрозуміло, яким чином. Тільки щодня поламаних кріселок ставало все більше. Процес руйнації пішов дуже швидко. І ось за півтора року більшість стільців у вигляді уламків перебазувалася на смітник. Ті, що ще залишилися, далеко не всі вціліли. Їх менше четвертої частини від того, що було встановлено.
Нерідко можна почути таке: «Не варто облаштовувати пляж, ставити в парку лавочки, бо однаково покрадуть».
На жаль, нерідко так і буває. Зрозуміло, що крадіжка – то злочин і гріх. Але то ж хтось іде на це заради наживи чи своєї вигоди. А як пояснити просте псування стільців, парканчиків біля багатоквартирних будинків? Адже уламки від них нікому ніякого зиску не принесли. Та є люди, які одержують насолоду від того, що руйнують збудоване іншими, коли бачать, що потрібні людям речі стають купою сміття. Просто не віриться, що таке може бути, але факт залишається фактом. І хто таких людей зупинить?
