Жительку села Осичок Надію Пуденкову в районі та й за його межами знають як талановиту виконавицю гумористичних монологів, байок, гуморесок. Та в цієї жінки є ще чимало прихованих від стороннього ока захоплень. Мало хто здогадується, що більшість монологів на злободенну тематику, які майстерно читає Надія, вона сама і написала. Багато років тому в Дідовому Яру (Савранський ліс) дала присягу на вірність Україні, стала козачкою. Має звання сотника. А ще тільки вузьке коло знає, що Надія понад вісімнадцять років моржує. Почала зимове купання, аби трохи загартуватись, бо мала певні проблеми із здоров’ям. Та так захопило жінку це купання, що навіть їздила до Києва по досвід до столичних «моржувальників».
Якось навіть організувала любительський клуб «Моржі». Тепер число охочих до холодної купелі поменшало, та й клуб розпався, але Надія Петрівна не полишає свого захоплення. Найбільше любить купатись уввечері. Навкруги тиша, спокій, під ногами потріскує сніг, мороз пощипує носа, щоки, а вона розбиває кригу на ополонці і занурюється в крижану воду.
Відчуття таке, неначе щоразу ти народжуєшся заново. Глянеш вгору – над тобою безмежне небо, зорі, навкруги засипані снігом береги. Настільки це здорово, що і переказати неможливо.
«Моржування» не тільки позитивно впливає на фізичне здоров’я, воно допомогає побороти різні моральні недуги. В житті Надії Петрівни було чимало складних ситуації. Не завжди були веселі дні, багато було й печалі, та вистояти, вижити допомогала оптимістична вдача та вміння спілкуватись з природою, черпати у ній енергію.
Коли дивлюсь на цю жінку, то пригадую слова Лесі Українки: «Щоб не плакати, я сміялась».
Надія Пуденкова, ховаючи в душі всі свої негаразди, свої болі й тривоги, виходила на сцену і дарувала людям усмішки. Вісімнадцять років пропрацювала Надія Петрівна директором Осичківського будинку культури. Тепер вона веде гурток народної творчості в Савранському будинку школяра. Знайомить юних савранців з народними звичаями, традиціями, готує з ними цікаві виступи.
Сама ж вперше вийшла на сцену ще у 1977 році. А через рік у складі Савранського народного музично-драматичного театру уже зіграла роль Софії у «Безталанній» Карпенка-Карого. Потім було чимало інших ролей. А ще були конкурси. Починаючи з 1988 року, Надія Пуденкова понад десять разів їздила на Олійниківські читання. І кожного разу приїздила із нагородами. Та найпам’ятнішою була перша, бо тоді вона познайомилася із донькою Степана Олійника Олесею, яка подарувала їй дві книжки свого батька із написом: «На добро, на щастя!»
Гумористичний талант матері передався і синові. Олександр, ще будучи школярем, чотири рази брав участь разом із матір’ю в Олійниківських читаннях. Нині Олександр після служби в армії навчається. Мріє стати професійним гумористом.
А Надія в цьому році разом з іншими освітянами району брала участь в обласному конкурсі-фестивалі «Чисті роси». Виступаючи в номінації «Гумористи», Надія Петрівна читала твори Павла Глазового, Степана Олійника та місцевого автора Миколи Каганюка. Вона стала переможницею. На високому рівні виступили й інші представники Саврані.
– 2010-й рік йде в історію, а «Чисті роси» для мене і інших учасників залишаться світлим промінчиком, який ще довго нагадуватиме про цю подію, – схвильовано розповідає Надія Петрівна.– Диплом та премія цього фестивалю-конкурсу – це найдорожче, що приніс мені вже минулий рік.
Щойно вляглись емоції від цієї події, як жінка вже обмірковує, як краще підготуватися до наступного конкурсу. Інакше вона не може, бо у цієї «моржихи» гаряче серце.
