У зимовому повітрі пахне свіжістю. Пухнасті сніжинки з незвичайними, чарівними рисунками, падають на плечі. Одна величезна, повільно планеруючи, опустилася на рукав пальта. Очі Раїси Вікторівни намагаються запам’ятати чарівний візерунок, щоб потім перенести його на свої мережива. У кожного з її творінь є назва: «Ранок», «Ніжність», «Гармонія». Назви такі ж чудові та мелодійні, як її роботи – серветки різних розмірів, конфігурацій, призначень. У величезному її арсеналі є серветки для чайного столика, сніданку з кавою, вечері.
Раїса Вікторівна Панчошенко викладає німецьку мову у Роздільнянській ЗОШ № 2 ось уже 27 років. Мова Ґете та Шиллера дівчинці із села Нагірного Ізмаїльського району подобалася ще зі шкільної парти й давалася їй легко. Тому вона твердо вирішила вступити до Одеського університету ім. Мечникова на факультет романо-германської філології. Там Раїса познайомилася з однокурсницею, яка майстерно плела для себе сукні, кофтинки і виглядала завжди модно й стильно. Захотілося й самій спробувати плести. Мимоволі згадалися слова батька: «Болгарська жінка повинна вміти робити все: смачно готувати, шкарпетки чоловікові та дітям плести, бути гарною дружиною, матір’ю й господинею». Так зі студентських років і почалося захоплення для душі, яке Раїса Вікторівна не полишає дотепер. Знаходить час погортати модні журнали, переглянути рисунки, щоб потім перенести найцікавіші у свої мережива. Вона постійна учасниця виставок декоративно-прикладного мистецтва серед вчителів району: «Вчительська весна», «Чисті роси». Неодноразово ставала дипломанткою. А напередодні Новорічних свят роботи Раїси Вікторівни Панчошенко були виставлені в районному історико-краєзнавчому музеї і мали величезний успіх.
Минулий рік для вчительки-методистки Панчошенко позначений ще однією дуже важливою подією. Раїса Вікторівна посіла друге місце в обласному турі конкурсу «Вчитель року -2010» серед викладачів іноземної мови. Вона пишається тим, що багато дітей обрали своєю професією іноземну мову. Є серед них викладачі, перекладачі, працівники відомчих служб. Раїса Вікторівна дбайливо зберігає листи та фотографії своїх учнів у шкільному кабінеті. Раїса Вікторівна шкодує про те, що син і донька обрали юридичну професію за прикладом батька. Вона сподівається на те, що, можливо, хоча б онукові вивчення іноземної мови здасться найцікавішим заняттям.
Уроки завершилися. Веселою юрбою розбігаються по домівках хлопчики та дівчатка. Вона теж, як і двадцять сім років тому, поспішає до рідного порога, де чекає на неї любляча та працьовита сім’я. А вільної хвилинки сяде за своє друге захоплення. Візьме в руки гачок і нитки й почне створювати нове мереживо, яке доповнить її роботи «Ранок», «Ніжність», «Гармонія»…
