Щоб світ змінився на краще, зміни себе. Саме такий життєвий принцип обрав для себе Василь Мазур – студент суднобудівного факультету Одеського національного морського університету.
– Тільки працею можна досягти успіху, я це засвоїв ще як пішки під стіл ходив, – сміється Василь, розповідаючи про життя-буття.
А вчитись йому і справді було в кого. Адже у їхній багатодітній сім’ї, де, крім нього, виховувалися ще брат і дві сестрички, не було місця лінощам. Батько трудився на колгоспному радіовузлі, мати, Ольга Степанівна, доглядала четверо дітей і вела домашнє господарство. Тут тобі і корова, і свині, і з півсотні курей, і городу не менше 60 соток. Тож Мазури встигали і в школі не пасти задніх, і вдома поратись по господарству, де кожен відповідав за свою ділянку роботи.
– Вчіться працювати – на старість як знайдете, – часто полюбляв казати дітям батько Іван Андрійович.
І ось результат – всі четверо успішно крокують по життю. Старші вже здобули вищу освіту, а наймолодший, Василь, теж від них не відстає, і до університету вступив на бюджетну основу, завдячуючи власним зусиллям. Звичайно, як зізнається Василь, навчання в університеті вимагає сил і терпіння.
– Орієнтація на демократичні цінності в університеті – це не просто гасло, а стиль життя. В його основі лежить не лише гарантія рівного доступу до створеної матеріальної та соціальної інфраструктури, а й право самому стати ініціатором, творцем чогось особливого, – з гордістю повідомляє Василь Мазур, і в його розумних очах з’являються теплі іскорки любові і вдячності. – Спочатку здалося, що навчатися майбутній професії – це лише старанно конспектувати лекції, готуватися до семінарів. Та згодом усвідомив, що сучасний фахівець – це людина грунтовних знань, з високими моральними якостями і міцним фізичним здоров’ям, яка покликана максимально реалізувати свій творчий та інтелектуальний потенціал. Тож не лекціями єдиними живе студент.
– Хто рано встає, тому Бог дає, – упевнений Василь.
Крім занять в університеті, він бере участь у художній самодіяльності. Не забуває Василь і рідний Загнітків, де виступає у складі вокально-інструментального ансамблю, групи «Діалог» та сольно, а також грає на барабані у фольклорному народному колективі «Витоки». Разом зі своїм наставником, художнім керівником Сергієм Олійником бере участь у різноманітних корпоративних вечорах, святах Одещини.
Його сольні виступи захоплюють як студентів, так і викладачів морського університету. У його піснях яскраво виражена любов фольклору. Кожну вільну від навчання хвилину юнак використовує для створення нового «шедевру» – так він називає інструментальне та сольне опрацювання музичного твору. Саме так народжуються творчі ідеї, які потім втілюються у піснях.
А якось нещодавно запросили Василя взяти участь у конкурсі, та, на жаль, за це необхідно було заплатити тисячу гривень, якої у студента не було. Шкода, що у наш час гроші правлять бал, і це не дає змоги талановитим виконавцям, котрі не мають коштів, пробитися на велику сцену.
Високий, ставний, кучерявий, з чарівною посмішкою і високим почуттям людської гідності, він і в студентській аудиторії, і серед знайомих, і в спортзалі, і на сцені почувається як риба в воді. І такий підхід до життя цілком виправданий. Адже воно, життя, у ХХІ столітті вимагає не тільки вміння пристосуватись до обставин, а й бути готовим змінити їх так, щоб принаймні твій маленький світ або світ твоїх близьких, а можливо і весь світ, змінився на краще. Проте, якщо ти прагнеш змінити весь світ, то неодмінно треба почати з себе. І студентські роки – найвдаліший для цього час.
