Шановнівійськовослужбовці,ветерани війни, учасники бойових дійта воїни запасу!
Щиро вітаю Вас із Днем захисника Вітчизни!
Це насправді всенародне свято єднає людей багатьох поколінь, адже за усіх часів не було більш почесної справи, ніж боронити рідну землю, відстоювати свободу і незалежність своєї Батьківщини.
Віддаючи данину героїчним подвигам українського воїнства, вклоняюся Вашій мужності та безмежній вірності своєму обов’язку.Професійних Вам успіхів, оптимізму, міцного здоров’я.
Щастя і добра Вам і Вашим рідним та близьким!
Голова Одеської обласної ради М. Пундик
Шановні ветерани, офіцери, військовослужбовці!
Щиро вітаю вас із Днем захисника Вітчизни! У це свято ми вшановуємо сміливих і сильних духом людей. Тих, хто присвятив себе захисту Батьківщини, обстояв нашу Вітчизну у боях, солдатів і офіцерів військових підрозділів, які чесно несуть сьогодні бойове чергування в різних регіонах України.
Найтепліші слова вдячності та поваги цього дня ми говоримо нашим дорогим ветеранам. Вони, як і раніше, в строю — виховують нашу молодь, вкладаючи в неї поняття про святий обов’язок зберігати духовні цінності народу, втілені у мужності, патріотизмі й беззавітному служінні Вітчизні.
Хай цей святковий день завжди буде символом миру, справедливості й любові до рідної землі.
Бажаю всім чоловікам душевного тепла, міцного здоров’я та щастя!
Голова Одеської обласної державної адміністрації Е. Матвійчук
Шановні ветерани Великої Вітчизняної війни та військової служби,
працівники Збройних Сил України!
Дорогі бойові друзі!
23 лютого – день, коли за багаторічною традицією відзначається свято армії і флоту, свято всіх чоловіків.
В цей день сивочолі ветерани мають можливість знову відчути подих бойової юності, а ті, хто пройшов армійську школу, згадати своїх побратимів-однополчан. Їхня ратна доблесть служить взірцем для всіх нас.
День захисника Вітчизни – це свято і нинішніх військовослужбовців та працівників Збройних сил України, яким випала доля вписати нові сторінки в історію Української армії.
Особовий склад Південного оперативного командування свято береже і примножує кращі бойові традиції попередніх поколінь, докладає всіх зусиль для забезпечення бойової готовності, організованості і дисципліни, демонструє самовідданість, витримку, свідомо виконує свій конституційний обов’язок.
Від імені військової ради Південного оперативного командування сердечно вітаю ветеранів війни і військової служби, особовий склад всіх силових структур Південного регіону, всіх співвітчизників з Днем захисника Вітчизни.
З нагоди свята бажаю всім вам щастя, добра і злагоди, міцного здоров’я і благополуччя, нових успіхів у благородній справі служіння українському народові.
Командувач ордена Червоного Прапора Південного оперативного командування генерал-лейтенант П. ЛИТВИН
Відмінної служби!
Віддавна стали крилатими слова: «Є така професія – Батьківщину захищати». Вони актуальні і сьогодні. Незважаючи на всі складнощі, які переживає наше суспільство, статус людей в армійських погонах залишається високим. Збройні захисники Батьківщини користуються всенародною повагою. І сьогодні, у переддень свята, заснованого на їхню честь, ми бажаємо тим, хто несе службу ратну в небесах, на землі та на морі, міцного здоров’я, успіхів в оволодінні наукою перемагати. Ветерани, які пройшли з боями фронтові дороги у роки Великої Вітчизняної війни, а також ті, що несли військову службу у мирний час, хто брав участь у бойових діях на території інших держав, пишаються спадкоємцями їхніх славних традицій. Вони й надалі активно провадитимуть військово-патріотичну роботу, зустрічаючись із нинішніми воїнами, передаватимуть їм багатий армійський і життєвий досвід.
Зі святом, дорогі воїни! Відмінної служби!
Голова обласної ради Організації ветеранів України О. Гурський
Вшанували учасників бойових дій
У Саврані вшанували учасників бойових дій на території інших держав. У районній бібліотеці для дорослих відбулася зустріч за назвою «Війна скінчилася в Кабулі та не скінчилася в мені». В ній взяли участь ветерани війни в Афганістані Володимир Усатий та Сергій Путенко, учні Савранської школи та ПТАУ-24, члени ветеранського клубу «Затишок». Відкрила захід директорка Світлана Стукаленко. Потім прозвучала інформативно-художня композиція на афганську тематику у виконанні одинадцятикласників Савранської школи та працівниць бібліотечного закладу. Співаки хору клубу «Затишок» подарували воїнам-інтернаціоналістам кілька українських народних та авторських пісень.
Далі у селищному парку, біля пам’ятника загиблим воїнам-інтернаціоналістам, був проведений мітинг. На ньому виступили голова районної ради Микола Бадюл та перший заступник голови райдержадміністрації Віктор Рябокоровко.
За цим 10 колишніх воїнів-інтернаціоналістів провели зустріч зі школярами.
Сергій ОСАДЧУК, Савранський район
Виховати «профі»
Військова частина, де командиром підполковник Костянтин Наддол, – одна з найкращих у Південному ОК. У її складі автомобільна рота, підрозділ охорони та рота почесної варти (РПВ) Південного оперативного командування. Іншими словами – колектив непересічний.
Почесну варту справедливо називають візитівкою міста. Адже воїни РПВ, створеної в Одесі у 2007 році, беруть участь в урочистих заходах на честь знаменних дат, церемоніях вручення нагород, офіційних прийомах, виконують військові ритуали, забезпечують проведення військових парадів тощо.
Рота почесної варти Південного ОК – підрозділ особливий. У ньому проходять службу солдати з відмінною статурою та зростом понад 185 сантиметрів. Лише тут на озброєнні перебувають окрім автоматів Калашникова давно «забуті» у військах самозарядні карабіни Симонова. І тільки в роті почесної варти існує своя методика підбору і підготовки стройових розрахунків, що передається від командира до командира (утім, секрет цієї роботи один: тренування, тренування і ще раз тренування). Серед військовослужбовців почесної варти є група прапороносців та їхніх асистентів. Отже, від майстерності кожного залежить загальний результат.
– Цієї осені до нашого підрозділу прибуло понад 40 новобранців, – розповідає командир роти почесної варти Південного ОК старший лейтенант Михайло Цимбал. – Молодь ознайомилася з історією батальйону, його командним складом та військовою технікою, а нині перейшла до підготовки за фахом: відшліфовує стройову майстерність та готується до контрольних занять з одиночної підготовки.
...Солдати В’ячеслав Галушка та Сергій Гудков призивалися з Донеччини. Найбільше їм запам’яталися перший марш-кидок на 5 км та стрільба з автомата Калашникова бойовими патронами. У заходах почесної варти участі вони ще не брали, проте сподіваються, що найближчим часом їхня сумлінність на плацу буде оцінена.
У військовій частині треба віддати належне професійній підготовці сержантського складу. Серед дисциплін, які опановують помічники командирів, є військова топографія, стройова, фізична, гуманітарна, правова, вогнева, інженерна, тактична підготовка та захист від зброї масового ураження. Проте особливо наголошується на розвитку командирських якостей сучасного сержанта. Зокрема, найбільша кількість навчальних годин запланована з предмета «Лідерство».
У своєму нещодавньому зверненні до сержантського складу командувач Південного ОК генерал-лейтенант Петро Литвин наголосив, наскільки важливо підняти роль сержанта. А зробити це можна лише призначаючи на ці посади військовиків, здатних якісно виконувати свої завдання.
Сергій ДАНИЛЕНКО, підполковник
«Я досі про це нікому не розповідав…»
– А далі доведеться пішки – машина по цій вулиці не пройде! – засміявся мій старий знайомий, підполковник міліції у відставці Афанасій Афанасійович Константинов.
Пригріло сонце, і околиці Городнього зовсім «розплавилися». То там, то тут зграї вгодованих білих гусаків місили помаранчевими лапами грязюку. Незабаром вітерець доніс смачні запахи домашніх шкварок.
– Ми вже біля мети: сьогодні у Сашка-афганця свято – день кабана, – пояснив мій провідник.
Сьогодні о шостій годині ранку Олександр Мінковський уже був у всеозброєнні. Випивши невелику кружечку бессарабського грогу – червоного гарячого вина із цукром для сугріву, взявся за справу. Кабана він забиває сам, обпалює тушу на соломі, миє та майстерно обробляє по частинах.
Коли ми дісталися до Городнього, села в глибині Буджацького степу, був уже пообідній час, і кабан частково перетворився на домашню ковбасу – три жінки чаклували біля плити з великими казанами і сковорідками.
Ми присіли в кімнаті утрьох: Сашко і Афанасій Афанасійович, старий друг родини, і я.
– Так, мені довелося понюхати пороху в Афгані, – підтвердив Олександр і дуже неохоче став розповідати. – Перші півроку служби пройшли в учебці під Ашхабадом. Я до армії пройшов курси водіїв, але там була техніка серйозніша – ЗІЛи, КамАЗи, «Урали». І ось нас посадили на літак. Куди летимо, ми не знали і навіть не здогадувалися. Незабаром в ілюмінаторах побачили гори – це було дуже красиво! Незабаром стюардеса оголосила, що ми приземляємося в Демократичній республіці Афганістан… Тоді, в 1984 році всі ми вже знали, що там діється. Але одна справа – знати, а інша – опинитися на місці бойових дій і все побачити на власні очі. Ми спускалися із трапа літака, а на посадку приготувалися дембелі, такі запеклі бійці – неголені, із суворими обличчями, широкоплечі. Я одразу відчув себе зеленим юнцем. «Ну, салабони, вішайтеся!» – сказав один з них (це був рік, коли наші війська в Афганістані зазнали найбільших втрат). Перше, що я побачив, – понівечену техніку. А що ж – живі люди? Що – з ними?
Сашко Мінковський потрапив у артилерійський полк водієм. Він постачав боєприпаси з Кушки за призначенням. Маршрут у п’ятсот кілометрів по горах і через перевали являв собою суцільне мінне поле. Їхній караван, який забезпечував частини всім потрібним, був дорогою здобиччю для душманів. Скільки разів потрапляли під обстріл!
…Це був один з таких рейсів. Поперед колони йшов міношукач, розчищаючи дорогу. Зненацька від розвідгрупи надійшов сигнал – хлопці зіштовхнувся з великим загоном моджахедів, сили не стає, просять вогню. За часом колона артилерії не встигала. Взводний Мінковський одержав команду обігнати міношукач, мчати на всіх парах і, прибувши на місце, за допомогою радіостанції дати точні координати.
Самотній «Урал» на гірській дорозі міг у будь-яку секунду підірватися на міні або стати легкою здобиччю душмана, що засів у горах. Але Сашко розумів: це був єдиний шанс врятувати своїх розвідників. Єдиний. І щосили тиснув на газ.
Завдання Мінковський виконав – за його радіосигналами ракети просто з маршу полетіли в ціль, і супротивник захлинувся у вогні.
– З Афгану я сивим повернувся, – говорить Олександр. – Але якщо ви мене запитаєте про найстрашніше… Якось ми приїхали до шпиталю – привезли поранених, але приймати їх було практично нікому. Я зайшов до моргу – там лежали наші дівчата, сестрички. Розумієте, усі лежали… Вони купили спиртне у місцевих мешканців, мабуть, у когось був день народження, і хотіли ввечері відзначити. Спиртне виявилося отруєним… Я досі про це нікому не розповідав, навіть дружині й найближчим друзям. Друг у мене був у селі, Жора Сьомков, ми разом з ним в Афгані служили, разом повернулися. Це була єдина людина, з якою я колись говорив на ці теми. І ось сьогодні з вами говорю. А Жора помер сім років тому – йому ще й сорока не було. Серце не витримало.
Олександр замовчав, і в домі встановилася тиша. На порозі кімнати стояли дружина Сашка, уся її рідня: вони разом чверть століття, але вперше чули розповідь про війну.
– Спочатку було дуже важко, а потім звик. Виявляється, людина до всього звикає. У мене там друзі були, такі ж взводні як і я, – узбек Бекназаров, молдаванин Іван Каланча, росіяни Сашко Бєліков і Серьога Іначкін. Коли повертався з відпустки (мене одного разу відпустили додому – брат помер), навантажився під зав’язку горілкою і закускою. Але в Ташкенті, на пересильному пункті, сумку вкрали. Мені досі за цю сумку прикро – друзям віз. Тиловикам цього не зрозуміти…
– Може, час за стіл? – тихо запитала невисока сива жінка з добрими очами, теща Олександра.
– А справді, давайте за стіл! – устав Сашко. – Давайте за знайомство і за свято – день кабана, коли вся родина в зборі.
А наступний день був звичайним. Вранці Олександр Мінковський із дружиною вирушили в поле. Вона – на обрізку виноградників, де платять по 50 гривень за день, а він – на свій трактор, хоча в організації, де працює воїн-інтернаціоналіст, уже три місяці не видають зарплату. Родина Мінковських, яка виростила трьох дітей, виживає завдяки тому, що господарює, – відгодовують свиней, птицю, обробляють свої земельні наділи.
…Проводжаючи мене на автобус, Афанасій Афанасійович сказав:
– Я сьогодні півночі не спав, усе думав про те, що розповів Сашко. Адже я міцно дружив з його батьком, Сашка пам’ятаю ще хлопчиком. Але навіть я, близький друг, не знав, через що цей хлопець у своєму житті пройшов…
Антоніна БОНДАРЕВА,власкор «Одеських вістей»,Болградський район
