Минуло трохи більше трьох місяців, як у Затишанському притулку для дітей відбулася зміна керівництва – заклад очолила Олена Володимирівна Шарова. До цього вона працювала вчителькою, заступником директора Дружелюбівської загальноосвітньої школи. Коли Олені Володимирівні запропонували стати директором притулку для дітей, без деяких вагань та роздумів не обійшлося. Адже це зовсім нова справа. А яка відповідальність!? Та все ж було вирішено: коли доля посилає таке випробування – треба його прийняти.
Нещодавно ми зустрілися з Оленою Володимирівною і поговорили про діяльність дитячого закладу, про плани та перспективи, а, ближче познайомилася з людиною, яка взяла на себе нелегку місію – відігрівати зранені дитячі сердечка, вселяти у їх маленькі душі віру в краще життя. Адже те, що бачили деякі хлопчики й дівчатка у свої п’ять, сім чи десять років, може налякати навіть дорослого. Щойно переступили поріг притулку, як до нас вибігла дівчинка. Привіталась і, довірливо зазираючи в очі Олени Володимирівни, мовила:
– Я ніяк не можу виконати домашнє завдання з математики…
– Не переймайся, сонечку, розберемося, – ласкаво сказала жінка, погладжуючи дівча по голівці.
Цю мить зустрічі можна було й не помітити, не надати їй значення у газетній статті. Але такі довірливі, по-сімейному теплі стосунки між директором притулку і дитиною, яка виховується тут, з перших хвилин дали зрозуміти: людина на своєму місці, а діти – в надійних руках.
Ми пройшлися затишними кімнатами, скрізь, як і годиться, чистота й порядок. Приміщення щойно після ремонту – зі смаком підібрані нові меблі, штори, килими, люстри створюють по-справжньому домашню атмосферу. Спальні зони для хлопчиків і дівчаток обладнані окремими санвузлами з душем та рівненьким рядочком різнокольорових рушників. А в ігровій кімнаті є все для цікавого дозвілля дітей – майже справжня «кухня», безліч іграшок, телевізор, живий папуга у клітці і навіть акваріум з рибками.
– На цей гарний ремонт, меблі, харчування та усе інше, що Ви бачите в притулку, виділяються кошти з обласного та державного бюджетів, – розповіла Олена Володимирівна. – Держава дбає про створення нормальних умов для дітей, які з тих чи інших причин позбавлені родинного затишку. Я хочу вірити, що в багатьох наших вихованців залишиться саме така картинка ідеального дому і вони будуть дуже старатися, щоб мати все це у власному дорослому житті.
Олена Володимирівна показала, скільки квітів вони насаджали разом з працівниками притулку на задньому дворику. Тут і жоржини, і троянди, і канни, і хризантеми, й піони… Нещодавно посадили також 20 сосен, 30 ялинок та десяток берізок – ці саджанці дали з фірми «Олтіс» та місцевого лісництва.
А скільки радості у мешканців притулку викликала поява у дворику різнокольорового дитячого майданчика, про довезення якого подбала обласна служба у справах дітей. На його встановлення фрунзівські підприємці Сергій Федченко, Олег Безштанковський та Надія Сорочан виділили по мішку цементу, відгукнувшись на прохання Олени Шарової. Монтаж непростої конструкції виконали трудівники фірми «Олтіс» та СФГ «Ольга». Чоловікам знадобилося два дні, щоб зібрати все і по-господарському встановити. Тепер це місце стало улюбленим для рухливих забав вихованців та справжньою окрасою дитячого закладу.
– Коли я ще розмірковувала з приводу запропонованої посади директора, то, спілкуючись із головою райдержадміністрації Сергієм Івановичем Бринзою та головою районної ради Павлом Степановичем Шестопалюком почула дуже важливі для мене слова: «Погоджуйтесь на цю роботу, а ми допоможемо». І, дякувати Богові, керівники району підтримують у всьому, – ділиться Олена Шарова. – Скільки б не зверталася до них чи за порадою чи за конкретною допомогою – ніколи не відмовляють. Ось такий приклад: мене тільки призначили директором, і через деякий час привезли таку необхідну для притулку електричну плиту. Та от біда – її не можна було внести. Довелося звернутися до голови райдержадміністрації і майже за добу цю, здавалося б, непідйомну проблему Сергій Іванович вирішив: організував людей, які демонтували на кухні пластикове вікно, через широкий проріз занесла плиту, під’єднали до електромережі і встановили склопакет на своє місце. У цій роботі було задіяно немало людей і всім слід сказати велике спасибі.
Є в нас на балансі автомобіль «газель», та на його ремонт треба були значні кошти. І тут нас знову підтримали керівники району, виділивши з бюджету понад 3 тисячі гривень. Не обминають притулок брати Айдин та Аслан Улуханови, які взяли шефство над закладом. Напередодні свята 8 Березня вони приїхали до нас із різноманітними продуктами харчування. Багато смачних наїдків принесли дітям наші шефи перед Великодніми святами. Завдяки цьому ми маємо можливість урізноманітнити меню для вихованців. Дуже вдячні шефам.
– Олено Володимирівно, що Ви можете сказати про колектив, з яким працюєте?
– Мені подобається, що всі колеги дуже дружні і люблять справу, якою займаються. Нещодавно до нас у колектив прийшла нова вихователька і одразу запитала: «А що входить до моїх обов’язків?» Я їй сказала коротко: «Просто виконуйте обов’язки матері…» Більшість працівників мають багаторічний досвід спілкування з вихованцями притулку і знають, що лише ласкою, добрим словом або вчинком можна знайти спільну мову з дитиною. Мене радує, що нові діти досить швидко адаптуються у притулку, але, знаєте, вони все-таки дуже сумують за своїми матерями. Якою б ця жінка не була, якої б рани не завдала дитячій душі, та коли довго не навідується, ми одразу помічаємо зміни у настрої дитини. Бачили б ви той сум в очах… Маючи досить спокійний характер, при зустрічі з горе-матусею мені так і хочеться закричати на весь світ: «Хто дав тобі право так знущатися над власною дитиною? Робити боляче своїй кровиночці?» Бог дає таким мамуням дуже гарних, добрих дітей-сонечок. Шкода тільки, що вони нехтують цим скарбом, не звертають на нього уваги. Як же достукатися до черствих сердець горе-батьків? Ця проблема не дає мені спокою ні вдень, ні вночі...
