Сьогодні мільйони українських автовласників стежать за обговоренням законопроекту про скасування генеральних доручень на право користування автомобілем. Багато прикладів, що дозволяють водіям визначити свою точку зору на дане питання, наводять адвокати ТОВ «Автоюст».
Переді мною лежить позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу «мазди», укладеного між громадянином Федором Нечаєвим і його далекою знайомою Світланою Мар’євою. Як і домовлялися, він передав їй 80 тисяч гривень, а дама, змахнувши сльозу, віддала свою білосніжну «японку» в чужі руки. Але так поспішала із продажем, що не знайшла часу для зняття автомобіля з обліку. Тому запропонувала новому власникові взяти машину за генеральним дорученням із правом експлуатувати «мазду» і розпоряджатися нею на власний розсуд.
Але ось минуло три роки, а жінка все так і не знаходить можливості зняти з обліку улюблену іномарку. За цей час вона встигла наробити боргів, зокрема не повернути кредит, узятий в одному відомому одеському банку. І його адміністрація в законному порядку ініціювала накладення арешту на її майно. Так з’явився судовий вирок, згідно з яким нещасливий автомобіль виявився майновим гарантом відшкодування боргу перед банком з боку Мар’євої, оскільки офіційно «мазда» належить їй. І до виконавчої служби був направлений документ, який свідчить, що Світлані є чим відповідати матеріально. Це стало основою для того, щоб поставити машину на арешт-майданчик.
Уявіть стан Нечаєва, коли він довідався, що змушений віддавати свою дорогу власність для покриття чужих боргів! Торговельна угода щодо придбання машини була зроблена відповідно до закону. Фінансові вимоги до Світлани були пов’язані з іпотекою й не мали прямого стосунку до продажу автомобіля. Об’єктивно до Нечаєва, як до сумлінного покупця, претензій бути не могло. Але не передати поневірянь, яких йому довелося зазнати, перш ніж суд визнав його потерпілим. Тепер належить пережити ще суд, щоб скасувати арешт на машину.
Чимало випадків, коли за проданою машиною значиться несплачений штраф. І одержувача «генералки» ставлять перед необхідністю віддати його за «того хлопця».
Є й безглуздіші випадки. Господар «ниви», будучи пенсіонером, доручив провести процедуру її купівлі-продажу молодому родичеві. Що той і зробив за генеральним дорученням. Тільки своєму старому дядькові віддав лише частину грошей за машину, а інші привласнив у вигляді комісійних. Коли пенсіонер довідався про цей обман, він посварився з родичем, а заодно спересердя скасував дану колись «генералку» і зажадав назад свою «ниву». Але на момент конфлікту покупець Арсеній Петрук користувався нею вже майже півроку. Розгляд ускладнило те, що він через помилку не взяв розписку з колишнього господаря «ниви» у тому, що той одержав з нього гроші. Від гарячкового наміру облити бензином з каністри й спалити свою «ниву» Петрука врятували тільки заклики судді помиритися. Арсеній дав старому відступного, і сторони забули один про одного.
Але чому господареві машини в процесі продажу не зняти її з обліку, а придбавачеві – потім зареєструвати авто на своє ім’я? Невже люди, що знайли кошти для купівлі дорогих автомобілів, не віднайдуть зайвих півтори-дві тисячі гривень для проведення цих операцій? Адже в даний авторитуал входить обов’язкове проведення експертизи, щоб упевнитися, чи не перебиті номери автомобіля, чи не значиться він серед викрадених, чи відображає техпаспорт його дійсний експлуатаційний стан. При продажу за дорученням ці параметри не з’ясовуються.
Шкода часу й нервів, говорять водії. І одночасно порушують питання про кваліфікацію співробітників ДАІ. Якщо інспектор оглядає машину перед її продажем, то він повинен мати достатню компетенцію, щоб визначити, «рідний» номер на кузові чи переварений. І тільки в разі сумніву може направляти машину на експертизу. Але, згідно із процедурним порядком, до нього звертаються, уже маючи в руках висновок експертизи. Звідси питання про профпридатність: навіщо потрібен фахівець, який робить огляд уже перевіреної машини? Яка роль перевірки нової машини, що надійшла із салону з наявними всюди, навіть на ременях безпеки, пінкодами з повною інформаційною характеристикою? Чи не породжує це думки про існування усної домовленості між експертом і інспектором про те, що останній буде направляти до нього клієнта-автомобіліста? Адже співробітник МРЕВ нічим не відповідає за свої помилкові дії й невиправдані підозри. В разі його помилкового діагнозу за експертизу однаково платить автовласник. Звідси й середовище для виникнення неформальних відносин. От і користуються люди «генералкою». То які ж аспекти мусить перемінити передбачуваний закон?
