– Це для нас така форма послушанія, – пояснює сестра Барбара. – Ми не тільки зобов’язані, а й прагнемо допомагати всім, хто потребує нашої допомоги. Така наша місія.
Майже щодня число відвідувачів центру сягає за 30. А розпочав він свою роботу з двох хлопчиків, бійку яких припинила сестра Дората, а потім запросила їх до центру. Згодом діти привели з собою інших дітей. І так повелося, так пішла добра слава серед дітей міста, та й серед дорослих, про цей гостинний дім з місією милосердя. Трапляється, що матері залишають тут своїх дітей. А самі йдуть чи то до лікаря, чи у якихось інших своїх справах.
Діти сюди приходять за власним бажанням, бо почуваються в цій атмосфері потрібними. Тут вони снідають, обідають, вечеряють, влаштовують чаювання, веселі та інтелектуальні ігри, ходять до костьолу на службу. А найважливіше, радіє сестра Дората, це те, що їхні характери та поведінка міняються на краще. Тепер кожен з них дбає про іншого, старші – про молодших, молодші – діляться зі старшими. Діти вже добре засвоїли правила особистої гігієни та перебування у громадських місцях, вивчають заповіді Божі і щиро прагнуть жити за ними. Але поки що ще не все виходить.
Сестри милосердя піклуються, щоб кожна дитина була нагодована, охайна, мала достатньо іграшок, новий одяг. Діти почуваються тут, як вдома. Тож не тільки знаходять заняття до душі, а й купаються, перуть, прасують білизну, інколи залишаються ночувати. І сповна реалізують свою потребу – бути потрібними. Самотність і відчуття того, що ти нікому не потрібен, – найжахливіший різновид убогості, казала Мати Тереза і пояснювала, що голодних можна нагодувати, хворих – підлікувати, бездомних – десь поселити, але коли при цьому людину ніхто не любить, вона ні від чого не зазнає радості.
В цьому ж гостинному домі любові вистачає на всіх. І відчуваючи її, діти тягнуться серцем сюди, де на них завжди чекають.
