Це наш день. День журналістів «Одеських вістей», інших друкованих видань, телеканалів та радіостанцій, інтернет-ресурсів. Не сумнівайтеся: пролунає багато гарних промов про свободу слова, про роль мас-медіа тощо. А наші колеги, яких ми щиро вітаємо, традиційно будуть клястися у вірності професійному обов’язку. Ми ж вирішили одягти «журналістські окуляри» на тих, для кого працюємо, – на наших читачів – і попросили їх відповісти на два запитання: «Якби Ви були журналістом, які проблеми, насамперед, Ви б висвітлювали?» і «Яких якостей не вистачає сучасним журналістам?» Відповіді змусили замислитися…
Антон Щербаков, начальник відділу статистики в Савранському районі:
– Одна з нагальних проблем – на даний час молоді досить важко знайти роботу за спеціальністю після вишу. Особливо в сільських районах, та й в місті також. Писав би про недостойний рівень зарплат, невідповідність прожиткового мінімуму та реальних потреб. Більше уваги звертав би на питання екології. Зокрема, що стосується незаконної забудови берегів річок, моря, а також незаконного втручання у заповідні зони. Природу людина повинна берегти, а не знищувати.
– Мені хотілося б, щоб журналісти поменше займались піаром влади. І, що більше стосується центральних видань, дозовано подавали негативну інформацію – про кримінал, катастрофи тощо. Її вже надто багато. Це дуже негативно впливає на психіку людини. Виходячи з цього, в гонитві за сенсаціями, журналісти втрачають почуття міри. А в людях такої важливої професії воно повинно бути обов’язково.
Ірина Міхєєва, пенсіонерка, селище Саврань:
– Ось іду повз парк, що в центрі селища. Ну хіба тут можна відпочити? Так, траву косять, біля пам’ятників прибрано, освітлення є. Написала б про те, щоб його окультурили, квітів більше насадили, аби було де відпочити. А то тільки кози пасуться… А ще мені подобається читати про людей, тож про них і писала б. На це питання мені важко відповісти.
Олена Бреус, селище Саврань:
– Якби я була журналістом, то працювала б у православній газеті і порушувала б теми духовного життя суспільства, окремої людини, – цієї основи, на якій будується все наше життя. Сучасна періодична преса зводить духовні істини, які ніколи не можуть змінитися, до нашого життя, що погрузло у трясовині вседозволеності, відвертого хамства та неповаги до людської особистості. А потрібно навпаки – піднімати душу людську до висот любові, терпимості, поваги один до одного. Цей потік скандальної вульгарності та бруду в періодиці, що осів у душах нашого молодого покоління, через десяток років вибухне таким «ядерним» духовним вибухом, який навіть важко спрогнозувати.
– Нашим сучасним журналістам не вистачає мужності йти проти течії.
Світлана Біла, працівниця культури, ветеран праці, Кодимський район:
Я давно передплачую «Одеські вісті», збираю підшивки. Коли хочеться згадати, про що газета писала кілька років тому, роблю огляд газетних матеріалів. І помітила цікаву тенденцію – виступи газети вирізняються своєю дієвістю. На мою думку, саме ця якість має найвищу оцінку серед читачів. Про це свідчить популярність газети і її високий тираж.
Більшість журналістських матеріалів «Одеських вістей» знаходить резонанс серед читацького загалу. Редакція домагається реагування владних структур на гострі газетні публікації, покращення ситуації щодо порушених питань. І саме ця журналістська наполегливість заслуговує на повагу читачів.
Що ж до сучасної журналістики загалом, то, на мою думку, сьогодні журналістам не вистачає відвертості і свободолюбства. На жаль, журналістські колективи не мають економічної незалежності. Їх фінансують владні структури. Це й змушує їх догоджати «нашим» і «вашим». З одного боку, вони не хочуть образити владоможців, щоб не залишитись без фінансової підтримки засновників, з іншого – так само не хочуть втратити свого читача. Від того змушені балансувати між двома берегами.
Не завадило б також нинішнім журналістам мати побільше принциповості в обстоюванні власної позиції, але в жодному разі не за рахунок паплюження чиєїсь честі. Це має бути чесна дискусія з опонентами. Принциповість у висвітленні проблемних тем, на мою думку, полягає у їх правдивості.
Олександр Кузьменко, військовослужбовець, Кодимський район::
– Якби я був журналістом, то всебічно висвітлював би необхідність підвищення соціального захисту військовослужбовців. Писав би про недолугість реформування Збройних сил України, яка тільки виснажує оборонну дієздатність країни.
Більше уваги приділяв би патріотичному вихованню молоді. Адже це питання впродовж десятиліть було випущено з поля зору суспільства. Газетні матеріали ще дуже й дуже мало звертаються до патріотизму, його виховної ролі та значного впливу на свідомість дітей та молоді.
Тема спадкоємності поколінь, на мою думку, теж заслуговує на чільне місце в журналістських матеріалах. Вона нерозривно поєднана з патріотизмом, зі збереженням і примноженням культурної спадщини країни, краю, надбанням народу.
Не хочу сказати, що ці теми взагалі не порушуються журналістами. Їх просто мало і не завжди вони досягають поставленої мети.
Ольга Радуш, історик, м. Рені:
– Менше патетики, більше конкретики! Чиновники багато говорять і обіцяють, мало звітують про роботу. Це мене пригнічує. Якби я працювала журналістом, при кожній зустрічі з тією або іншою посадовою особою просила б відповісти на запитання: що конкретно вона зробила за останніх три місяці? Менше висвітлюйте сесії, де розглядають плани дій – більше звітуйте про проведену роботу!
Якщо говорити про газету «Одеські вісті», тематика якої багатогранна – від політики до спорту, з особливим інтересом я читаю замальовки про простих людей, які своєю працею чогось в житті досягли. Хтось став гарним шевцем, хтось плете козуб… Деякі сучасні журналісти захоплюються політикою і політиками, а я розповідала б більше про цікавих особистостей, майстрів, захоплених своєю справою. Мені цікаві саме ці люди.
Ярослав Козир, пенсіонер, м. Рені:
– Я багато років працюю позаштатним кореспондентом, і ось що помітив: останнім часом у нас з'явилося багато «лідерів», які заполонили собою всі газети, і мені «вписатися» зі своїм матеріалом усе важче й важче…
Якби я був штатним журналістом, більше б писав про проблеми екології, займався б просвітою читачів публікаціями з історії та географії. Мене цікавили б проблеми міст та сіл, їхні перспективи.
Наталя Тимошенко, підприємець, м. Білгород-Дністровський:
Політичні, економічні, кримінальні новини, ток-шоу, які шокують навіть дорослу та сформовану людину, – цього в телеефірі та газетах більш ніж достатньо. А інформаційної поживи для умиротворення душі, для радості, спокою, спонукання до добрих дій явно бракує. На мій погляд, у журналістиці слід зробити розворот у бік культури та моральності. Це, насамперед, потрібно для молодого покоління. Сьогодні молодь не завжди здатна самостійно дати собі оцінку за шкалою загальноприйнятих моральних цінностей. Завдання журналістів вбачаю в тому, щоб прищеплювати в душі кожного читача красу, яка покликана врятувати світ. Хотілося б більше довідуватися про новини культури, театральні вистави, художні виставки, пам'ятки історії. Що стосується якостей, яких бракує сьогодні багатьом журналістам, то це відсутність їх особистої принципової позиції. Хоча й це в чомусь виправдане, адже у наш неспокійний час зберегти власну позицію можуть лише люди, забезпечені матеріально. Вважаю, журналісти до таких не належать.
Олександр, 19 років, м. Одеса:
– Журналіст повинен розуміти, що його слухають або читають мільйони людей. І більшість із них вірять йому. Тому його слова мусять бути правдивими. Кореспондентові, на мій погляд, слід бути активним і різнобічним, орієнтуватися в багатьох сферах життя та діяльності, швидко вчитися.
– Якби в мене була можливість, я висвітлював би спортивні заходи або був коментатором на матчах.
Інна, 24 роки, м. Одеса:
– Журналіст – це не професія, а, передусім, талант. Представникам четвертої влади належить мати, на мій погляд, чуття гумору. Вони знають, чого від них вимагає суспільство, і показують це із властивим їм епатажем. Однак можна розглянути професію і з іншого боку. Адже за кілька хвилин, за допомогою якихось аргументів, вони можуть зробити із порядного громадянина мерзотника. Саме тому вважаю, що медійна людина повинна розуміти всю відповідальність, яка на неї лягає.
– Якби я працювала журналістом, то хотіла б готувати новинні матеріали або, як їх називають, «гарячі» новини.
Анна Петкова, домогосподарка, с. Кулевча, Саратський район:
Останні сім років, після того як втратила роботу в колгоспі, стало важко добувати насущний хліб власними руками. Мені дуже хотілося б, щоб журналісти повернулися лицем до нас, простих людей. Щоб вони частіше розповідали, як нелегко працювати та жити на селі. Про те, якою гіркою та важкою буває сільська трудова нива. Нехай би журналісти приїжджали в село, але не бігли в кабінети до начальства, де їх радо приймають та розповідають для газети багато того, чого в селі немає насправді. Потрібно йти до простої людини і говорити про її біди та нещастя. Тоді б, можливо, і наш Президент довідався б із газет, що потрібно зробити для його народу, якому з кожним днем живеться усе сутужніше. Журналістам хочеться побажати більше чесності, і показувати життя не пригладженим, а таким, яке воно є насправді.
Бліц-опитування підготували:Тетяна Сторчак, Любов Кузьменко, Антоніна Бондарева, Тетяна Гурічева, Христина ВІЄР,«Одеські вісті»
