З доброї волі
Почесним донором бути почесно? Це, здавалося б, просте запитання Марії Борисівні Шачневій – акушерці жіночої консультації Арцизької районної лікарні, здалося несподіваним. Але пауза була нетривалою.
– Ніколи над цим не замислювалася,– відповіла вона. – Хоча кров здаю вже понад 20 років. Винятково із доброї волі.
Ми розмовляємо з Марією Борисівною – почесним донором України – у кабінеті гінеколога. До нашої розмови долучаються ветерани районної охорони здоров’я, лікарігінекологи Марина Миколаївна Мутовчи та Ніна Леонідівна Ніколова. Шачневій, з якою разом пропрацювали вже понад 30 років, вони дають найпохвальніші характеристики.
– Так вона, – кажуть, – якщо потрібно, усю свою кров до краплі віддасть. Дуже жертовна, дуже гідна людина.
Марію похвала бентежить. Але стаж донора в неї справді значний.
– Першого разу я здала кров ще будучи студенткою Чарджоуського медучилища, – говорить Шачнева. – Це в Туркменії. Пам’ятаю, що було це зовсім не страшно. А відчуття задоволення від однієї лише думки, що кров моя комусь допоможе, – було сильним. Мене пізніше не треба було вмовляти, агітувати. Я здавала спочатку по 200, а потім – по 450 – 500 грамів крові без тіні страху. І не реагувала на застереження знайомих: «Чуже здоров’я поліпшиш, а своє втратиш». Не згодна. Особливо тепло на душі, коли знаєш людину, якій влили мою кров. Одного разу вона знадобилася однорічному маляті. Її забір робили у мене щодня малими порціями – по 50, 100 грамів. Минув час. Якось на вулиці зупиняє мене мама того малюка. Він стояв поруч – високий, дуже гарний юнак. Мене, свою рятівницю, він бачив уперше. Як і я його. Ми були незнайомі, але пов’язані однієї кров’ю… Цікаве це відчуття.
Зверталися до мене часто. Щодо екстрених випадків – навіть уночі. Не можна було гаяти час, а моя кров перевірена. Намагалася я якось підрахувати, скільки разів за усі ці роки здавала кров. І не змогла. Багато, дуже багато. У родині мене розуміли і завжди підтримували. Тому що бути донором – це дуже шляхетно стосовно тих, кого рятуєш. А ось почесно це чи ні, особисто для мене – не так важливо.
Таїсія БАРАНОВА,спецкор «Одеських вістей», м. Арциз
«Живі ліки» стають дефіцитом
За роки незалежності кількість донорів в Україні скоротилася удвічі. Тим часом, як стверджують медики, потреба в препаратах крові зростає. Таким чином, організація донорського руху стає воістину питанням життя та смерті.
Про це – наша розмова із завідувачем відділення переливання крові Ренійської ЦРЛ, лікарем вищої категорії, почесним громадянином міста Рені А.І. ЛАНЕЦЬКИМ.
– Антоне Івановичу, як Ви оцінюєте становище галузі загалом?
– Скажу відверто: за останні роки донорство по суті полишене державою напризволяще. Раніше безоплатне давання крові було явищем масового характеру, а тепер організацію цієї роботи перекладено на плечі медиків та родичів хворих. Тим часом у комплексному лікуванні пацієнтів хірургічних, гінекологічних, травматологічних, онко– та інших відділень чимало місця посідає застосування компонентів і препаратів крові. Єдиним і поки що незамінним джерелом одержання крові є людина – донор. Тому без продуманої, постійно розбудовуваної системи донорства не можна сподіватися успішного розв’язання багатьох лікувальних проблем.
– Донором може стати кожен?
– Кожна здорова людина, що досягла 18річного віку. Перед здавання крові громадянин одержує гарячий чай із цукром та печивом, що сприяє розширенню судин серця і головного мозку. Після здавання донорові видається талон на харчування. Воно за сьогоднішніми мірками скромне, але сподіваємося, що незабаром на нього збільшиться фінансування.
Забір крові здійснюється в стерильних умовах до спеціальної пластикатної одноразової тари. Під час забору кров не стикається з повітрям і цим гарантується її стерильність.
– Я бачу на вашому столі комп’ютер…
– У нас є повна база даних як про донорів, так і про людей, які за станом здоров’я не мають права здавати кров, наприклад, перехворіли на кров’яні інфекції, СНІД тощо. Уся заготовлена кров проходить ретельну перевірку. Користуючись нагодою, хочу подякувати заступникові начальника Ренійського порту Анатолію Махову та начальнику інформаційнообчислювального центру Володимиру Брошевану: наше відділення забезпечено комп’ютером, і розроблено спеціальну програму для оперативної і чіткої роботи з донорства. Я знаю, що далеко не в усіх районах служба крові оснащена такою оргтехнікою.
– У Ренійському районі є Почесні донори України? І скільки потрібно здати крові, щоб одержати це високе звання?
– У нас понад 120 Почесних донорів. Честь їм і хвала, багатьох років життя та міцного здоров’я! Хочу подякувати і тим донорам, які приходять до нас уперше в житті з метою здати кров для лікування своїх знайомих, родичів. У 1995 році було ухвалено Закон України «Про донорство крові та її компонентів», згідно з яким людина, що здала 40 і більше разів максимально допустиму дозу крові (400 мл), має право на одержання статусу «Почесний донор України». Не складно порахувати: щоб одержати статус, потрібно здати понад 16 літрів крові. А в людини в організмі – 4,5 – 5 літрів…
– І якими пільгами користуються ці самовіддані люди?
– Статус Почесного донора припускає надання окремих пільг. Зокрема, права на пільгове придбання ліків зі знижкою 50% від їхньої вартості за рецептами комунальних і державних лікувальних установ, використання щорічної оплачуваної відпустки у зручний для донора час, одержання надбавки до мінімальної пенсії, призначеної за віком. Розмір надбавки до пенсії – 10% від затвердженого прожиткового мінімуму, і наразі становить 91,1 грн на місяць.
– Тобто за рік Почесний донор, будучи на пенсії, одержує близько тисячі гривень доплат?
– Цілком вірно. Коли років десять тому я вручав перші посвідчення Почесним донорам і дякував їм, змушений був вибачатися за державу – тоді доплата до пенсії становила лише 3 гривні 80 копійок. Нинішні 90 гривень – теж гроші невеликі, але все ж таки…
– Нещодавно в Ренійському районі був випадок: Почесний донор потрапив до лікарні, йому виписали ліки на 500 гривень, але чоловік не зміг одержати належної йому знижки на медикаменти.
– Із цим, на превеликий жаль, зіштовхуються не лише наші шановні донори, але й багато інших категорій людей, які мають за законодавством пільги. Ця проблема існує не лише в Ренійському районі. Причина в тому, що в районних бюджетах закладається недостатньо коштів, щоб забезпечити видавання медикаментів за пільговими цінами. Від нас, медпрацівників, тут нічого не залежить. Але, оскільки за організацію донорського руху відповідаємо саме ми, то змушені шукати можливості залучати людей до відділення переливання крові. Тут працює медперсонал з вищою кваліфікацією. Ми намагаємося підтримувати атмосферу довіри, і донори, які побували в нас, висловлюють слова вдячності за високу культуру обслуговування.
– Скільки донорів щороку приходять до відділення і скільки крові заготовлюється в районі?
– Щороку ми приймаємо 650 – 700 донорів. Відділення заготовлює 320 – 340 літрів крові, повністю забезпечуючи її препаратами хворих. Іноді доводиться допомагати сусіднім районам, обласній лікарні. Але, у свою чергу, вони також приходять на допомогу, якщо в нас немає необхідної групи свіжозамороженої плазми або еритроцитарної маси. Кров – «живі ліки». За статистикою, кожен десятий у процесі лікування одержує препарати крові. Тому дуже важливо, щоб наша служба розвивалася. А держава не повинна стояти осторонь від організації донорського руху.
Антоніна фоміна, Ренійський район
