Редакція газети «Одеські вісті» спільно з управлінням у справах національностей та релігій облдержадміністрації далі розповідає про національнокультурні товариства нашого регіону.
Сьогодні у гостях у нашої постійної рубрики «Сузір’я Дружби» представники азербайджанської діаспори.
Згідно з переписом населення 2001 року, в Одеській області живе 2777 азербайджанців.
У нашому регіоні цю націю представляє обласна організація «Конгрес азербайджанців України», якою керує Байрам Їзраїлович Алієв.
Отже, запрошуємо вас до розмови про азербайджанців – відомих діячів і простих трудівників, про особливості культури та традицій і, звичайно, про неповторну кухню.
Далі дивують планету
21 вересня 2001 року була зареєстрована Одеська обласна організація «Конгрес азербайджанців України». Основна мета діяльності – об’єднання представників азербайджанської діаспори у нашому краї для розвитку культурних, духовних, громадськополітичних потреб. Ініціювали створення Єлхан Сариєв, Назар Гаджиєв, Іса Алієв, Абульфаз Алієв і багато інших. А цьому передувало об’єднання «Достлуг» («Дружба»), яким керував Фірдовсі Іскендеров, а потім інші голови.
Сьогодні до складу Конгресу азербайджанців Одеського регіону входять Мехрабан Мамедова, Арзу Пашаєв Закир оглу, Єлмір Рзаєв і багато інших.
Особливо ми пишаємося такими гідними представниками нашої нації, як Васиф Бабаєв – син потомственого художника Азербайджану, Матін Магсуд оглу Гаджиєв – кандидат технічних наук, Ахмед Лятіф оглу Алескеров – патріарх українського футболу, у минулому – головний тренер одеського «Чорноморця», Іскендеров Фірдовсі Шошан оглу – старший викладач кафедри кримінального права національного університету «Одеська юридична академія». Вони – наша сила і опора.
Широко відомі за межами Азербайджану наші земляки Лев Ландау (Нобелівський лауреат, який народився в Баку, тривалий час жив і працював у тодішній столиці України – Харкові), Тогрул Фарман оглу Нариманбеков (живописець, театральний художник, заслужений художник СРСР), Рихард Зорге (легендарний розвідник, Герой Радянського Союзу), Мстислав Ростропович (видатний музикант), Рашид Бейбутов (знаменитий співак), Чингиз Абдуллаєв (сучасний письменник), Муслім Магомаєв (оперний та естрадний співак, композитор), Володимир Меньшов (режисер), Лариса Доліна (народна артистка Росії), Юлій Гусман (кінорежисер, шоумен), Ельдар Гасимов та Нігяр Джамал (переможці «Євробачення2011»). Цей список дуже довгий. Але радує те, що жоден з відомих азербайджанців нинішнього покоління не хоче зупинятися на досягнутому, і всі вони далі дивують планету!
Байрам Алієв, виконавчий директор Одеської обласної організації «Конгрес азербайджанців України»
Там, де сходяться два світи
З Арифом Сіраджогли Іскендеровим познайомилася у 90х роках, коли його призначили завідувачем ветеринарної дільниці в селі Загнітковому. Коренастий, з розумним поглядом темнокарих очей, багатою кучерявою шевелюрою чорносріблястого волосся, акуратними вусиками над повновидими губами – він, як і колись, привертає до себе увагу. Дивна краса горця у поєднанні з вишуканими манерами, благородністю та щирістю представляє нам реальний образ гідного сина азербайджанського народу, який дав світові вчених, поетів, письменників, державних діячів.
Сам Ариф Сіраджиогли з великого працьовитого роду, де кожен, добре пам’ятаючи, що лінощі – ключ до бідності, здобув чи здобуває обраний фах своєю працелюбністю. Навчався у школі, директором якої був його батько, залюбки. Поперше, цікавим був для нього процес пізнання, подруге, прагнув бути найліпшим, бо змалку засвоїв, що честь роду для кавказця – найбільший скарб. Тож коли Ариф після закінчення з відзнакою школи у селі Шахли Казахського району поїхав вступати до Одеського сільськогосподарського інституту, батьки були впевнені у його успіху. І поки він студіював, з ним не мали жодних проблем, він був одним з найкращих студентів.
Проблема постала для родини тоді, коли Ариф задумав одружитися з українською дівчиною. А коли він усетаки одружився, батько сприйняв цю звістку в штики. Він не хотів розуміти сина, який завжди свято беріг традиції азербайджанського народу, а тепер посмів відступитися від них. Його дружину не визнавали цілих чотири роки. Але молода сім’я з честю перенесла ці нелегкі випробування. І коли батьки Арифа змирилися і познайомилися з Людмилою, то були приємно вражені не тільки її вродою і українською щирістю, а й тим щастям, яке світилося у очах закоханого подружжя. Тоді вже батько наказував синові: «Бережи дружину, як зіницю ока».
У великій любові сім’я Іскендерових виховала двох дітей. Син Сергій вже закінчив Одеський університет імені Мечникова і залишився в ньому працювати. А дочка Ірина незабаром закінчить цей же вуз. У народі кажуть: «Яке дерево, такі й віти, які батьки, такі й діти». І ця народна мудрість сповна відповідає характеру цієї сім’ї. Бо саме тут молодь багата мудрістю батьків. Саме тут працелюбність тата і мами – представників азербайджанського і українського народів – передалася дітям. Обоє діток зразково навчалися в середній школі, були призерами різноманітних олімпіад, обоє закінчили школу з золотими медалями, обоє серед найліпших і в університеті, і серед своїх однолітків.
У сімейних взаєминах Іскендерових закладено філософію азербайджанської народної мудрості: «Де єдність – там життя». Тут поважаються інтереси кожного, і разом з тим для вирішення важливих питань збираються на сімейну раду. Тут вміють дружити і дорожать друзями, цінують взаємопідтримку і дбайливо зберігають вікові народні традиції. Ці якості, що ріднять азербайджанців і українців, тісно переплелися в сім’ї Людмили та Арифа і допомагають їм разом крокувати по життєвій ниві, долаючи перешкоди, зустрічаючи свої зоряні світанки. І цілком закономірно, що Іскендерови мають і в Кодимському районі, і далеко за його межами справжніх друзів, з якими і в горі, і в щасті разом.
Може, саме ці теплі взаємини та все та ж працьовитість, любов до обраної професії та майстерність допомогли Арифу на всіх ділянках, де він працював (завідувач Загнітківської ветеринарної дільниці, пізніше – лабораторії Кодимської та Балтської ветеринарних лікарень), зазнати доброї слави фахівця, професіонала ветмедицини. Маючи вищу освіту, він не цурається жодної практики: оперує, лікує тварин, повертаючи їх до життя. Напевне, цю людину знає кожен, хто має вдома домашнього улюбленця. Ну, а керівники сільгосптовариств щиро вдячні йому не за одне збережене стадо.
– Раніше професія ветеринара не була популярною, але я завжди мріяв лікувати тварин. Сьогодні, слава Богу, змінилася не лише робота ветеринарного лікаря, а й ставлення людей. З кожним роком наша професія стає престижнішою. За кордоном робота ветеринарів дуже високо цінується, а отримати ліцензію та займатися власною практикою, тим більше мати ветеринарну клініку, не так уже й легко, – ділиться думками А. Іскендеров.
Сьогодні Ариф Сіраджиогли заповзято віддається улюбленій справі і разом з тим опановує навички підприємництва. Як він каже, прийшла пора змінювати життя, вчитися новому. А ще у нього визріло бажання мати… купу онуків. Він з благоговінням згадує своє дитинство, коли матері доводилося варити велику каструлю шурпи, пекти аж 400 коржів на всю численну родину. Завважте, крім дорослих, самих тільки дітей двадцять і четверо прибігали на обід до своїх бабусі й дідуся, які мешкали разом із батьками Арифа. Але за родинним столом усім знаходилося місце, тепле слово та багато любові.
– В українців і азербайджанців багато спільного. Це щедрість і гостинність, дружелюбність і дбайливість, шанобливе ставлення до старших за віком, до батьків… Азербайджанська земля, як і українська, надзвичайно родюча. А літопис Азербайджану, як і України, свідчить про навали чужинців, про драматичність життя впродовж багатьох століть, про історію багатостраждального народу, – проводить паралелі Ариф Іскендеров.
Там, під азербайджанським небом, йому подаровано життя, там він робив свої перші кроки. Тут, на українській землі, відбулося його становлення як неординарної особистості, тут він зустрів свою долю, збудував дім, виростив сад і засіває зернами добра та любові життєву ниву для нащадків.
Його, сина гордого і дружелюбного народу, манить рідна азербайджанська земля, її неповторний, чарівний колорит. І він часто їздить до Азербайджану, щоб вклонитися землі своїх предків, погомоніти з батьком і рідними, доторкнутися серцем до рідних джерел. Серцем, у якому навіки зійшлися два світи – кавказький і український.
Любов КУЗЬМЕНКО,
власкор «Одеських вістей»,
Кодимський район
